2. Методи і шляхи впровадження дезінформації.

Радянський енциклопедичний словник дає таке визначення поняттю дезінформація: “Дезінформація (від де-, дез- та інформація), розповсюдження викривлених або свідомо хибних відомостей для досягнення пропагандистських (в буржуазному суспільстві), воєнних (введення противника в оману) або інших цілей.” З вище наведеного визначення можна виділити наступні основні властивості дезінформації:

0. Процесуальний характер дезінформації. Тобто дезінформація розглядається як система заходів, що забезпечує оптимальне проходження потрібних протидіючій стороні відомостей від суб`єкта до об`єкта.

1. Цілеспрямованість дій. Тобто підпорядкованість послідовності всіх етапів системи заходів досягненню мети, сформульованою суб`єктом.

2. В основі дезінформації полягають викривлені, неповні та хибні відомості.

Методи розпізнавання дезінформації в значній мірі залежать від методів впровадження дезінформації (іншими словами "на кожну отруту є своя протиотрута") і мають базуватися на їх дослідженні. Серед традиційних методів цілеспрямованого впровадження дезінформації можна виділити наступні:

0. Переконання. Сутність методу полягає у побудові змісту інформаційного повідомлення таким чином, щоб його правдоподібність не викликала сумнів. Це, як правило, досягається шляхом логічного поєднання вірогідних та хибних фактів.

1. Надмірність. Сутність методу полягає у впровадженні дезінформації не по одному каналу (особливо це стосується стратегічної інформації), а розгалужується по декільком каналам. Як правило, для важливої стратегічної дезінформації організується витік "таємної" інформації у засоби масової інформації. Такий метод активно застосовувався американськими спецслужбами під час конфліктів у Персидській Затоці.

2. Маскування. Служить, як правило, для підтримки правдоподібності вербальної дезінформації (відомостей). Заходи спрямовані на імітацію певних дій та ситуацій для підтримки хибного уявлення про реальну обстановку.

3. Підтасування. Цілеспрямоване укладання фактів з метою впливу на процес виводу у бажаному для себе напрямку. Особливість такої дезінформації полягає в тому, що в її основі лежить не хибна або викривлена інформація, а достовірна інформація, яка однобоко розкриває певні події або стан взагалі, тобто є достовірною, але неповною. Іншими словами, основою дезінформації виступає не змістовна суперечність відомостей, а хибність їх логічного подання.

Доволі часто цілеспрямовані заходи щодо впровадження дезінформації підкріплюються психологічними засобами впливу, які мають на меті усипити пильність противника, деморалізувати опір тощо. Так, наприклад, під час організації операції "Буря в пустелі" на фоні розгорнутої кампанії впровадження дезінформації засоби масової інформації пропагували силу, міцність та бойовий дух іракської армії, яка готова дати опір "роз‘єднаним і некваліфікованим коаліційним силам" /6, стор.56/. Крім того, сучасні технології передачі інформації сприяють розвитку нових методів впровадження дезінформації, яку за змістом власне і не можна назвати хибною чи неповною, але за метою вона виконує ті ж самі функції, що і дезінформація. Так, в сучасних комп‘ютерних мережах активно застосовується метод "засмічування". Метою цього методу є втягування аналітика у купу зайвої інформації. Сутність методу полягає у використанні ключових понять, які мають стратегічне значення, наприклад, для розвідки. Ці ключові поняття за технологією гіпертекстових структур виходять на семантичне поле пов‘язаних понять і нарощуються великою кількістю інформації. Сюжет розгортається як у класичному детективі: інформація тримає, поки буде вичерпаною. Як наслідок, корисної (інформативної) інформації дуже мало, а час, витрачений на її вивчення, знижує, а інколи і зводить нанівець ефективність праці. Яскравим прикладом служить поняття "інформаційна боротьба", яке активно мусується в Internet.