96

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………..…с. 2 – 5

Розділ І. Загальні положення про інформаційну

діяльність .......................……………………….………………….............с. 6 – 31

1. Роль інформаційних відносин в сучасному

суспільстві ……………………………………...…………………............с. 6 – 13

2. Поняття та види інформаційних відносин ……………………….с. 13 – 21

3. Законодавство України про інформацію та інформаційні

відносини ……………………………………………………..………….с. 21 – 31

Розділ ІІ. Державне управління інформаційними відносинами

в Україні ………………………………………………………….………с. 32 – 54

2.1 Зміст, форми та методи державного управління інформаційними

відносинами……………………………………………………………....с. 32 – 45

2.2 Система органів державного управління інформаційними відносинами

в Україні …………………………………………………………….……с. 45 – 54

Розділ ІІІ. Проблеми розвитку законодавства України про інформаційну

діяльність ……………………………………………………………..…с. 55 – 86

3.1 Проблемні питання розвитку законодавства України про інформаційну

діяльність ……………………………………………………………..….с. 55 – 77

3.2 Зарубіжний досвід правового регулювання інформаційних

відносин ……………………………………………………….…………с. 77 – 86

Висновки ………………………………………………………………....с. 87 – 91

Нормативні акти та література……………………………………….…с. 92 – 96

Вступ

З кінця ХХ – початку ХХІ століття людство стало на шлях переходу від постіндустріального до інформаційного суспільства.

Побудова інформаційного суспільства закономірний і невідворотний результат розвитку цивілізації. Всі сфери суспільного життя пронизані різноманітними інформаційними відносинами. Суспільна формація визначається нині ступенем використання сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій, а динаміка розвитку суспільства – швидкістю передачі інформації.

Інформація та пропаганда, що спирається на неї, стали могутнім засобом вирішення найскладніших завдань, навіть таких, які раніше зумовлювали збройні зіткнення та війни. На нинішньому етапі розвитку людства провідною стане та система, яка буде володіти інформацією кращої якості, освоювати її швидше, у більшому обсязі і ефективніше її використовувати.

Інформаційна спільність всього світу формується на таких фундаментальних цінностях як демократія, права людини, ринкова економіка, освіта, культура, інформаціологічний і соціально-економічний прогрес.

Інформаціологічна система розвитку з’явилася у 60-х рр. із зародженням інформатики (автоматизованої обробки інформації). В її основі – інформаціологічні ресурси і технології (телекомунікації, провідний, стільниковий, радіо- та супутниковий зв’язок, інформатизація, комп’ютаризація, мультмедіа, Інтернет та ін.). Інформаціологія відіграє важливу роль у розвитку всіх галузей науки і техніки, усіх сфер народного господарства і людської діяльності. Це – наука наук.

У 2000 – 2001 рр. було проведено Всесвітні Інформаціологічні Форуми (ВІФ) під егідою ООН і Всесвітнього Інформаціологічного Парламенту (ВІП). У 2000 р. була прийнята Доктрина інформаціологічного розвитку людства у ХХІ ст., а 26 листопада проголошено щорічним святом – Всесвітнім Днем Інформації.

Інформаційна сфера – це сукупність інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, системи формування, поширення, використання інформації і регулювання відносин, які при цьому виникають. Інформаційна сфера активно впливає на стан економічної, політичної, оборонної безпеки держави. В інформаційну епоху без автоматизованих систем й інформаційних технологій, без інформативної індустрії неможливий економічний прогрес. В інформаційній сфері зайнята значна частина сучасного суспільства. Тому діяльність всіх, хто причетний до інформаційної індустрії, повинна бути законодавчо урегульована.

За останні роки місце і роль держави в регулюванні процесів розвитку сфери інформатизації суспільства докорінно змінилася. Раніше завдання держави полягали у забезпеченні державних управлінських структур лініями зв’язку, комп’ютерами, інформацією, а нині – у формуванні національної інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, які можуть використовуватися всіма суб’єктами суспільства.

Нас цікавить саме сфера інформаційної діяльності та державне управління інформаційними відносинами.

Теорія державного управління почала формуватися в СРСР з 1985 р., коли з’явилися праці В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Г.Афанасьєва, І.Л.Бачило, А.П.Коренєва, в яких були висвітлені окремі проблемні питання. Тому з утворенням незалежної України відчутною була непідготовленість у теоретичному плані в сфері управлінської діяльності. Постало питання зміцнення структурної цілісності системи державного управління, в якій пріоритет права забезпечується законом, а вирішення проблемних питань здійснюється в правовому полі і на законодавчому рівні.

