Основні методичні підходи до розподілу витрат на постійні та змінні:

1. Аналіз бухгалтерських рахунків — кожен вид витрат у розрізі окремих бухгалтерських рахунків досліджується з погля­ду належності його до постійних чи змінних. Напівзмінні витрали розщеплюються на постійну та змінну частину на основі суб'єктивних оцінок або статистичних методів. Відсутні об'єктивні критерії для розподілу.

2. Математично-статистичні методи — на основі обробки даних минулих періодів будується так звана функція втрат. Підхід передбачає наявність лінійної залежності між рівнем загаль­них витрат (Y) та продуктивністю (X):

(6.1)

де F — постійні витрати; V — змінні витрати на одиницю продукції; X — продуктивність, обсяг виробництва, машино-години, інша база розподілу.

Для розрахунку параметрів функції витрат необхідно виходити з того, що постійні витрати фіксуються на одному рівні, а змінні змінюються пропорційно до обсягів виробництва Отже, ставка пропорційності відповідатиме змінним витратам. Ставка пропорційності (або змінні витрати на одиницю продукції) розраховуються за методом мінімуму та максимуму, який полягає в порівнянні загальних витрат (Y2 - Y1) за максимального (X₂) та мінімального (X₁) рівня продуктивності: (6.2)

V =	(Y2 - Y1)
	(X2 – X1)

3. Побудова графіка розсіювання га екстраполяція тренду.

Передбачає такі етапи:

1. Побудова діаграми розсіювання в системі координат залеж­ності сукупних витрат від продуктивності.

2. Наноситься пряма, яка характеризує середній рівень залеж­ності витрат від продуктивності.

3. Параметри функції витрат Y - F + VX відшукуються за ме­тодом найменшого квадратичного відхилення.

Цей метод порівняно з методом максимуму та мінімуму є більш об'єктивним, оскільки враховує тенденції всього ряду ди­наміки. Він виключає вплив випадкових варіацій, характерний для попереднього методу.

Застосовуючи математично-статистичні методи, слід урахову­вати, що вони ґрунтуються наданих минулих періодів і не враховують впливу на структуру витрат можливих заходів із раціоналізації, технічного переобладнання тощо.

Для забезпечення розподілу непрямих витрат на конкретні об'єкти витрат необхідно вибрати базу для розподілу ти розра­хувати ставку калькулювання (коефіцієнт надбавки непрямих витрат)

Коефіцієнт надбавки непрямих витрат =

Непрямі ви трати (окремі їх види) / База розподілу.

Найважливішим елементом групування затрат на прямі — непрямі є вибір бази для розподілу. База розподілу залежить від виду витрат та асортименту продукції. При виборі бази розподілу витрат слід ураховувати такі вимоги:

• причинно-наслідковий зв'язок між базою розподілу та не­прямими витратами, які підлягають розподілу;

• наявність пропорційної залежності між оазою розподілу та непрямими витратами (зміні величини бази розподілу має відпо­відати певна пропорційна зміна непрямих витрат);

• база для розподілу має бути максимально широкою: служи­ти для розподілу значної кількості непрямих витрат.

На практиці використовують такі варіанти обчислення коефіцієнта надбавки (або ставки калькулювання непрямих витрат):

• надбавка непрямих матеріальних витрат = Непрямі витрати / прямі матеріальні витрати

• надбавка непрямих матеріальних витрат на персонал = Непрямі витрати / прямі витрати

• коефіцієнт використання = Непрямі витрати, пов’язані з експлуатацією обладнання / загальна кількість машино-годин експлуатації обладнання