3.2 Зарубіжний досвід правового регулювання інформаційних відносин

Про розвиток інформаційних відносин свідчать численні документи Ради Європи. Свобода інформації проголошена ООН основним правом людини і критерієм усіх інших свобод.

У Росії з 1996 р. розпочався законодавчий процес розробки і прийняття правових норм, які регулюють відносини у таких сферах, як розвиток та використання інформаційної інфраструктури та телекомунікацій; доступ до інформацій; захист інформації в телекомунікаційних мережах; захист громадян, суспільства, держави від неправдивої, недобросовісної та шкідливої інформації. У Росії створено Судову палату з вирішення інформаційних спорів при Президенті РФ ⁶⁵.

У регулюванні адміністративно-правових відносин із урахуванням публічно-правового характеру даної галузі важливу роль відіграють міжнародно-правові джерела адміністративного права.

Норми міжнародних договорів застосовуються в сфері правового регулювання прав і свобод людини та громадянина, а також органами влади в процесі здійснення ними управлінської діяльності в галузі міжнародного співробітництва.

Міжнародно-правові джерела в системі адміністративного права виступають чи то в ролі прогресивного орієнтира на прийняті в світі стандарти і параметри правового регулювання, чи то у вигляді безпосередніх правил здійснення управлінської діяльності.

Національні інформаційні відносини повинні корелюватися з загальними світовими тенденціями та збігатися на якомусь етапі розвитку з міжнародними правовими нормами та стандартами у цій галузі.

В Європі, не кажучи вже про США, цього лідера у сфері інформаційних технологій, формуванню інформаційного суспільства приділяється величезна увага. Практично кожна з країн має відповідну програму. Причому національна інформаційна політика сприймається не як данина моді, а як завдання, без виконання якого можна втратити конкурентоспроможність країни. Це загрожує падінням рівня життя громадян, втратою передових економічних і технологічних позицій ⁶⁶.

Прикладом раціонального підходу щодо економії коштів своїх держав може слугувати Китайська Народна республіка, де для безоплатного використання на її території ПЗ розроблено власну ОС. Розвиток інформаційних технологій в Індії дозволив створити не тільки свою ОС, а й власну “Селіконову долину”, в якій сконцентровано науково-технічний потенціал з розроблення та використання високих технологій. Тому сьогодні ні у кого не повинно викликати подиву те, що інвестиції у сфері високих технологій йдуть не в Україну, а у Китай та Індію.

За даними народного депутата України Б.Олійника, прикладом впровадження ПЗ вільного використання може слугувати Франція, де нині обговорюється законодавча норма, яка рекомендує використовувати у державному секторі виключно ПЗ зазначеного типу. На ПЗ вільного використання у 2002 р. почали переходити установи сфери освіти та науки Німеччини. Китай з 1990 р. адаптує вільне ПЗ не тільки в урядових установах, а серед інших суб’єктів господарювання на своїй території і зробив це державною політикою. Аналогічним шляхом йдуть Індія, Перу, країни Скандинавії. Навіть у США – NASA і Військово-морський флот так само, як і значна кількість інших організацій, адаптує ПЗ вільного використання ⁶⁷.

США і Японія є лідерами світового науково-технічного прогресу. Причин їх глобальної першості (в тому числі й політичних) – багато. Та ось одна з головних – частка інформаційного сектора у створенні ВВП у кожній із них близька до 40%. У Росії цей показник не досягає й 2%. Така сама ситуація і в Україні ⁶⁸.

Говорячи про інформаційну сферу США, слід перш за все зауважити, що питання про те, що вирізняє інформацію як таку від масової інформації, не входить в число найбільш актуальних в американській правовій доктрині. З цього приводу професор відділення комунікацій Університету Індіани Герберт Террі у інтерв’ю Центру “Право та ЗМІ” зазначив: “Нам дуже важко розмежувати масову інформацію від інформації взагалі. Основна проблема, з якою ми стикаємося у сфері інформаційної концепції, це проблема відповідальності, проблема визначення того суб’єкта, котрий несе відповідальності за надання даної інформації”.

Основна ідея, на якій базується американська інформаційна концепція, це те, що інформація ніби “заповнює” ЗМІ – і з цим важко не погодитися. В Америці інформаційне право в значній мірі складають концептуальні норми, які стосуються інтелектуальної власності та авторських прав. Таким чином, головне питання у тому, кому належить право на інформацію. З цього логічно витікає та проблема, про яку говорив професор Террі – власник інформації повинен за неї відповідати.

У сфері права ЗМІ, у свою чергу, не можна не звернути уваги на проблему передачі інформації, під якою слід розуміти будь-які повідомлення, що несуть певне змістовне навантаження. Дані повідомлення аж ніяк не повинні бути у певній вербально-візуальній формі – комп’ютерні дані також являють собою один із видів інформації. Однак масовою інформація стає саме в момент її “передачі”, її “масового оприлюднення”.

Загалом американська система була побудована на наданні свободи інформації з наголосом на те, що повинна бути створена певна структура органів, які займаються координацією діяльності суб’єктів інформаційного простору.

