2. Поняття та види інформаційних відносин

Для проникнення в природу інформації та специфіку інформаційних процесів, які відбуваються у суспільстві, необхідне більш змістовні теоретичні знання.

Поняття “інформація” визнається одним з найважливіших понять у сучасній філософії, теоретичних та прикладних науках, у науках про управління. Трактування цього поняття залежить від галузі, в якій ведуться дослідження, від характеру завдань.

Існуючі визначення відображають спочатку філософську суть інформації, а потім самі її властивості. Тому вони такі різноманітні:

• інформація – визначення змісту, отриманого з навколишнього світу;

• інформація – комунікація, зв’язок, у процесі якого встановлюється невизначеність;

• інформація – це будь-яка сукупність сигналів, діянь чи відомостей, які деяка система набуває від навколишнього середовища, видає до навколишнього середовища чи, зрештою, зберігає в собі ¹².

Інформація – результат переробки та аналізу даних, вона носить переважно порівняльний характер.

Автори доктрини інформаціологічного розвитку людства у ХХІ столітті визначають інформацію, як “повідомлення, або науку про природу і суспільство, явища, процеси і стани, які мають місце у Всесвіті”. Вони виділяють природну інформацію і штучну (зроблену людиною) ¹³. Вони вважають необхідним підтримати усі процеси інформаціологічної інтеграції в економіці, освіті, науці, культурі і практиці, у світовому співтоваристві на глобальному рівні ¹⁴.

Наукові теорії інформації з’явилися у 50-х роках ХХ століття. Першим дав наукове обґрунтування інформації як категорії К.Шеннон. Під нею стали розуміти не будь-які відомості, а лише ті, які зменшують невизначеність, яка існувала до їх одержання ¹⁵.

Пізніше у рамках кібернетики була розвинута ймовірністно-статистична теорія, але вона не відображала сутності управлінських процесів, пов’язаних із інформацією.

А.М.Колмогоров представив математичну конструкцію розгляду інформації як засобу здійснення управління в державі ¹⁶.

Відсутність одностайного визначення поняття інформації, змісту охоплених нею проблем можна вважати природним явищем. Загальне визначення не може охопити усі особливості такого багатогранного, багато аспектного явища, як інформація.

Г.Х.Попов вважав, що однозначні, вичерпні й короткі визначення можуть вироблятися тільки у чітко формалізованій аксіоматній науці. В суспільних же явищах дуже мало формального, тому головне тут не в термінах, а в тому змісті, який відображається. Визначення набуває характеру монографічного описання ¹⁷.

У будь-якій сфері управління інформація відіграє особливу роль. Звичайні загальноприйняті засоби та канали отримання інформації – повідомлення преси, радіо, телебачення.

За Законом України “Про інформацію” інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі (ст. 1). Цей закон дає класифікацію основних видів інформації.

1. Статистична інформація – це офіційно документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику подій і явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній сферах життя. Центральні органи виконавчої влади затверджують власні методики статистичних досліджень, щоб мати повну, точну, достовірну інформацію. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому друкуванню (ст. 19).

2. Масова інформація – це публічно розповсюджена друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо та разові видання певним тиражем.

Аудіовізуальні засоби масової інформації – радіомовлення, телебачення, радіо, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок утворення і організації даних засобів визначається спеціальними законодавчими актами (ст. 20).

3. Інформація державних органів і органів місцевого та регіонального самоуправління – це офіціальна документована інформація, яка утворюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, органів самоуправління.

Основними джерелами такої інформації є законодавчі акти Верховної Ради, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, нормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування (ст. 21).

4. Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, правовідносини, правопорушення і боротьбу з ними тощо (ст. 22). Правова інформація як різновид соціальної інформації є необхідним джерелом формування державних інтересів за допомогою видання нормативних актів і актів державного управління.

5. Інформація про особу як сукупність документованих або публічно оголошених даних про особу (національність, освіта, сімейне становище, стан здоров’я, віросповідання, адреса, дата і місце народження) охороняється законом (ст. 23).

6. Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це відомості про громадське і суспільне життя та оточуюче природне середовище. Основні джерела цього виду інформації – енциклопедії, словники, рекламні повідомлення і оголошення, путівники, картографічні матеріали, довідки (ст. 24).

7. Соціологічна інформація – це відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій і явищ, процесів, фактів. Основними джерелами такої інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відбиті результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень (ст. 25).

Л.Кузенко, аналізуючи роль інформації в державному управлінні, зробив висновок про існування особливого виду інформації, що дозволяє державі здійснювати управлінські функції. Жодна з функцій управління не може бути реалізована без налагодження і постійних потоків інформації.

Управління охоплює збирання й збереження інформації, що має соціальне значення, прогнозування, планування процесів управління й забезпечення їх функціонування за допомогою обробки первинної та зворотної інформації; відбір і оцінку правової інформації; пошук необхідної інформації та відображення її в управлінських актах; контроль за збереженням та передачею інформації; забезпечення достовірності інформації тим, для кого вона призначена ¹⁸.

Закон України “Про інформацію” містить поняття інформації з обмеженим доступом (ст. 30). За своїм правовим режимом вона поділяється на конфіденційну і таємну. До конфіденційної належать відомості, які знаходяться у володінні, користуванні та розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, що є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного чи іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї і систему захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру та інформація, приховування якої є загрозою для життя і здоров’я людей.

До таємної інформації належить та, яка становить державну й іншу, передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері економіки, оборони, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку (ст. 1 Закону України “Про державну таємницю”).

У вітчизняному кримінальному законодавстві виділяються злочини, предметом яких є конфіденційна і таємна інформація: державна зрада, шпигунство, розголошення державної таємниці ¹⁹.

Інформаційна діяльність – важлива сфера суспільного життя. Вона визначається, як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб. Держава сприяє цьому, створюючи інформаційні служби, системи, сітки, бази і банки даних (ст. 12 Закону України “Про інформацію”).

Інформаційна діяльність включає декілька напрямків: політичний, економічний, соціальний, культурний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо (ст. 13)

У ст. 14 Закону України “Про інформацію” містяться основні види інформаційної діяльності.

Одержання інформації – це одержання, придбання, накопичення документованої або публічно оголошеної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб суб’єктів інформаційних відносин.

Розповсюдження інформації – це реалізація, обнародування документованої або публічно оголошеної інформації.

Збереження інформації – це збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Нині в Україні визнається право власності на інформацію громадян, організацій і держави.

Підставами для виникнення права власності на інформацію є:

- створення інформації своїми силами і за власний рахунок;

- договір про створення інформації;

- договір про умови переходу права власності на створену інформацію іншій особі (ст. 38 Закону України “Про інформацію”).

Згідно ст. 39 Закону “Про інформацію” в Україні інформаційна продукція та інформаційні послуги суб’єктів інформаційної діяльності можуть бути об’єктами товарних відносин, а ціни на інформаційну продукцію встановлюються договорами.

Отже, інформаційні відносини – це суспільні відносини в сфері інформації, які включають питання її одержання, використання, поширення, правового захисту, права власності на неї, боротьби з комп’ютерною злочинністю, а також договірні відносини у сфері інформатики.

У ст. 5 Закону “Про інформацію” визначаються основні принципи інформаційних відносин:

- гарантованість права на інформацію;

- відкритість, доступність інформації та свобода її вибору;

- об’єктивність, достовірність інформації;

- повнота і точність інформації;

- законність одержання, використання, поширення і збереження інформації.

Суб’єктами інформаційних відносин є громадяни України, юридичні особи, держава, а також інші держави, їх громадяни і юридичні особи, міжнародні організації, особи без громадянства.

До інформаційних відносин в Україні залучається широке коло учасників: автори, споживачі, розповсюджувачі, охоронці інформації (ст. 42 Закону України “Про інформацію”).Кожен учасник інформаційних відносин з метою забезпечення власних прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:

- діяльність органів державної влади;

- діяльність народних депутатів;

- діяльність органів місцевого самоврядування і місцевої адміністрації;

- що стосується його особисто (ст. 43);

Разом з тим учасники інформаційних відносин мають певні обов’язки:

- поважати інформаційні права інших суб’єктів;

- використовувати інформацію у відповідності з законом або договором;

- забезпечувати дотримання принципів інформаційних відносин;

- забезпечувати доступ до інформації всіх споживачів;

- зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати громадянам, організаціям, державним органам;

- компенсувати шкоду, нанесену при порушенні законодавства про інформацію (ст. 44).

За порушення законодавства про інформацію суб’єкти інформаційних відносин несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Закон передбачає низку таких правопорушень:

- необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

- надання інформації, що не відповідає дійсності;

- несвоєчасне надання інформації;

- примус до поширення, або перепона поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;

- поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

- використання і поширення інформації щодо особистого життя громадян без згоди особи, яка є джерелом відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;

- розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом,

особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

- порушення порядку охорони інформації;

- навмисне знищення інформації;

- необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорій з обмеженим доступом (ст. 47).

Держава закріплює статус суб’єктів інформаційних відносин. У 1995 році був прийнятий Закон України “Про інформаційні агентства” як юридичні особи, які діють з метою надання інформаційних послуг. Це можуть бути будь-які установи (бюро, представництва, корпункти та інше), які збирають, обробляють, створюють, зберігають, готують інформацію до розповсюдження (ст. 5).

Право на заснування інформаційного агентства в Україні належать громадянам і юридичним особам України, а громадяни і юридичні особи інших держав можуть бути лише співзасновниками інформаційних агентств (ст. 9 – 10).

Основними видами продукції інформаційних агентств є: електронна, друкована, фото-, кіно-, аудіо- та відеопродукція (ст. 27).

До об’єктів інформаційних відносин належить документована або публічно оголошена інформація про події та явища в галузі політики економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах (ст. 8 Закону України “Про інформацію”).

Закон визначає інформацію державних органів та органів місцевого самоврядування одним з основних об’єктів інформаційних відносин у суспільстві та державі (ст. 21), а обов’язок цих органів інформувати про свою діяльність і прийняті рішення – як гарантію права на інформацію (ст. 10). Цим законом закріплені і способи доведення відомостей до зацікавлених осіб:

- опублікування їх в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами;

- опублікування в друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації; оголошення під час виступів посадовою особою, а також безпосереднє доведення інформації до відповідних осіб (усно, письмово).

Та у теорії права ще не достатньо теоретично обґрунтовані засади концепції правового регулювання інформаційних відносин, що відчутно впливає на стан законодавства в даній сфері.