Франчайзинг у малому бізнесі

У багатьох сферах економіки східноєвропейських та інших країн діяльність малих підприємств безпосередньо пов’язана з упровадженням франчайзингу. Франчайзингові фірми здійснюють від 30 % до 40 % роздрібного продажу. Система франчайзингу сприяє створенню внутрішніх структурних мереж, у межах яких встановлюються стійкі зв’язки між дрібними фірмами і між ними та великими підприємствами.

Така система інтегрує всі елементи бізнес-плану: фінансові, юридичні, орендні, а також представництва і реклами. Держава, стимулюючи формування франчайзингових систем і контролюючи їх розвиток, сприяє створенню сучасної економіко-фінансової інфраструктури малого бізнесу.

Ефективність франчайзингу забезпечується передачею великою корпорацією малій фірмі устаткування, технологій, права користування власною торговою маркою, наданням постійної ділової підтримки і професійної допомоги, суворим дотриманням рівня якості обслуговування клієнтів. Корпоративні структури при цьому розширюють ринок збуту своєї продукції, знижують обігові витрати і збільшують обсяг продажу. У свою чергу мале підприємство мінімізує комерційні ризики, особливо на перших етапах своєї діяльності, отримує певні пільги, набуває досвіду роботи на ринку.

Взаємовідносини великих і малих фірм регулюються відповідним договором, контрагентами якого є франчайзер – велике підприємство і оператор – мале підприємство. Для комерсантів, які відкривають власну справу, франчайзинг – оптимальна форма ведення малого бізнесу.

Існують дві форми франчайзингу. Одна з них використовується у сфері обігу товарів, коли оператор реалізує готову продукцію або надає послуги від імені франчайзера. При другій формі мале підприємство виконує повний технологічний цикл на виробництві франчайзера і функціонує під його торговельною маркою.

Грошова реформа у незалежній Україні

Проголосивши 18 липня 1917 року утворення УНР, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту – український карбованець. Першим грошовим знаком УНР стала купюра вартістю 100 карбованців. Після введення купюри в обіг майже відразу було зафіксовано випадки її фальшування. Тому Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці – гривні, яка дорівнювала 100 шагам півтора карбованця. Протягом 1918 року у Берліні було видруковано нові грошові знаки номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень. Наприкінці квітня 1918 року гетьман Павло Скоропадський відновив як основну грошову одиницю карбованець, що дорівнював 200 шагам.

Після переходу влади у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

Зі здобуттям незалежності у 1991 році перед Україною знову гостро постало питання творення власної повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати гривня. Щодо назви розмінної монети, то перевагу було віддано звичній уже “копійці”. 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено у Канаді. Однак в обіг на Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, – український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця стала протягом 1992-1995 років жертвою інфляції.

25 серпня 1996 року Президент України видав Указ “Про грошову реформу в Україні”. Карбованці обмінювалися на гривні за курсом 100 000 карбованців за одну гривню. Після 16 вересня 1996 року єдиним законним платіжним засобом на території України стала гривня.