Останнім часом спостерігається помітний інтерес вчених і спеціалістів до проблем правового забезпечення інформаційної сфери, зокрема до правового регулювання інформаційних відносин. Про це свідчить поява наукової дисципліни “Інформаційне право”. Цими проблемами займається колектив вчених у Інституті держави і права Російської академії наук, який очолює І.Л.Бачило. Серед відомих дослідників можна назвати Ю.Батуріна, В.Копилова, М.Калюжного, К.Бєлякова, В.Гавловського, О.Кохановської, В.Цимбалюку.

Наука інформаційного права, за визначенням Лопатіна В.Н. – це галузь юридичної науки, яка вивчає суспільні відносини в інформаційній сфері, їх закономірності, відбиття у праві, правоохоронній та правозастосовчій практиці, у суспільній свідомості.

ЇЇ завдання:

1. допомагати вирішувати проблеми в інших галузях права;

2. визначити перелік абсолютних прав в інформаційній сфері, вирішити проблеми режиму таємниці і доступу до інформації, правової охорони прав на інформацію та її матеріальні носії інститутами інформаційного права та інтелектуальної власності;

3. виділити закономірності розвитку відносин в інформаційній сфері.

Інформаційне право є природним для сучасного технологічного устрою життя і діяльності людини в зв’язку з переходом від індустріального суспільства до інформаційного.

Українська держава після проголошення незалежності в 1991 р. відчула настійну потребу в формуванні власного інформаційного простору, який до цього розвивався і функціонував відповідно до інформаційної та ідеологічної політики, що вироблялася в єдиному центрі – Москві.

Сучасний стан розвитку телекомунікаційних технологій (особливо Інтернет-технологій) робить надзвичайно актуальним питання співвідношення державних і приватних інтересів, що впливає на ступінь втручання держави в суспільні відносини. Дехто вважає, що нині держава здійснює контроль над особистістю через упорядкування відповідних інформаційних процесів, маніпулюючи таким чином свідомістю. Хоча існує можливість розвитку вільного інформаційного середовища без надмірного втручання держави.

Мета дипломної роботи полягає в тому, щоб спираючись на основні законодавчі акти та спеціальну літературу, розкрити регулюючу роль держави в інформаційній сфері життя сучасного українського суспільства, яке здійснює перехід до ринкової моделі.

Основні завдання роботи:

1. розкрити сучасне розуміння інформаційних відносин, інформаційної діяльності та їх роль у сучасному українському суспільстві;

2. дослідити форми та методи державного управління інформаційними відносинами, які застосовуються управлінськими структурами – Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом з інформації;

3. охарактеризувати основні етапи законотворчої діяльності в сфері інформаційних відносин, їх особливості та сучасний стан вдосконалення законодавства, коли особливо актуальною стає проблема його систематизації;

4. показати можливість застосування зарубіжного досвіду в сфері правового регулювання інформаційних відносин.

У зв’язку з цим дипломна робота має таку структуру. Вона складається з вступу, трьох розділів і висновків. У вступі обґрунтована актуальність теми, визначена мета та завдання роботи. В розділі першому розкриті поняття та види інформації, інформаційних відносин та інформаційної діяльності, їх роль в сучасному суспільстві, а також охарактеризоване законодавство України у даній сфері. У розділі другому розкриті зміст, форми та методи державного управління інформаційними відносинами за допомогою системи органів державного управління. У розділі третьому розглянуті проблемні питання розвитку законодавства України про інформаційну діяльність на сучасному етапі, а також деякі проблеми правового регулювання інформаційних відносин у зарубіжних країнах.

Розділ і. Загальні положення про інформаційну діяльність

1. Роль інформаційних відносин у сучасному світі

Нагальною проблемою розвитку України на етапі ринкових реформ є побудова інформаційного суспільства, і перший крок на цьому шляху – формування правової основи, законодавча підтримка та правовий захист ринку інформаційних продуктів і послуг.

Актуальною стає проблема правових аспектів забезпечення свободи людини в інформаційній сфері, реалізації її права на інформацію і відповідальності за її використання в умовах глобальної інформатизації, яка має як позитивні, так і негативні наслідки (нерівність у доступі до інформації і реалізації прав у даній галузі ) ¹.

У 90-і роки відбулося істотне поглиблення розуміння державними структурами важливості інформації, яка в усі часи існування людського суспільства була основою для прийняття рішень у різних сферах, а тим більше в умовах побудови демократичного суспільства. Це обумовлено низкою факторів.

По-перше, за даними соціологічних досліджень 62% жителів України одержують інформацію про соціальні та політичні події з телевізійних програм, 38% – з радіо, 18% – з газет. Індекс довіри громадськості до українських Засобів Масової Інформації (ЗМІ) становить в середньому 2.7 бали за п’ятибальною шкалою ( до церкви – 3,03%) ².

