3.1. Класифікація методів практичного видобування знань

Детально розглянувши у попередньому розділі теоретичні аспекти інженерії знань, ми, однак, в явному вигляді не ви­значили, яким практичним методом ми одержимо ці знання. У неявному вигляді передбачалось, що це деяка взаємодія інженера зі знань та експерта, що відбувається шляхом безпо­середнього живого спілкування. Проте, це не єдина форма одержання знань, хоча вона є достатньо поширеною. У працях [27, 96] згадується близько 15 ручних (неавтоматизованих) методів видобування і понад 20 автоматизованих методів одер­жання і формування знань.

Рис. 3.1 ілюструє запропоновану класифікацію методів ви­добування, в якій використовуються найбільш вживані терміни, що дозволить інженерам зі знань залежно від конкрет­ної задачі та ситуації обрати метод, який найбільш влаштовує.

Із запропонованої схеми класифікації видно, що основний принцип поділу пов'язаний із джерелом знань.

Комунікативні методи видобування знань охоплюють ме­тоди та процедури контактів інженера зі знань з безпосереднім джерелом знань — експертом, а текстологічні включають ме­тоди видобування знань з документів (методик, посібників, інструкцій) та спеціальної літератури (статей, монографій, підручників).

Поділ цих груп методів на верхньому рівні класифікації не означає їх антагоністичності, зазвичай інженер зі знань комбінує різні методи. Наприклад, спочатку вивчає літерату­ру, після цього спілкується з експертами, або навпаки.

Водночас комунікативні методи також можна поділити на дві групи: активні та пасивні. Пасивні методи передбачають, що головна роль у процедурі видобування, передається експер­ту, а інженер зі знань лише складає протокол міркувань екс­перта під час його реальної роботи з прийняття рішень або записує те, що, на думку експерта, варто самостійно розповісти у формі лекції. В активних методах, навпаки, ініціатива повністю в руках інженера зі знань, який активно контактує з експертом різноманітними способами — в іграх, діалогах, бесідах за круглим столом тощо.

Рис. 3.1. Класифікація методів видобування знань.

Ще раз наголосимо на тому, що активні та пасивні методи можуть чергуватися навіть у рамках одного сеансу видобуван­ня знань. Наприклад, якщо інженер зі знань сором'язливий і не має великого досвіду, то спочатку він може використову­вати пасивні методи, а поступово, краще знайомлячись з екс­пертом, захоплювати ініціативу і переходити в «наступ».

Пасивні методи на перший погляд достатньо прості, але насправді вони вимагають від інженера зі знань вміння чітко аналізувати потік відомостей від експерта і виявляти в них значущі фрагменти знань. Відсутність зворотнього зв'язку (пасивність інженера зі знань) значно зменшує ефективність цих методів. Саме цим пояснюється їх допоміжна роль при ак­тивних методах.

Активні методи можна поділити на дві групи залежно від кількості експертів, які віддають свої знання. Якщо їх більше одного, то доцільно, окрім індивідуальних контактів з кож­ним, застосовувати ще й метод групових обговорень предметної області. Такі групові методи зазвичай активізують міркування учасників дискусії та дозволяють виявляти достатньо нетри­віальні аспекти їх знань. Водночас, індивідуальні методи на сьогодні залишаються головними, оскільки така делікатна процедура, як «видобування знань», не може відбуватись при зайвих свідках.

Окремо варто сказати про ігри. Ігрові методи зараз широко використовують в соціології, економіці, менеджменті, в педа­гогіці для підготовки керівників, вчителів, лікарів та інших спеціалістів. Гра — це особлива форма діяльності та творчості, де людина стає розкутою і відчуває себе дещо вільніше, ніж у звичайній трудовій діяльності.

На вибір методу впливають три фактори: особисті особли­вості інженера зі знань, особисті особливості експерта і харак­теристика предметної області.

Одна з можливих класифікацій людей за психологічними характеристиками ділить всіх на три типи:

• мислитель (пізнавальний тип);

• співбесідник (емоційно-комунікативний тип);

• практик (практичний тип).

Мислителі зорієнтовані на інтелектуальну роботу, навчан­ня, теоретичне узагальнення і мають такі характеристики когнітивного стилю, як полі-незалежність і рефлективність (див. попередній розділ).

Співбесідники — це комунікабельні, відкриті люди, готові до співпраці.

Практики надають перевагу діям, а не розмовам, добре реалізують задуми інших, спрямовані на результативність роботи.

Для характеристики предметних областей можна запропо­нувати наступну класифікацію:

• добре документовані;

• середньо документовані;

• слабко документовані.

Ця класифікація пов’язана зі співвідношенням двох видів знань Z₁ та Z₂, де Z₁ — це експертне „особисте” знання, а Z₂ — матеріалізоване у книгах „загальне” знання в певній конкретній області. Якщо подати знання Z_ПО предметної області як об’єднання Z₁ і Z₂, тобто Z_ПО = Z₁Z₂, то рис. 3.2 на­глядно ілюструє запропоновану класифікацію.

Рис. 3.2. Класифікація предметних областей.

Крім того, предметні області можна поділити за критерієм структурованості знань. Під структурованістю будемо розу­міти ступінь теоретичного осмислення і виявлення основних закономірностей та принципів, що діють у певній предметній області. І хоча ЕС традиційно застосовуються у слабко структурованих предметних областях, зараз спостерігаємо тенденцію розширення сфери проникнення експертних систем. За ступе­нем структурованості знань предметні області можуть бути:

• добре структурованими — з чіткою аксіоматизацією, широким застосуванням математичного апарату, сталою термінологією;

• середньо структурованими — з визначеною терміно­логією, теорією, яка розвивається, та явним взаємозв'язком між явищами;

• слабко структурованими — з розмитими визначеннями, багатою емпірикою, прихованими взаємозв'язками, з вели­кою кількістю «білих плям».

Введені в цьому параграфі класифікації методів та предмет­них областей допоможуть інженеру зі знань, чітко визначивши свою предметну область, співвіднести її з запропонованими ти­пами і обрати такий метод чи групу методів видобування знань, які найбільш підходять. Проте, скоріш за все, реальна робота повністю заперечить його вибір, і виявиться, що його добре до­кументована область насправді є слабко документованою, а ме­тод спостережень треба негайно замінити іграми. Такою є реа­льна важкість процедури видобування знань.