3. Цільова орієнтація управлінських рішень

Весь процес розроблення і реалізації УР має бути орієнтований на досягнення запланованої мети.

Ціль - це конкретний кінцевий стан чи бажаний резуль­тат об'єкта управління, що його прагне досягти система в результаті реалізації управлінського рішення.

Отже, рішення - це реакція на зовнішні і внутрішні впливи спрямована на розв'язання проблем і максимальне наближення до поставленої мети. Саме тому вони мають відповідати певним цільовим вимогам, принципам.

Принципи – це вимоги об`єктивних законів управління і правила їх врахування в управлінській діяльності.

Вимоги, які забезпечують успішність рішення. Управ­лінські рішення є багатоаспектними і містять економіч­ну, соціальну, організаційну, правову, психологічну і пе­дагогічну складові. Успішне рішення має бути: науково обґрунтованим, цілеспрямованим, кількісно та якісно визначеним, правомірним, оптимальним, своєчасним, ком­плексним, гнучким, повністю оформленим.(рис.3)

Наукова обґрунтованість. Передбачає розроблення рі­шень з урахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які відображаються у технічних, еконо­мічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість. Згідно з цією вимогою кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов'яза­ну із стратегічними цілями та планами розвитку об'єкта управління.

Кількісна та якісна визначеність. Управлінське рі­шення обов'язково передбачає досягнення організацією очі­куваних результатів, виражених у кількісних та якісних показниках. Вимогу кількісної визначеності управлінсь­кого рішення задовольняють встановленням конкретних кількісних показників, яких необхідно досягти внаслідок його реалізації. Результати, які не підлягають кількісно­му вимірюванню, визначають якісно. Наприклад, рішен­ня, спрямовані на підвищення продуктивності праці, мо­жуть передбачати заміну устаткування, поліпшення умов освітлення робочих місць, раціоналізацію режиму праці та відпочинку. Результат заміни устаткування, а отже і механізації певних трудових операцій, може бути оціне­ний кількісно і якісно. Якісна оцінка заходів щодо поліп­шення умов праці передбачає благоустрій робочих місць, перегляд режиму праці та відпочинку, проте не дає змоги кількісно визначити можливе зростання продуктивності праці.

Правомірність. Діяльність усіх служб системи мене­джменту передбачає дотримання чинних правових норм. Тому управлінське рішення не повинно порушувати їх та відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.

Оптимальність. Ця вимога зумовлює у кожному ви­падку вибір варіанта рішення, який відповідав би еконо­мічному критерію ефективності господарської діяльності: максимум прибутків за мінімуму витрат.

Своєчасність рішень, їх необхідно приймати або в за­програмованому порядку або у момент виникнення проб­лем, порушень, відхилень у перебігу господарських про­цесів. Рішення не може бути прийнятим заздалегідь чи із запізненням. Своєчасність рішення означає дотримання строків підготовки, доведення його до виконавців та діє­вий контроль виконання.

Комплексність. Діяльність організації передбачає вза­ємопов'язану сукупність елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію господарських процесів і праці, матеріальні, грошові та інші ресурси, а також результати господарювання. Кількісні та якісні зміни одного з них зумовлюють відповідну зміну інших. Комплексність управ­лінського рішення передбачає врахування всіх найважли­віших взаємозв'язків та взаємозалежностей у діяльності організації.

Гнучкість. Господарська організація є динамічною си­стемою, яка постійно розвивається. Кожне рішення з

управління нею (особливо розраховане на відносно довго­строковий період) може потребувати коректив, а інколи й нових рішень. Разом із тим, формулювання кожного рі­шення має передбачати простір для творчої активності ви­конавців, раціональної ініціативи, пошуку ефективніших шляхів та засобів досягнення визначених цілей.

Повнота оформлення. У забезпеченні передумов успіш­ної реалізації управлінських рішень велике значення має форма їх викладу. Необхідно, щоб формулювання рішен­ня виключало непорозуміння або двоїстість у розумінні працівниками завдань, давало змогу контролювати його виконання, вносити корективи. Рішення слід формулю­вати чітко, лаконічно. Разом із конкретними завдання­ми слід вказувати способи та засоби їх виконання; необ­хідні ресурси; строки виконання; конкретних виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих резуль­татів; порядок взаємодії виконавців; правомірність доку­ментів, які можуть бути одержані про хід виконання рі­шення тощо.

Цільові вимоги до управлінських рішень.

• реальність - ґрунтується на досяжних цілях, наявних ресурсах та в реальному часі;

• гнучкість - передбачає можливість зміни цілей і/або алгорит­му досягнення цілей при зміні внутрішніх або зовнішніх умов;

• стійкість за ефективністю до можливих помилок в інфор­мації;

• має містити механізм реалізації;

• має передбачати механізм верифікації і контролю за вико­нанням.

У рішенні мають бути всі дані необхідні виконавцям для точного розуміння цілей і завдань, засобів, способів і порядку дій. У ньому в концентрованій формі закладається головний "заряд" управління.