7. Розвиток курортної справи в Україні

В Україні санаторно-курортна справа єодним знайдавніших видів рекреації. ЗХІХ ст.відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття таЗакарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму таОдещини, які зазнали особливого розвитку уХХст.Так, перші заклади вУкраїні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли уШклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), БерМінВодах (1862), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей— наузбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

Система санаторно-курортних закладів розвивалась вмежах державної системи охорони здоров`я,їїпослуги були соціально орієнтованими ідостатньо дешевими для громадян (зарахунок фонду соціального страхування таінших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, їїнизька пропускна спроможність ізастаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу ідосконалості методик профілактики талікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення. Тому вперіод розвитку масового туризму вкраїні (60-80-тіроки ХХст.) курорти, особливо кліматичні, заповнювались неорганізованими відпочиваючими, які користувались переважно приватним житлом. Така традиція масової рекреації сформувала восновних курортно-рекреаційних зонах достатньо розвинений ринок пропозиції послуг розміщення наоснові приватного житла.

Вринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід наринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно дозмін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна таприватна складові) тауправлінської структури. Так, заданими Державного комітету статистики в2002 році санаторно-курортні заклади тривалого перебування заформами власності розподілялися наступним чином: державні— 40%,колективні— 55%,приватні— 0,8%,міжнародних організацій— 4,2%.

Санаторно-курортна справа вУкраїні спирається надіючий Закон України «Про курорти», прийнятий ужовтні 2000 р.,тавідповідну нормативно-правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян, івпершу чергу для інвалідів, ветеранів війни іпраці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії наЧорнобильській АЕС, дітей, хворих натуберкульоз тощо, економне тараціональне використання природних лікувальних ресурсів таїхохорону.

Заунікальністю тацінністю природно-лікувальних ресурсів тарівнем облаштованості виділяють курорти державного тамісцевого значення. Підставою для визначення території яккурорту єнаявність природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їхексплуатації таорганізації лікувально-профілактичної діяльності.Нині вУкраїні дії 45курортів загальнодержавного таміжнародного і13курортів місцевого значення, дефункціонує 544 санаторії тапансіонати злікуванням загальною одноразовою чисельністю понад 150 тисяч місць [3].Існує також перелік з265 територій, зарезервованих для організації зон лікування, відпочинку татуризму.Послуги санаторно-курортних закладів вУкраїні становлять майже 40%від загального обсягу діяльності туристської галузі. Країна має широку ірізноманітну ресурсну базу, представлену майже всіма бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі; радонові; сульфідні; залізисті; бромні, йодо-бромні тайодні; кременисті; води зпідвищеним вмістом органічних речовин; води без специфічних компонентів тощо. Грязьові курорти використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких євозерах талиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької областей.Найкращі вкліматичному відношенні рекреаційні території зосередженні наузбережжі Чорного таАзовського морів (переважно для літнього відпочинку), таКарпатах іЗакарпатті (яклітня, так ізимова рекреація). Важливим плюсом для розвитку туристсько-рекреаційного комплексу євідсутність періоду акліматизації для жителів переважної частини Європи, які єпотенційними споживачами українського туристичного продукту.

За медичним профілем вструктурі українських санаторіїв переважають ті,які спеціалізуються налікуванні:

• органів кровообігу— переважно заклади кліматичних табальнеологічних курортів АРКрим, Одеської, Донецької, Київської областей;

• нервової системи— бальнеологічні, грязьові такліматичні курорти Одеської, Донецької, Запорізької, Закарпатської областей таАРКрим;

• органів дихання (нетуберкульозного характеру)— приморські, бальнеологічні таспелеологічні курорти АРкрим, Донецької, Закарпатської, Одеської областей;

• органів травлення— бальнеологічні курорти Львівської, Закарпатської, Полтавської, Харківської областей;

• органів опорно-рухової системи— грязьові, бальнеологічні, приморські курорти АРКрим, Одеської, Запорізької, Донецької областей.

Фізико-географічні умови курортних зон України придатні для лікування тапрофілактики ібагатьох інших захворювань. Вціломуж структура санаторно-курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи дихання).