Витратний (майновий) підхід

Підхід до оцінки на основі витрат є найбільш прийнятним:

• при оцінці державних об'єктів;

• при розрахунку вартості майна, що призначено для спеціального використання (без одержання доходу) - це школи, лікарні, пошти, культурні спорудження, вокзали й т.д.;

• при переоцінці основних фондів для бухгалтерського обліку;

• при оцінці з метою оподатковування й страхування при судовому розділі майна;

• при розпродажі майна на відкритих торгах.

Базується на :

1.показниках первісної вартості активів,

2.ступеня їх зносу

3 індексації

Таблиця 9.3 Основні методи витратного підходу

Метод прямого відтворення

Метод заміщення

Полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення); Відновна вартість — це вартість відтворення об'єкта оцінювання на дату оцінювання, тобто поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінювання. Визначається множенням первісної вартості активів на коефіцієнт індексації, встановлений Держкомстатом Як правило, цим методом оцінюють вартість основних засобів.

Полягає у визначенні вартості за­міщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). Здійснюється оцінювання вартості заміщення об'єкта оцінювання об'єктом з подібними параметрами.

Первісна вартість активів — це вартість окремих об'єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства.

Ви­трати на відтворення (заміщення) повинні визначатися на дату оцінювання з урахуванням ринкових цін.

Реальна вартість матеріальних та нематеріальних активів визначається їх залишковою вартістю.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) — це вартість за­міщення (відтворення) об'єкта оцінювання за вирахуванням проіндексованої суми зносу.

Вартість підприємст­ва за майновим підходом (ВПв) позначається як майнова вартість власного капіталу.

ВПв = реальна вартість активів - ринкова ціна зобов'язань (9.1)

До переваг підходу можна віднести те, що він ґрунтується на оцінці наявних активів, тобто має об'єктивну основу.

Недоліками можна вважати те, що даний підхід статичний, тобто не враховує перспектив розвитку бізнесу, а також не бере до уваги основні фінансово - економічні показники діяльності оцінюваного підприємства.

Ринковий (порівняльний) підхід

Порівняльний підхід заснований на принципі заміщення - покупець не купить об'єкт нерухомості, якщо його вартість перевищує витрати на придбання на ринку схожого об'єкта, що володіє такою ж корисністю. Оцінка вартості об'єкта оцінки із застосуванням методів порівняльного підходу проводиться шляхом порівняння (зіставлення) об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами, у відношенні яких є інформація про ціни угод з ними, або із цінами раніше укладених угод з об'єктом оцінки. Проте складність вживання даного підходу полягає в трудомісткості пошуку об'єкту-аналога й необхідності внесення коректувань і виправлень у процесі оцінки між оцінюваним об'єктом і об'єктом аналогом.

Підхід має два основних методи:

• метод галузевих коефіцієнтів

• метод компанії-аналога

Метод галузевих коефіцієнтів. Щоб оцінити підприємство по цьому методу, варто вивчити галузь, до якої воно належить. За рубежем існують дослідницькі дані по галузевих коефіцієнтах, якими користуються для оцінки підприємств. Однак підприємства групуються й рівняються не тільки по галузевій ознаці. Оцінюване підприємство порівнюється з іншими також по видах продукції, що випускається, по мірі диверсифікації виробництва, по розмірах самих підприємств і по їх життєвому циклу.

Метод галузевих коефіцієнтів або метод галузевих співвідношень заснований на використанні співвідношень, що рекомендуються, між ціною і певними фінансовими параметрами (мультиплікатор)

ВП_м=П_о·М, (9.2)

де ВП_м – вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів;

П_о – значення показника, що зіставляється (чиста виручка, прибуток, ЕВІТ, CF тощо) на оцінюваному підприємстві;

М – мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємств-аналогів).

Галузеві коефіцієнти розраховані на основі тривалих статистичних спостережень спеціальними дослідницькими інститутами за ціною продажу підприємства і його найважливішими виробничо-фінансовими характеристиками. Саме правило методу галузевих коефіцієнтів складається в припущенні про те, що потенційний покупець ніколи не заплатить за підприємство більше, ніж чотириразова величина його прибутку до оподатковування. Часто цей метод є допоміжним в оцінці бізнесу й дозволяє оцінити вірогідність результатів, отриманих при застосуванні інших методів.

Метод галузевих коефіцієнтів поки не одержав достатнього поширення у вітчизняній практиці у зв'язку з відсутністю необхідної інформації, що вимагає тривалого періоду спостереження.

Метод компанії-аналога дозволяє визначити вартість багатьох активів підприємства.

Суть даного методу зводиться до того, що вартість оцінюваної компанії являє собою скоректовану продажну ціну аналогічного підприємства. Підприємство-аналог повинне задовольняти вимогам порівнянності - належати тій же галузі, не занадто відрізнятися розміром, форма володіння має бути аналогічною. Коректування ринкової ціни змодельованого підприємства-аналога проводять по найбільш важливих позиціях: дата продажу, тип підприємства, вид галузі, правова форма володіння, продана частка акцій, дата заснування, дата придбання останнім власником, кількість зайнятих, сумарний об'єм продажів, площа виробничих приміщень і т.д.