Інформація стала суттєвим елементом суспільних відносин. В Україні, як і в країнах близького та далекого зарубіжжя, засоби інформації вважаються четвертою після законодавчої, виконавчої і судової владою. Вони активно формують громадську думку, створюють політико-правовий, науково-технічний, економічний фон. Інформація є інтелектуальним набуттям народу і держави, складовою побудови сучасної економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень ³.

По-друге, цьому сприяв розвиток сучасних комунікаційних технологій, які безпосередньо впливають на природу, обсяг, зміст і результативність інформації.

По-третє, залучення до сфери інформації не бюджетних фондів та законодавче забезпечення захисту іноземних інвестицій у галузі телебачення і радіомовлення.

Учасниця шостих “Лазаревських читань” 2002 року, доктор юридичних наук І.Д.Тіновицька звернула увагу на три аспекти взаємодії людини та державного управління в інформаційному суспільстві.

У першому аспекті, коли людина безпосередньо бере участь у роботі органів державного управління, її праця пов’язана з інформацією, а процеси інформатизації суспільства сприяють підвищенню її творчої ролі.

У другому аспекті взаємодії людини з системою державного управління вона звертається до органів державного управління, управлінських структур, посадових осіб з приводу реалізації своїх прав, їх захисту та охорони. Таким чином людина задовольняє свої потреби, зокрема й інформаційні, що регулюються Законом “Про інформацію”.

У третьому аспекті взаємодії людини з системою державного управління виявляється необхідність захисту особистих прав і свобод (повага до особи, право на недоторканість особистого життя). Особливої уваги вимагає законодавче регулювання відносин, пов’язаних із охороною і захистом інформації, що містить персональні дані про громадян і є доступною в умовах відкритості багатьох автоматизованих інформаційних систем у телекомунікаційних сітках.

Отже, в інформаційному суспільстві процеси інформатизації повинні впливати на підвищення якості та ефективності управлінських рішень щодо гарантії прав і свобод людини і громадянина ⁴.

Передові країни світу зробили ставку на багатство інформації та інформаційних ресурсів. Інформація визнається загальною генеративною основою природи і суспільства, безальтернативним ресурсом прогресу і добробуту багатьох народів. Інформаціологічні ресурси і технології, ЗМІ, комп’ютери, локальні, глобальні та космічні інформаційні мережі підняли науку та технічний прогрес на безпрецедентний рівень у порівнянні з тим, що забезпечили в минулому фізика, механіка, хімія, електродинаміка ⁵.

Ці країни перейшли на інформаціологічний (постіндустріальний) шлях розвитку – інформаційний лад суспільства, у якому пріоритетними є не природні, трудові чи фінансові ресурси, а інформаціологічні ресурси і технології на основі телекомунікацій, розвинутого провідникового, стільникового, радіо, супутникового зв’язку, інформатизації, комп’ютеризації, ЗМІ, космонавтики, мультмедіа, Інтернету та ін.⁶

Проблеми інформаційного суспільства набувають глобальних масштабів. З’явилася наука інформаціологія. З 2000 року під егідою ООН та Всесвітнього Інформаціологічного Парламенту проводяться Міжнародні інформаціологічні самміти.

22 липня 2000 року глави восьми держав і урядів промислово розвинутих країн підписали Окінавську Хартію глобального інформаціологічного розвитку світового співтовариства, якою передбачається створення міжнародної організації з координації і контролю за глобальним розвитком інформаціологічної галузі. Такою організацією став Всесвітній Інформаціологічний парламент як спеціалізована інформаціологічна структура ООН з штаб-квартирою в Москві.

У руслі прийнятих рішень в Росії розроблена Доктрина інформаційної безпеки, затверджена 9 вересня 2000 року ⁷.

Велика роль у інформаціологічному розвитку людства належить ЗМІ, локальним і глобальним інформаціологічним мережам, ресурсам і технологіям.

Функції інформації:

1. Інформація виступає знаряддям зв’язку між населенням, суспільством і публічно-правовими інститутами, тому створення або неповнота інформаційних відносин породжують відчуження громадян від влади, соціально-політичні та інші конфлікти.

2. Інформація є інструментом політики і здійснення влади. Без її руху і правильного використання влада не здатна адекватно оцінювати політичні процеси і впливати на них.

3. Інформаційне суспільство характеризується відкритістю, доступністю інформації, можливістю використовувати світові інформаційні канали.

4. Інформація є об’єктом правового регулювання, тому що право несе інформаційний зміст, а його норми служать певною програмою поведінки.