Таким чином, масова інформація у США, її визначення, набуває змісту лише у той момент, коли ця інформація стає доступною для суспільства. Проблема захисту суспільства від “суспільно небезпечних повідомлень” була у певний час дуже актуальна. Сьогодні помітний поступовий відхід від цієї концепції, хоча жарт, що “владу в Америці робить не president, а P.R.esidents,” все ще залишається в обігу. Дійсно, багато соціальних суспільних процесів залежить саме від ролі діячів PR, адже хто, як не спеціалісти в області public relations можуть впливати на діяльність ЗМІ. Вони не уособлюють владу, але, як правило, захищають її інтереси.

Тому сама концепція інформаційного розвитку в США, якщо розглядати її у загальному вигляді, являє собою трикутник, внутрішню частину якого заповнюють будь-які повідомлення, інформація взагалі, а на верхівках цього трикутника зосередились ЗМІ, владні структури та безпосередньо суспільство. Лінії, котрі з’єднують ці вершини між собою – це і є масова інформація – вона курсує між цими трьома вершинами, і певна її частина одної з цих вершин може бути на якийсь час призупинена (ЗМІ отримав повідомлення, однак вирішив їх не публікувати – інформація залишилась, але чи стала вона масовою?). Безсумнівно, що дана картина носить дещо спрощений характер, та вона більш-менш доступно, наочно дозволяє уявити загальну концепцію інформаційного простору США ⁶⁹.

Цікавим є досвід молодих незалежних країн. У сфері регулювання інформаційних відносин не залишається позаду розвинених держав і Республіка Македонія (РМ). З моменту отримання незалежності в Республіці було затверджено кілька конституційних норм щодо інформаційної діяльності. Зокрема, згідно з Конституцією Македонії громадянам гарантуються права на свободу совісті, поглядів, переконань, слова та публічного висловлення думок; на вільний доступ до інформації, її отримання і передачу та заснування організацій інформаційної сфери; на відповідь опонентові через мас-медіа, вміщення в ЗМІ спростувань; право македонських мас-медіа на захист джерел інформації та забороняється цензура. Головними нормативно-правовими документами на території Македонії, покликаними керувати діяльність мас-медіа є закони „Про концесію”, „Про авторські та суміжні права”, „Про заснування державного підприємства “Македонське радіомовлення”, „Про заснування державного підприємства “Македонська радіотелевізійна компанія” та „Про телекомунікації.” У 1997 р. було ухвалено закон „Про теле- та радіомовлення”. У січні 2003 р. розпочалося обговорення чергового законопроекту щодо внесення змін та доповнень до Закону РМ про теле- та радіомовлення на рівні урядових структур РМ, неурядових організацій, македонських мас-медіа, а також в рамках Групи з питань ЗМІ Пакту стабільності для Південно-Східної Європи (Пакт стабільності).

Організаціям, що курирують діяльність македонських ЗМІ, є Міністерство транспорту і зв’язку РМ (в частині оформлення ліцензій на роботу електронних ЗМІ та контролю за ефіром через спеціалізовану Дирекцію телекомунікації Міністерства); Державна Агенція інформації РМ (відомство, за обсягами повноважень аналогічне Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України), і Рада телерадіомовлення РМ – незалежний регулятивний орган, члени якого обираються парламентом РМ на чотирирічний термін.

У структурі ЗМІ Македонії переважають друковані видання. Починаючи з 1990 р., у Республіці було зареєстровано понад 1000 друкованих мас-медіа. До числа електронних ЗМІ належать 2 теле- та 3 радіостанції з площею покриття всієї території РМ, 29 державних (регіональних) і 135 комерційних радіо- й телевізійних компаній ⁷⁰.

Отже, як видно з вище зазначеного, у багатьох країнах світу розроблено спеціальні програми розбудови інформаційної інфраструктури, спрямовані на об’єднання в єдиний інформаційний простір та створення уніфікованої законодавчої бази.

Зміни в інформаційному законодавстві кожної країни були пов’язані, по-перше, незахищеністю національних інформаційних мереж, відсутністю норм захисту інтелектуальної власності, гарантій від забруднення національного інформаційного простору шкідливою або недостовірною інформацією.

По-друге, ці зміни зумовлюються також появою при формуванні інформаційного середовища нових сфер діяльності, які також вимагають урегулювання. Сфера законодавчого врегулювання охоплює як виробників інформаційних ресурсів, так і всіх суб’єктів господарчої діяльності, пов’язаних з витоком інформації з мережі.

З поступом в інформатизації суспільства та появою комп’ютерних програм (КП) постало питання про їх ефективний правовий захист. У цілому можна виділити три типи правової охорони комп’ютерних програм: за допомогою патентів; за допомогою авторського права; за допомогою положень, спрямованих проти порушень промислових секретів. У США, наприклад, до початку 80-х років інтереси виробників комп’ютерних програм захищалися законодавством про комерційну таємницю та положеннями договірного права.

Загалом, на міжнародному рівні КП було віднесено до об’єктів авторського права, які незалежно від засобу та форми вираження охороняються як літературні твори згідно з ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, лише на початку 90-х років. Це закріплено у Договорі Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 20 грудня 1996 р., у Директиві Європейського співтовариства 91/250/ЕЕС про правову охорону комп’ютерних програм від 14 травня 1991 р., в угоді Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності 1994 р.

Спочатку така форма правової охорони задовольняла потреби виробників КП. Але з розвитком інформаційних технологій суттєво розширилась галузь використання КП. США першими, на початку 70-х років, почали адаптувати своє патентне законодавство до вимог розробників ПК. У жовтні 1971 р. в патентну класифікацію США введено новий клас 444 “Програмовані пристрої обробки даних, методи і процедури обробки даних”. А сьогодні в Америці патент видається не тільки на винахід, який має в собі комп’ютерну програму і відповідає вимогам патентоздатності (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність), а й на саму комп’ютерну програму, якщо вона записана в реальному середовищі, наприклад, на дискеті. Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов’язаних з комп’ютерними програми, встановлено також патентними відомствами Австралії, Канади, Японії ⁷¹.

Певні проблеми також постають при розгляді питання про Інтернет-відносини. Серед фахівців існує вкрай негативне ставлення до ідеї правового регулювання відносин, що виникають в Інтернет-середовищі. В Мережі була розповсюджена “Декларація незалежності кіберпростору” (автор – Джон Барлоу), в якій проголошувалося право на свободу Інтернет-простору та принцип невтручання жодної країни у регулювання Інтернет-відносин. Утім, такий дещо “ідеалізований” підхід останнім часом зазнав значного тиску. Порушення особистих та майнових прав, навіть злочинні дії показали, що Інтернет не може бути тільки зоною свободи людини і з необхідністю стає об’єктом правового втручання ⁷².

Особливим видом ЗМІ є телебачення. Воно формувалося на Заході в умовах завоювання всіма ЗМІ свободи інформації. В ідеології неолібералізму закладений постулат, що інформація – це товар, а рух товарів має бути вільним. Проте на Заході дуже жорстко контролюється ринок тих продуктів, які змінюють поведінку споживача. Сьогодні, після двадцяти років інтенсивного дослідження встановлено, що телепродукція – це товар, подібний до духовного наркотику. Як засвідчили соціологічні дослідження середини 80-х рр., середня американська родина проводила біля телевізора більше семи годин на добу. До кінця 90-х ця прихильність дещо зменшилась, але не набагато. З цього випливає, що продукція телебачення не може поставлятися на ринок безконтрольно. Держава зобов’язана захищати свободу споживача, обмежувати цей ринок, або вводити цензуру. Якщо вона цього не робить, то стає співучасницею однієї із сторін, що і є корупцією. Суть останньої полягає у тому, що телебачення “платить” державі своєю підтримкою у доступний йому спосіб: маніпулюванням суспільної свідомості ⁷³.

Тож, як бачимо, людство поступово входить в інформаційну добу, не до кінця усвідомлюючи глибину змін. Впливами інформаційних процесів переймаються здебільшого інтелектуали, намагаючись спрогнозувати наслідки, визначити вигоду та потенційну небезпеку. Зокрема, професор американського університету Сан-Хосе (Каліфорнія) Д.Лалл застерігає лідерів комунікативного поступу від виникнення прірви між суб’єктами цього руху на різних континентах. Як вважає науковець, егоїзм комунікативної верхівки може призвести до системної глобальної дискримінації ⁷⁴. Необхідна спільна динаміка просування, щоб у всіх кінцях світу людству однаково були доступні плоди інформаційної цивілізації.

Світовий комунікативний поступ – явище багатогранне. В ньому поєднуються різноманітні аспекти, провідним серед яких є медійний. Мас-медіа з допомогою технологічних каналів поширюють нові цінності, системи. Це поступово змінює світ, утверджує вищі стандарти людського співжиття. Скажімо, розпад Радянського Союзу стався не через війни. Навпаки, Друга світова війна загартувала імперію, гонка озброєнь стимулювала опанування нею космічного простору, розвиток ядерної фізики. Вирішальним у зникненні СРСР з мапи світу можна вважати інформаційний чинник. Саме медійна хвиля прорвала “залізну завісу, сколихнула масову свідомість, заангажовану компартійною ідеологією.

Під недійним впливом упала “берлінська стіна”, що розділяла десятиліттями Німеччину. Зазнав краху диктаторський режим у Румунії. Інформаційну мотивацію мали також заворушення китайських студентів у 1989 році, що закінчилися кривавою розправою на площі Тянь-аньмень. Вважається, що наслідком цього конфлікту стали демократичні зрушення в Китаї.

Отже, медійному чиннику підвладні великі простори, йому під силу радикальні зміни політичних систем та ідеологій ⁷⁵.

Україна повинна уважно, глибоко вивчати досвід інших країн як у практичній , так і в законодавчій сфері.