43. Альтернативні шляхи забезпечення можливості санаторно-курортного лікування

Хворі можуть забезпечуватися санаторно-курортними путівками за наступними варіантами:

• придбання в особистому порядку за власні кошти;

• забезпечення за рахунок коштів фондів соціального страхування;

• придбання за рахунок коштів підприємств, установ та організацій або коштів їх профспілкових комітетів чи їх різноманітних фінансових структур, створених для реалізації конкретних цілей;

• забезпечення за рахунок цільових коштів державного бюджету;

• забезпечення за рахунок коштів установ і відомств, які мають на балансі власні санаторно-курортні заклади.

 

Придбання санаторно-курортних путівок в порядку особистого звернення за власні кошти, як правило, здійснюється через спеціалізовані туристичні агенції та компанії або безпосередньо в санаторно-курортному закладі, який має для цього відповідний підрозділ з реалізації путівок, чи у відповідального працівника. Слід зазначити, що такий спосіб отримання путівки не звільняє особу від необхідності оформлення санаторно-курортної карти, без якої путівка вважається недійсною. Також, з метою підвищення ефекту від санаторно-курортного лікування, не зайвим буде і проведення належним чином санаторно-курортного відбору для отримання відповідних рекомендацій фахівців щодо підбору оздоровниць з урахуванням індивідуальних показань/протипоказань, кліматичної зони, природних лікувальних факторів, інфраструктури тощо.

44. Період перебування в умовах санаторно-курортного закладу

При надходженні хворого до оздоровниці він повинен бути прийнятим на лікування незалежно від часу прибуття. У приймальному відділенні або реєстратурі хворий надає черговій медичній сестрі або реєстратору путівку та санаторно-курортну карту, яка зберігається в медичній картці стаціонарного хворого (історії хвороби). Після первинного огляду лікуючим лікарем санаторію хворому видається санаторно-курортна книжка, в якій зазначаються діагноз та призначені лікувальні процедури. Санаторно-курортна книжка надається хворим в бальнео-фізіотерапевтичні та інші лікувально-діагностичні підрозділи санаторно-курортного закладу де в ній відмічається проведене лікування. Разом з цим, слід зауважити, що основним юридичним документом про проведене хворому лікування є медична картка стаціонарного хворого (історія хвороби) в якій лікуючий лікар зазначає призначений та проведений діагностично-лікувальний комплекс, проведені консультації та огляди хворого (щоденники), зміни у призначеному лікуванні та, за наявності, відмови хворого від призначеного лікування.

Курорт (санаторій), перебування на якому веде до погіршення стану здоров’я хворого, вважається для нього протипоказаним. При встановленні протипоказання лікарі повинні керуватися затвердженими Міністерством охорони здоров’я України загальними протипоказаннями, які унеможливлюють направлення хворих на санаторно-курортне лікування, враховуючи в кожному окремому випадку не тільки форму та стадію захворювання, але і ступінь небезпеки перебування на курорті (санаторії) для хворого та для оточення.