Функції професійної лексики

• Професіоналізми використовують літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

• Професіоналізми деталізують мовний словник, розширюють його там, де є на це потреба.

• Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей даної професії. Тут вони виконують важливу номінативно-комунікативну функцію, бо точно називають кожну деталь виробу чи ланку технологічного процесу і в такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню.

• У писемній формі професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців, наприклад, у буклетах, інструкціях, порадах.

• Найбільше інформації професіоналізми несуть тоді, коли ними користуються фахівці.

• В нехудожніх стилях професіоналізми виконують номінативну функцію або дають об'єктові назву і певну характеристику:

Якщо в мережі є комп'ютер, з якого черпають інформацію робочі станції, то такий комп'ютер називають сервером, робочі станції - клієнтами, а з'єднання - мережею типу клієнт-сервер.

• У публіцистичних жанрах, близьких до художнього стилю (нарис, памфлет, фейлетон), професіоналізми можуть вживатися як засіб іронії чи сатири.

• Неологізми першої групи використовуються у професійному мовленні для позначення нових понять і предметів. Неологізми другої групи не вживають в офіційній діловій мові, якщо в української мові є їхні прямі відповідники усталеного традиційного значення.

Жаргон

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п'яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.). У відкритих групах (молодь, мисливці та ін.) жаргон є своєрідною "колективною грою" (О. Єсперсен). Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.) за допомогою жаргону відокремлюються від іншої частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати "своїх" і "чужих", а також виконує функцію конспірації.

Елементами злодійського жаргону є, наприклад, слова: перо (ніж), мочити (вбивати), стибрити (вкрасти), лажа (неприємність), збацати (станцювати), закласти (видати), иімон (обшук), розколотися (зізнатися), зав'язати (порвати із злочинним світом) тощо. Основною метою таких слів є приховання предмета комунікації.

Молодіжні жаргонізми являють собою експресивні позначення загальновідомих понять: предки (батьки), чувак (хлопець), баскет (баскетбол), бабки (гроші), бухати (випивати), погрімон (прізвисько), олдовий (старий), герла (дівчина), фачити (принижувати, ігнорувати), фацет (чоловік, хлопець), бачик (телевізор), стріха (свідомість, здоровий глузд), кріпак (провінціал, селюк), баклажан (алкоголік), шуфляда (щелепа). У мові школярів і студентів натрапляємо на слова: хвіст — нескладений іспит, зрізатися — не скласти іспиту, автомат — залік, поставлений викладачем без спеціальної співбесіди, шпора — шпаргалка, бабки — гроші. Такі слова, як правило, відображають фамільярне або гумористичне ставлення до предмета мови. Психологічною основою появи молодіжних жаргонних слів є споконвічне прагнення молоді підкреслити свою дорослість, незалежність і нестандартність у поведінці та судженнях.

Як синонім слова "жаргон" іноді (здебільшого стосовно англомовних країн) використовують термін сленг. Під сленгом розуміють різновид розмовного мовлення, що оцінюється суспільством як підкреслено неофіційне ("побутове", "фамільярне"). При цьому сленгу властиво запозичати одиниці арго та жаргонів, метафорично переосмислюючи і розширюючи їхні значення. Маються на увазі різновиди мовлення зі штучно завищеною експресією, мовною грою, модною неологією. Наприклад, якщо мовець, розповідаючи про реальних табірних охоронців, називає їх вертухаями, він користується жаргоном. Якщо ж він, розповідаючи про вахтера в гуртожитку, іменує його вертухаєм, перед нами сленг.Для позначення способу спілкування декласованих елементів поряд із терміном "жаргон" вживається також термін арго, що позначає сукупність особливостей мови групи людей, які намагаються засекретити свої висловлювання, зробити їх незрозумілими для оточення. Різновидом жаргонізмів є арготизми — умовна, засекречена говірка певної групи людей, об’єднаних переважно за соціальним станом і родом занять, яка характеризується зумисним набором слів і виразів, незрозумілих для сторонніх. Це спеціальний мовний код антисоціальних елементів, для яких важливо приховати свої наміри від людей, які не належать до їхнього кола. Арготизми сягають корінням у далеке минуле, коли характерним було існування замкнених корпорацій ремісників, бурсаків, жебраків-лірників, злодійських угруповань тощо. Арготизми — це не лише засіб таємного спілкування певних груп людей, а й своєрідний емоційно-експресивний засіб мовного розважання. З цією метою арготизми використовували і продовжують використовувати майстри слова у художній літературі для створення відповідного колориту соціального середовища персонажів, що зумовлено темою твору і стилістичними настановами. Свідоме поєднання несполучуваних частин різних слів, їх обігрування використав ще І. Котляревський у поемі «Енеїда»: Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить; І зараз тяжом закишкуєш, І вбуркоті закендюшить. Зміст наведеного уривку такий: Якщо три дні не поїси борщу, то на серці стане моторошно, і відчуєте тяжкість у шлунку і бурчання у животі,