4.2. Метод репертуарних решіток

4.2.1. Основні поняття

Серед методів когнітивної психології — науки, що вивчає те, як людина пізнає й сприймає світ, інших людей і самого се­бе, як формується цілісна система уявлень і відношень конк­ретної людини, особливе місце займає такий метод особистісної психодіагностики, як метод репертуарних решіток («repertory grid»).

Уперше метод був сформульований автором теорії особистісних конструктів Джорджем Келлі в 1955 р. Чим шир­ший набір особистісних конструктів у суб'єкта, тим більш ба­гатовимірним, диференційованим є образ світу, людини, інших явищ і предметів, тобто тим вища його когнітивна складність.

Репертуарні решітки являють собою матрицю, що запов­нюється або самим респондентом, або експериментатором у процесі обстеження чи бесіди. Стовпцю матриці відповідає певна група об'єктів, або, інакше, елементів. Як об'єкти мо­жуть виступати люди, предмети, поняття, відносини, звуки, кольори — усе, що цікавить психодіагностика. Рядки матриці являють собою конструкти — біполярні ознаки, параметри, шкали, альтернативні протилежні відносини або способи по­водження. Конструкти або задаються дослідником, або вияв­ляються у випробовуваної особи за допомогою спеціальних прийомів і процедур виявлення. Уводячи поняття конструкта, Келлі поєднує дві функції: функцію узагальнення (установлен­ня подібності) і функцію протиставлення. Він пропонує кілька визначень поняття «конструкт». Одне з них: конструкт — це деяка ознака або властивість, за якою два або кілька об'єктів подібні між собою й, отже, відмінні від третього об'єкта або декількох інших об'єктів.

Наприклад, виділення із трьох предметів «диван, крісло, стілець» двох «диван і крісло» виявляє конструкт «м'якість меблів». Келлі у своїх роботах підкреслює біполярність конструктів. Він вважає, що, затверджуючи що-небудь, ми завжди одночасно щось заперечуємо. Саме біполярність конструктів уможливлює побудову репертуарних решіток. Наприклад, «північ-південь» — це референтна вісь: елемен­ти, які в одному контексті є «північчю», в іншому стають «півднем».

Можливості конструкта обмежені. Вони можуть бути за­стосовані тільки до деяких об'єктів. Це знайшло своє відбиття в понятті діапазону придатності конструкта. Англійські пси­хологи Франселла й Банністер вважають правило діапа­зону придатності характерною рисою техніки репертуарних решіток. Під діапазоном придатності можна розуміти об­ласть уявлень людини про світ, поняття якої можна порівняти з конкретною референтною віссю відокремлюваного конструк­та. Психологічно осмислений результат вийде тільки в тому випадку, якщо елементи, використовувані в репертуарних решітках, будуть потрапляти в «діапазон придатності» конструктів респондента.

Конструкти — не ізольовані утворення. Вони взаємодіють один з одним, причому характер цієї взаємодії не випадковий, а має цілісний системний характер.

У процесі заповнення репертуарних решіток випробовува­на особа повинна оцінити кожний об'єкт за кожним конструк­том або іншим чином поставити у відповідність елементи конструктам.

Визначення репертуару означає, що елементи вибирають­ся за певними правилами так, щоб вони відповідали якійсь одній області й всі разом були осмислено пов'язані (контекс­том) аналогічно до репертуару ролей у п'єсі. Передбачається, що, змінюючи репертуар елементів, можна «набудовувати» методики для виявлення конструктів різних рівнів спільності й стосовно різних систем.

При перекладі з англійської мови термін «матриця» не ви­користовується, оскільки репертуарні решітки не завжди є матрицею в точному значенні цього терміну: в ній на пере­тині рядків і стовпців не обов'язково розташовані числа, не завжди дотримується прямокутний формат, рядки можуть бу­ти різної довжини.

Другий зміст цього визначення полягає в тому, що в тех­ніці репертуарних решіток часто елементи задаються у ви­гляді узагальнених інструкцій, репертуару ролей, на місце яких кожна конкретна людина подумки підставляє своїх знайомих людей або конкретні предмети, якщо як елементи задані назви предметів.

Як видно, репертуарні решітки краще вважати специфіч­ним різновидом структурованого інтерв'ю. Зазвичай ми досліджуємо систему конструктів іншої людини в ході розмо­ви з нею. У процесі бесіди ми поступово починаємо розуміти, як вона бачить світ, що із чим пов'язане, що для чого важливо, а що ні, як вона оцінює інших людей, події й ситуації.

Решітки формалізують цей процес і дають математичне обґрунтування зв'язків між конструктами певної людини, дозволяють детальніше вивчити окремі підсистеми конструктів, помітити індивідуальне, специфічне у структурі й змісті світогляду людини.

Важливе положення техніки репертуарних решіток: орієнтація на виявлення власних конструктів випробовувано­го, а не нав'язування їх йому ззовні.

Гнучкість і ефективність репертуарних решіток, якість і кількість одержуваної інформації роблять їх придатними для вирішення широкого кола завдань. Методики цього типу використовуються в різних галузях практичної діяльності: у педагогіці й соціології, у медицині, рекламі й дизайні. Метод репертуарних решіток виявився ідеально пристосованим для реалізації у вигляді діалогових програм на комп'ютері, що та­кож сприяло його широкому розповсюдженню. Достоїнства й переваги цього методу повністю розкриваються тоді, коли є можливість, здійснивши дослідження, швидко опрацювати результати й проаналізувати їх для того, щоб уже при на­ступній зустрічі з випробуваним можна було уточнити й пе­ревірити виниклі припущення, скласти й уточнити репер­туарні решітки іншого типу, а якщо це необхідно, і доповнити колишню, змінивши репертуар елементів або вибірку конструктів.