24. Методи управління прибутковістю банку

Показники прибутковості

Прибутковість активів — показник ROA:

Чистий прибуток _* 100% / Середні загальні активи

Цей показник може використовуватися для загальної оцін­ки ефективності використання активів (майна) банку і для оцінки діяльності керівництва банку. Показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його менеджерів, які підтримують оптимальну структуру активів і пасивів з погляду доходів та витрат. Цей показник прийнято застосовувати для порівняння прибутко­вості різних банків.

Оптимальне значення показника — 1,00 (мінімальне —0,75).

Високе значення показника досягається за рахунок ефектив­ної діяльності банку і високих ставок доходу від здійснення активних операцій (можливий високий операційний ризик).

Прибутковість капіталу — показник ROE:

ROE ₌ Чистий прибуток*100% / Середній загальний капітал

Цей показник призначений для визначення ефективності використання коштів власників банку. Значення цього показни­ка може перебувати в межах 10—15%, хоча оптимальне значення ~ не менше ніж 15%.

Взаємозв'язок показників ROA і ROE:

RОЕ = RОА х A/K, або

ЧП/К=ЧП/А * А/К,

РОА=ЧП/К * К/А

Ефективність операційної діяльності банку можна оцінити за допомогою показника «чистий спред»: Чистий спред = Проценти отримані/ Позики *100% -Проценти сплачені/Підпроцентні зобов’язання *100%

Він характеризує необхідну мінімальну різницю між ставка­ми за активними і пасивними операціями, яка дасть змогу банку по­кривати витрати, але не принесе прибутку (визначається з метою мінімізації процентного ризику). Мінімальне значення — 0%, опти­мальне значення — не менше ніж 1,25%.

Чиста процентна маржа:

(Доходи від процентів—Витрати на проценти)/Середні загальні активи *100%

За допомогою показника чистої процентної маржі можна про­аналізувати здатність банку приносити чистий процентний дохід, використовуючи загальні активи. Аналізуючи чисту процентну мар­жу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, включаючи інфляційний, створення прибут­ку. Оптимальне значення цього показника — 4,5%.

Інший операційний дохід до загальних активів. Цей коефіцієнт показує залежність банку від непроцентних (нетрадицій­них) доходів. Збільшення цього коефіцієнта може свідчити про рівень диверсифікації у платні, фінансові послуги чи нездорове нама­гання досягти спекулятивного прибутку для покриття дефіциту ос­новного процентного доходу. Оптимальне значення доходу від плати за послуги в активах - 1 %.

Чистий операційних дохід до загальних активів. Цей ко­ефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на обсяг непроцентних операційних витрат, сплачених податків та неперед­баченого доходу чи збитку

(Чистий процентний дохід - Інший операційний дохід)/ Середні загальні активи

Білет 15.

29. Стратегічне планування банківської діяльності.

Стратегічне планування має на меті визначення основних цілей та стратегії діяльності банку в умовах конкретного ринку. Це процес розроблення загальної концепції, яка є основою для прийняття ключових управлінських рішень щодо бажаного рівня прибутковості, допустимого ризику, методів ведення конкурентної боротьби, перспектив розширення діяльності. У процесі стратегічного планування менеджмент банку має сформулювати відповіді на такі запитання: «Де перебуває банк? Де він має перебувати в майбутньому? Як досягти бажаної мети?». Стратегічне планування є складовою системи стратегічного управління банком (рис. 2.1). Стратегічне управління комерційним банком — це комплекс взаємозв’язаних у часі і просторі управлінських процесів і функцій, які забезпечують реалізацію місії та стратегічних цілей діяльності банку. Традиційно формування стратегії не передбачає чіткої фіксації часових меж її реалізації (припускається, що банк функціонуватиме завжди). Стратегічні плани націлені на довгострокову перспективу та базуються на аналізі існуючих тенденцій розвитку економіки, фінансових ринків, а також містять елементи прогнозування й опис основних принципів прийняття рішень. У стратегічних планах немає подробиць, деталізації положень і точних дат виконання. Стратегічне планування є функцією напряму розвитку банку, а довгострокове планування — функцією часу.

Рис. 2.1. Процес стратегічного управління банком

Стратегічний план розробляється на найвищому рівні керівництва банком, основні положення обов’язкові у формулюванні планових завдань на рівні структурних підрозділів. Важливою рисою стратегічного аналізу є орієнтація на перспективу. У стратегічному аналізі зазвичай широко застосовуються якісні методи досліджень (діагностика, інтерв’ювання, сканування ситуації, евристичні методи, бенчмаркінг). Найбільш відома методика стратегічного аналізу SWOT, названа за початковими літерами англійських слів: Stronghts — сильні сторони, Weaknesses — слабкі сторони, Opportunities — можливості, Threats — загрози. Цей підхід дає змогу оцінити сильні та слабкі сторони діяльності банку, потенційні можливості та ризики. Логічним продовженням SWOT-аналізу стала методика SPACE, в якій увага зосереджується на фінансових аспектах діяльності, а тому вона найприйнятніша для банків. Для дослідження зовнішнього середовища використовується методика PEST-аналізу (названа за ан-

глійською абревіатурою: Policy — політика, Economics — економіка, Society — суспільство, Technology — технологія), спрямована на мінімізацію негативного впливу макроекономічних чинників і використання сприятливої кон’юнктури ринку. Стратегічний аналіз дозволяє обґрунтувати стратегічні цілі діяльності банку, визначити довготермінові завдання й ефективні шляхи їх реалізації.