4.2.2. Методи виявлення конструктів. Метод мінімального контексту

Метод мінімального контексту або метод тріад найчастіше використовується для виявлення конструктів. Елементи пода­ються групами по три. Це мінімальне число, що дозволяє ви­значити подібність і розходження.

Випробовуваній особі надаються три елементи з усього списку й пропонується назвати яку-небудь важливу якість, за якою два з них подібні між собою й, отже, відмінні від третьо­го. Після того як експериментатор запише відповідь, респон­дента просять назвати, у чому конкретно полягає відмінність третього елемента від двох інших (якщо випробовуваний не вказав, які саме два елементи були оцінені як подібні між собою, то його просять зробити це). Відповідь на це запитання і являє собою протилежний полюс конструкта. Випробовува­ному надається стільки тріад елементів, скільки вважає за потрібне експериментатор. Специфічних правил не існує. Все залежить лише від величини вибірки, тобто від кількості конструктів, що підлягають дослідженню.

Приклад

Є список із назв фруктів. Береться тріада «яблуко-груша-апельсин». Респондент виділяє два подібних об'єкти — «яблу­ко й груша»; якість, що визначає подібність, — «відсутність алергійної реакції в респондента», відмінність третього об'єкта — «алергічність». Так виявлено особистісний конст­рукт «алергічність/ її відсутність».

Інші методи виявлення конструктів

Франселла й Банністер описують методи, які також вико­ристовують тріади:

• послідовний метод;

• метод самоідентифікації;

• метод рольової персоніфікації.

У двох останніх методах у тріаду включається елемент «я сам». Келлі запропонував використовувати тріади для ви­явлення конструктів, оскільки цей метод відбивав його теоре­тичні уявлення про те, як конструкти вперше виникають. Од­нак у зв'язку з тим, що у випробовуваного виявляються вже сформовані конструкти, не обов'язково використовувати неодмінно три елементи. Тріада не є єдиним способом виявлен­ня протилежного полюса.

Для виявлення конструктів можна використовувати два елементи (виявлення конструктів за допомогою діод еле­ментів) або більш, ніж три, як це робиться в методі повного контексту. Часто використовуваний метод — техніка сходово­го спускання Хінкла:

• конструкти видобувають стандартним методом;

• із приводу окремого конструкта задається запитання «До якого полюса цього конструкта ви б хотіли бути віднесені?»;

• потім: «Чому Ви віддаєте перевагу цьому полюсу?», «Що протистоїть цьому?».

Таким чином утворюється новий конструкт, більше уза­гальнений, ніж вихідний. Процес повторюється, і виділяється ієрархія конструктів.

4.2.3. Аналіз репертуарних решіток

Аналіз репертуарних решіток дозволяє визначити силу й спрямованість зв'язків між конструктами респондента, ви­явити найбільш важливі й значимі параметри (глибинні конструкти), що лежать в основі конкретних оцінок і відно­шень, побудувати цілісну підсистему конструктів, що дозво­ляє описувати й пророкувати оцінки й відношення людини.

Аналіз одиничних репертуарних решіток

Можна використовувати форму кластерного аналізу для групування конструктів. Цей алгоритм структурує конструкти в лінійний порядок так, що конструкти, які перебувають близько в просторі, також виявляються близькими в порядку. Цей алгоритм має переваги під час демонстрації, тому що по­дання просто реорганізує решітки, показуючи сусідство конструктів і елементів. Отже, формуються дві матриці — одна для елементів, інша для конструктів. Кластери визначаються вибором найбільших значень у цих матрицях — тобто най­більш зв'язаних складових матриці — доти, поки всі елементи й конструкти не будуть включені в кластерне дерево. Програ­ма робить ієрархічну кластеризацію системи конструктів екс­перта й відображає видобуті знання.

Крім того, для кожного конструкта є чисельні значення в решітках як вектор величин, пов'язаних з розташуванням еле­ментів щодо полюсів цього конструкта. Із цього погляду кожний конструкт може бути зображений як точка в багатомірному просторі, а його площина визначається кількістю пов'язаних з ним елементів. Природною мірою відношення між конструк­тами є відстанню між ними в цьому багатовимірному просторі. Два конструкти з нульовою відстанню між ними — це конструкти, стосовно яких елементи структуруються однако­во. Отже, можна вважати, що вони використовуються однако­во. У деякому сенсі — це еквівалентні конструкти.

Для нееквівалентних конструктів можна аналізувати їхні просторові відношення, визначаючи ряд осей як проекцію кожного конструкта на вісь, найбільш віддалену від них, про­екцію на другу вісь, пов'язану з відстанями, що залишилися, і т. д. Це метод аналізу головних компонент простору кон­структів. Він пов'язаний з факторним аналізом семантичного простору, використаного у вивченні семантичного дифе­ренціала. Метод аналізу головних компонент дозволяє подати елементи й конструкти так, що між ними можуть бути вияв­лені взаємозв'язки. Можна побудувати логічний аналіз репер­туарних решіток, використовуючи конструкти як предикати щодо елементів.

Аналіз декількох репертуарних решіток

Досить часто виникає ситуація, коли потрібно зрівняти кілька репертуарних решіток. Аналіз серії репертуарних решіток, заповнюваних тією самою людиною в різні моменти часу, дозволяє стежити за динамікою конструктів і оцінок, бу­дувати траєкторії зміни стану людини в системі його власних суб'єктивних шкал.

Проаналізуємо кілька репертуарних решіток, заповнюва­них різними людьми.

Аналіз пар системних конструктів використовується для вимірювання згоди й порозуміння між людьми. Для цього два експерти, що мають різні точки зору, створюють і заповнюють решітки зі спільної області знань. При цьому кожний неза­лежно від іншого вибирає елементи, виявляє конструкти й оцінює їх. Потім кожний робить дві порожні копії своїх решіток, залишаючи елементи й конструкти без значень їхньої оцінки. Обидві ці решітки заповнюються партнерами. При цьому одна заповнюється так, як він сам собі це уявляє, а друга так, як він уявляє собі заповнення оригінальної решітки її автором. Порівняння пар решіток допомагають до­сягти згоди й порозуміння між двома людьми. Існують три способи порівняння двох решіток.

1. Зчеплення решіток, що мають спільні елементи, і їхня подальше опрацювання одним з описаних алгоритмів так, ніби вони становлять одну більшу решітку. Таким чином мож­на досліджувати взаємодію ідей через перевірку змішаних кластерів конструктів з різних решіток.

2. Цей шлях вимагає наявності двох решіток з однаковими назвами елементів і конструктів і показує розбіжності між ни­ми через вимірювання відстані між тими самими назвами. Ре­зультати показують згоду в розумінні й виявляють розходжен­ня між двома решітками, заснованими на однакових назвах і конструктах.

3. Цей спосіб також використовує дві решітки з однакови­ми назвами елементів і конструктів, знаходить елементи й конструкти, що змінюються найбільше, й видаляє їх із ре­шіток. Таким чином визначаються базові елементи й конструкти, які показують згоду й порозуміння.

Аналіз груп системних конструктів. Аналізується серія репертуарних решіток, отриманих від групи людей, що вико­ристовували однакові елементи. Порівняється кожна пара й показується «групова мережа», що відображає зв'язки подібних конструктів усередині групи. Створюються решітки, що відображають конструкти, які розуміються більшістю груп, і це служить підставою для подальшого аналізу. Кожний конструкт, невикористаний у рамках групи, оцінюється за си­лою зв'язаності з іншими конструктами.