11. Централізована та децентралізована модель організації банківської діяльності

Рівень централізації визначається важливістю і кількістю управлінських рішень, що належать до компетенції нижніх управлінських ланок, рівнем контролю за їх діяльністю та іншим критеріями. Здебільшого в діяльності банків нижчі ланки прагнуть до більшої децентралізації, оскільки за безпосереднього контакту з клієнтами видно всі недолікиі найперспективніші напрями роботи підрозділу. Практика свідчить, що серед питань, які належать до компетенції низових ланок керівництва, можуть бути такі, як розробка продуктової стратегії, стратегії цін, системи доведення послуг до споживачів, комунікаційної стратегії.

Децентралізація принесе позитивні наслідки лише в тому разі, коли функції центру та низових ланок управління будуть чітко розділені, що найкращим чином збалансує інтереси окремих підрозділів та банку загалом.

12. Застосування ф’ючерсних контрактів в управлінні процентним та валютним ризиком

Ф'ючерсний контракт – це стандартизований контракт на купівлю іноземної валюти за національну на установлений термін у майбутньому за визначеним курсом.

При цьому будь-яка сторона Ф. к. має право відмовитися від його виконання винятково за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець Ф. к. має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Ф'ючерсний контракт на біржі стандартизований за всіми параметрами, крім одного - ціни товару, що поставляється, яка визначається в процесі біржових торгів. Стандартизація ф'ючерсного контракту включає уніфікацію наступних основних показників: споживча вартість товару, його кількість і ринкові умови обігу, вид товару, розміри партії товару, умови і терміни постачання, форма оплати, санкції за порушення умов контракту, порядок арбітражу та ін.

У зв"язку з цим ф'ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок, оскільки за своїми умовами вони однакові для всіх інвесторів. При здійсненні угоди на біржі продавець контракту бере на себе зобов'язання продати, а покупець - купити визначену кількість біржового товару у визначений термін у майбутньому за ціною, обумовленою в момент угоди. При цьому говориться, що вони відкривають позиції. Важливою особливістю ф'ючерсної торгівлі, що випливає з її стандартизації, є знеособленість контракту. Сторонами у ф'ючерсному контракті виступають не продавець і покупець, а продавець і Розрахункова палата чи покупець і Розрахункова палата біржі. Це дозволяє продавцю і покупцю діяти незалежно один від одного, тобто ліквідувати свої зобов'язання за раніше оформленим контрактом шляхом закриття позиції.

Головними користувачами ф'ючерсів іноземної валюти є комерційні банки, які використовують їх для отримання прибутків від різниці валютних курсів на форвардних і ф'ючерсних ринках, а також з метою хеджування. Широко використовують ф'ючерсні контракти імпортери й експортери продукції та послуг, які намагаються захистити себе від втрат під час переведення заробленої іноземної валюти в національну або хочуть запобігти переплаті у розрахунках за майбутні поставки.

Білет 7 13. Міжнародні стандарти визначення адекватності капіталу

З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і якомога справедливішої конкуренції в 1987 році Базельським комітетом регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині міжнародні стандарти достатності капіталу, яка дістала назву «Базельська угода про конвергенцію капіталу». Базельський комітет складався з представників центральних банків та регулюючих органів 12 провідних індустріальних країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Великої Британії та США.

Формально Базельська угода була схвалена в липні 1988 року і для впровадження нових методів визначення достатності капіталу передбачався перехідний період (1988 – 1992 рр.). За Базельською угодою банківський капітал поділяється на два типи: - основний капітал, або капітал першого порядку (рівня); - додатковий капітал, або капітал другого порядку (рівня). Основний капітал включає звичайні акції, безстрокові привілейовані акції, якими не передбачається накопичення дивідендів; нерозподілений прибуток; додатковий дохід у вигляді коштів акціонерів, внесених без додаткового випуску акцій; премії за акціями, якщо вони продаються з надлишком ринкової вартості порівняно з номінальною; неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній. Основний капітал є найстабільнішою частиною сукупного капіталу. Додатковий капітал включає субординовані боргові зобов’язання; загальні резерви на покриття збитків за кредитами та орендою; безстрокові, довгострокові та конвертовані привілейовані акції, які дають право на накопичення дивідендів; резерви переоцінювання основних засобів, коли вони можуть бути оцінені за вищою вартістю і різниця зараховується до капіталу. Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. Складові капіталу другого порядку регулюються самостійно країнами, які підписали Базельську угоду. До розрахунку показників достатності капіталу береться фактичне значення додаткового капіталу, але сума не повинна перевищувати розміру основного капіталу. Це означає, що загальна величина додаткового капіталу може бути більшою за основний капітал, але сума перевищення не зараховується до розрахунку нормативів достатності капіталу. Крім того, жодна з форм додаткового капіталу не може становити більш ніж 50% основного. Резерви на покриття збитків за кредитами та орендою включаються до складу додаткового капіталу за умови, що вони є загальними (а не спеціальними) і становлять не більш як 25% зважених за коефіцієнтами ризику активів. Відрахування (відвернення) складаються з інвестицій та інших вкладень у неконсолідовані дочірні підприємства, вкладень у капітальні цінні папери, інших вкладень, які регулюються органами нагляду кожної країни. Сукупний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу за мінусом відрахувань. Базельською угодою також передбачено врахування кредитного ризику, пов’язаного з різними видами активів та позабалансових зобов’язань банку. Кожний вид балансових активів банку множиться на коефіцієнт ризику, який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов’язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти і також зважується на відповідний коефіцієнт ризику. Суму всіх активів та позабалансових зобов’язань з урахуванням рівня ризиків називають сукупними активами, зваженими за ризиком. Міжнародною угодою пропонується шкала коефіцієнтів ризику, які можуть бути використані без змін або скориговані залежно від економічної ситуації конкретної країни. Міжнародні стандарти достатності капіталу вимагають додержання мінімально допустимих нормативів основного капіталу N1 та сукупного капіталу N2: