2.2 Система органів державного управління інформаційними відносинами в Україні

Виходячи з аналізу організаційно-правового положення державних органів, необхідно виділити органи, що здійснюють загальне керівництво інформаційною сферою в рамках комплексу соціально-культурного будівництва. Згідно з Конституцією та чинним законодавством управління інформаційним простором здійснюється наступним чином. Ключовими тут є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та органи управління інформаційним простором Державний комітет інформаційної політики з телебачення і радіомовлення, парламентський Комітет з питань свободи слова, Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення ⁴³.

Відповідно до Конституції України (ст. 85) засади внутрішньої і зовнішньої політики України визначаються Верховною Радою України. Вона також відіграє визначальну роль у керівництві інформаційною сферою:

• визначає державну політику і здійснює регулювання відносин, здійснює контроль за реалізацією державної програми;

• визначає законодавчі основи реалізації державної політики щодо телебачення і радіомовлення, гарантії соціального та правового захисту працівників цієї галузі (ст. 4 Закону “Про телебачення і радіомовлення”).

У складі Верховної Ради України працює Комітет з питань свободи слова та інформації, який нині очолює М. Томенко. Він користується правом законодавчої ініціативи. При Комітеті створено Громадську раду з питань інформаційної політики, представники якої будуть працювати в регіонах, здійснюватимуть моніторинг ЗМІ, моніторинг порушень свободи слова.

Верховна Рада виконує функції контролю щодо інших органів в інформаційній сфері . Прикладом цього є висловлення недовіри Національній раді з питань телебачення та радіомовлення на першій сесії Верховної Ради четвертого скликання.

При Президенті України діє з 2001 року Рада з питань інформаційної політики. Її склад змінився Указом Президента України від 9 вересня 2002 року.

Загальне керівництво даною сферою забезпечує Кабінет Міністрів, який вирішує найважливіші питання. Кабінет Міністрів та підвідомчі йому органи державного управління:

• забезпечують реалізацію політики держави у сфері інформаційних відносин;

• забезпечують підготовку кадрів, створення необхідної мережі державних навчальних закладів, науково-дослідних установ, стимулюють розвиток наукових досліджень з даних проблем.

Кабінет Міністрів затвердив положення про міністерства і відомства, які здійснюють управління конкретною галуззю.

З метою раціоналізації структури апарату управління Президентом було видано Указ від 26 липня 1996 р. “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади в Україні”. Згідно його було створено Міністерство інформації України – на базі Міністерства України у справах преси і інформації (з 1995 р.), Українського національного інформаційного агентства при Кабінеті Міністрів.

З прийняттям законів України “Про місцеве самоврядування” та “Про місцеві державні адміністрації” підвищується роль регіонів у даній сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є з 2000 р. Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відповідальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

Держкомінформ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Комітет має такі повноваження:

• вносить пропозиції щодо формування державної політики в інформаційній та видавничих сферах, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цих сферах;

• узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Основні завдання Держкомітету:

• участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничих сферах;

• аналіз і прогнозування розвитку інформаційного простору України, ринку друкованої, теле- і радіо продукції;

• координація діяльності державних ЗМІ.

Основними напрямами діяльності Держкомінформу є:

• організація і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення захисту інформаційного простору України;

• сприяння розповсюдженню інформації про діяльність органів виконавчої влади;

• здійснення заходів щодо розвитку ринкових відносин в інформаційній та видавничій сферах;

• забезпечення в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням.

Однак, після двох років існування Держкомінформ зазнав гострої критичної оцінки від Президента України. “У нас немає цілісної державної інформаційної політики, немає єдиних підходів до її формування та проведення”, – наголосив Президент.

У свою чергу, І.Чиж, Голова Держкомінформу України, визначив такі головні проблеми інформаційної сфери в Україні:

1. Перше і головне – невідкладно сформувати і нормативно оформити парадигму розвитку інформаційної сфери, виробити параметри державної інформаційної політики.

2. Не зважаючи на те, що маємо багато законів і всі вони начебто гарні, але системи само відтворюючої, самокомпенсуючої і регулюючої системи, яка б рухала і розвивала, на жаль, так і немає. Завданням є створити таку систему, де кожне підприємство, установа та організація інформаційної сфери – незалежно від форми власності, величини капіталу чи кількості працівників, сфери поширення, способу виробництва інформаційного продукту – мають бути рівними серед рівних.

3. Щодо реформування Держкомінформу планується створити принаймні п’ять департаментів (телебачення та радіомовлення, засобів масової інформації, видавничої справи та поліграфії, інформаційно-аналітичної роботи, з питань європейської інтеграції та новітніх технологій). Важливою складовою діяльності Держкомінформу є істотне посилення впливу на розробку, формування національного інформаційного законодавства. Це третій чинник ефективної реалізації функцій Держкомінформполітики. Від Концепції державної інформаційної політики та інформаційної безпеки України до системного інформаційного Кодексу – ось шлях, який ми повинні динамічно пройти уже в ближчій перспективі, тісно співпрацюючи з урядовими структурами та профільним Комітетом верховної Ради України.

4. Ще одним важливим завданням є відпрацювання техніко-технологічних параметрів розвитку галузей, особливо телерадіомовлення, вітчизняної поліграфії та інших підсистем. У контексті впровадження новітніх інформаційних технологій ми набагато більше очікуємо від спеціального підрозділу, що займається проблемою Інтернет. І не тільки в пізнавально-розважальному контексті, а передусім у форматі спроможності здійснювати серйозну державну політику в цій сфері. Також потрібно завершити роботу, пов’язану зі входженням Держкомінформу до Всесвітньої інформаційної мережі. А далі треба думати про єдину інформаційну управлінську загальноукраїнську систему за прикладом десятків українських відомств, у назвах яких означення “інформаційна політика” не присутнє.

5. Проблема друкованих ЗМІ також потребує уваги. Статистика тут промовиста: понад 10 тис. періодичних плюс іще половина від цієї кількості інших видань. Реальна конкурентність і реальна політична багатоманітність – від різко опозиційних до провладних видань. Понад 15 млн. разовий тираж. Проте жалюгідним залишається стан місцевої преси.

6. Видавничі питання. На кожного з українців у рік видається менше однієї книжки, коли росіяни мають 3,5, німці – 19, поляки – 12.

7. Під особливим патронатом Держкомінформу мають бути загальнонаціональні державні мовники та їх комерційні партнери. Вони створюють інформаційне обличчя держави, рухають технічний і творчий прогрес.

8. Необхідність вироблення спеціальної державної програми “Журналіст”. Йдеться про спробу поєднати на засадах уваги та поваги, рівного ставлення держави до всіх, хто працює в журналістиці, незалежно від видання, його юридичної, майнової, регіональної, політичної та іншої особливості.

9. Одне з найголовніших в ієрархії пріоритетів – свобода слова та свобода творчості. Сьогодні Україна має справді перенасичене та конкурентне ринкове середовище мас-медіа. Маємо видання на будь-який смак і навіть для тих, хто смаку не має зовсім. Ми в багатьох виданнях маємо такий рівень критичності до наявної влади, її інститутів, починаючи з найвищого, якому важко знайти аналоги. Тож ми зобов’язані зробити все, аби свобода слова та свобода творчості міцніли й розквітали в Україні. Наш обов’язок – доносити правду про Україну по всіх світах, аби не продажні та лицемірні формували враження про нашу державу. Це важлива місія наших інформагентств, особливо “Укрінформу” ⁴⁴.

У план законодавчих актів на 2003 рік Держкомінформ вніс проекти документів „Про державну програму розвитку державного телебачення і радіомовлення”, „Про захист суспільної моралі”, про внесення змін до Закону України „Про інформаційні агенства”.

З метою реалізації та дотримання законодавства у сфері телебачення та радіомовлення Законом України від 23 вересня 1997 р. створено Національну раду з питань телебачення та радіомовлення, яка є підвідомчим державним контролюючим органом і діє згідно Положення про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення, затвердженого Верховною Радою України.

Склад Національної ради – 8 чоловік: чотири кандидатури представлені Головою Верховної Ради, чотири – Президентом України. Голова і заступник Національної ради працюють на постійній основі, інші члени – на громадських засадах.

Головні функції Національної ради визначені ст. 5 Закону України “Про телебачення та радіомовлення”:

• координація розробки єдиної концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України та участь в її здійсненні;

• контроль за дотриманням телеорганізаціями законодавства у сфері телебачення і радіомовлення України та умов ліцензій;

• надання телеорганізаціям на конкурсній основі ліцензій на право використання каналів і часу мовлення;

• контроль за раціональним використанням ресурсів частот;

• визначення правил формування і збереження тимчасового архіву телерадіопередач.

Національна рада відповідно до закону України від 23 вересня 1997 р. “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” забезпечує розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради, Президента України, Кабінету міністрів і здійснює контроль з додержанням порядку, форм і стандартів мовлення.

Національна рада має право:

• визнати ліцензію як таку, що втратила силу, якщо телерадіоорганізації не розпочали діяльності протягом року з дня її одержання;

• одержати від усіх телерадіоорганізацій документи, відомості та пояснення щодо їх діяльності;

• проводити в межах своєї компетенції перевірку діяльності телерадіоорганізацій, щодо умов і порядку використання каналів мовлення;

Національна рада проти порушників може застосовувати такі заходи, як попередження, накладення штрафних санкцій, тимчасове призупинення дії ліцензії або анулювання її.

Національна рада здійснює нагляд за дотриманням чинного законодавства України щодо реклами, авторського права і суміжних прав, спонсорської діяльності.

З метою координації діяльності телеорганізацій та забезпечення виконання законодавства України в галузі телебачення і радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюються представництва Національної ради. Їх діяльність здійснюється на підставі Положення про нього, яке приймається Національною радою.

В Україні діє також Національна телекомпанія (утворена 20 лютого 1956 р.), яка керується Статутом , затвердженим Кабміном постановою від 4 червня 2002 р. Її головна мета – забезпечення прав громадян на свободу думки і слова, на отримання достовірної та оперативної інформації, створення конкурентноспроможної інформаційної продукції та забезпечення входження України в світовий інформаційний простір.

Для всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення Законом України від 18 липня 1997 р. було створено систему суспільного телерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України – це телерадіоорганізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об’єктом права власності українського народу. Воно діє згідно з програмною концепцією, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 21 листопада 1997 р. та Статутом, який затверджує Верховна Рада.

Невід’ємною частиною системи суспільного телерадіомовлення України є телерадіоорганізація “Громадянське Українське радіо і телебачення” (ГУРТ), яке діє на підставі Положення про неї.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 р. створена Державна акціонерна компанія “Українське телебачення і радіомовлення”.

Указом президента України від 16 вересня 1998 р. “Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою” з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики утворено Державне агентство інформації України.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) урегульовано в Україні Законом України “Про друковані засоби масової інформації” від 16 листопада 1992 р. Їх діяльність регулюється також іншими законами:

• “Про рекламу” від 3 липня 1996 р.;

• “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р.;

• “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р.

• “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” від 23

березня 2000 р. Цей закон доповнений Постановою Кабміну України від 13 жовтня 2000 р. “Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”.

М.Томенко, голова Комітету з питань свободи слова та інформації, визначив такі пропозиції щодо змін у законопроектах та існуючих законодавчих актах:

1. Для того щоб поновити конституційний статус управління інформаційною сферою, не обов’язково приймати нові закони, затверджувати концепцію інформаційної політики, про яку говорить уже третій склад Державного комітету з інформаційної політики. Потрібно почати з того, щоб повернути конституційний статус тих державних органів, які повинні здійснювати управління інформаційним простором. Треба, щоб Генеральна прокуратура і Міністерство внутрішніх справ хоча б відкрили одну справу і захистили журналістів.

2. Законодавчо внормувати ті правові прогалини, які існують у нас сьогодні. Планується також законодавчо розв’язати проблему такого ганебного явища, як політична цензура, ввести визначення цього поняття і жорстку відповідальність за її застосування.

3. Встановити перелік варіантів доступу громадян до інформації і зупинення випадків неакредитації журналістів. Урегулювати статус журналіста. Розпочати реальну процедуру роздержавлення, щоб дозволити журналістам у цих медіа описувати реальне життя людей регіону, а не змальовувати протягом року історію 365 днів життя голів обласних адміністрацій у панегіриках і фотографіях ⁴⁵.