А засоби масової інформації можуть зробити внесок у формування демократичного суспільства. У взаємодії з окремими групами влади ЗМІ виконують певні функції:

– інформативну (відбиття діяльності та рішень органів влади);

– політико ідеологічну (доведення до населення певних ідей з метою спонукання до певної діяльності);

– зворотну (вплив на державні рішення, певний соціальний контроль за діяльністю держави);

– ідеологічну (поширення загальнолюдських цінностей у суспільстві);

– аналітичну (аналіз інформації).

У той же час держава у відносинах із ЗМІ здійснює власні функції:

– забезпечення правового статусу ЗМІ;

– проведення антимонопольної політики;

– регулятивну (пряме і опосередковане регулювання);

– контрольну (правовий захист від антиконституційної діяльності ЗМІ);

– захисну (правовий захист від порушення інформаційного законодавства).

При цьому держава зобов’язана дотримуватися певних принципів у взаємодії із ЗМІ:

– невтручання у творчий процес ЗМІ;

– забезпечення права на інформацію;

– законність;

– гласність;

– свобода інформації.

Принципами діяльності ЗМІ є:

– об’єктивність;

– достовірність інформації;

– компетентність;

– ідеологічний і політичний плюралізм;

– дотримання співробітниками ЗМІ професійної етики та загальнолюдської моралі ⁸.

О.В.Талапіна, старший науковий співробітник Інституту держави і права РАН вважає можливим говорити про інформаційну функцію держави і виділяє низку напрямків її реалізації:

– створення інформації;

– супровід інформації (облік, контроль, моніторинг);

– відкритість органів державної влади для громадян;

– збір, обробка, охорона і захист інформації;

– заснування спеціалізованих структур у сфері інформації, регулювання їх діяльності – ЗМІ, телерадіомовлення, друкована продукція;

– інформаційний обмін всередині державного апарату;

– використання інформації для виконання інших функцій держави;

– переробка інформації й створення нової (рішення виконавчої влади, судових органів);

Отже, інформація – це предмет, продукт і інструмент діяльності органів державної влади, це основа діяльності будь-якого органу влади ⁹.

В Європі на основі інформаційних технологій формується інформаційний ринок, відбувається стандартизація доступу до баз адміністративних даних, підключення до транс’європейської сітки даних.

На засіданні Ради Європи в Лісабоні 23 – 24 березня 2000 р. було поставлене завдання: для досягнення більш конкурентноздатної та динамічної економіки у світі якнайшвидше використати можливості нової економіки та, зокрема, Інтернету. Так, було покладено початок Програми “е-Європа”.

Дії мали фокусуватися навколо трьох основних об’єктів:

1. Дешевий, швидкий, безпечний Інтернет.

2. Інвестиції в людей і вміння.

3. Стимуляція використання Інтернету.

Проблеми реалізації Програми було розглянуто в Брюсселі 29 – 30 листопада 2000 р. на конференції міністрів і державних секретарів країн ЄЕС. Там обговорювалися питання електронних урядів. Був сформований перелік адміністративних функцій, 12 з яких орієнтовані на громадян (пошук роботи, соціальний захист, реєстрація актів громадянського стану, надання медичних послуг тощо), а 8 – на бізнес (оплата податків, подання митних декларацій). Електронна зрілість послуг для бізнесу в цих країнах становить 53 %, для громадян – 40 %.

Реалізація концепції “е-уряду” увійшла у число ключових тем плану дій програми “е-Європа”.

У Росії цей процес затримується тому, що лише 65% комп’ютерів управлінців об’єднані в сітки і лише 3% інтегровані до інформаційних систем вищого рівня ¹⁰.

Не зважаючи на це, в Росії вже декілька років тому з’явився термін “електронний уряд”, або точніше “електронна влада” ¹¹. Основою такої державної влади мають стати закони про свободу і захист інформації з тим, щоб визначити обов’язки державних органів надавати інформацію (також електронну) та відповідальність за невиконання цих обов’язків. Так, закон про свободу доступу до інформації в США був прийнятий у 1966 році, закон про свободу інформації в Англії – 2000 р.

В Україні Постановою кабінету міністрів від 8 червня 1996 р. за № 620 було сформовано українську частину Спільного комітету “Уряд \ ЮНІДО”, який мав займатися проблемами промислового розвитку спільно з структурами ООН.

В Європі досить розвинуте законодавство про захист особистих прав. Його основні положення: збір особистої інформації має проводитися лише в установлених законом цілях; особи мають право доступу до зібраної інформації, можливість вилучити невірну інформацію, право на компенсацію моральної шкоди в судовому порядку.

Основу “електронного порядку” складають також закони щодо визначення юридичної сили електронних документів, електронного підпису тощо.

Інформаційні відносини є органічною частиною соціально-культурної сфери діяльності Української держави. Ця сфера пов’язана не тільки з матеріальними цінностями, а й з духовними потребами громадян.

Інформація з економічної точки зору дає змогу сформувати здібнішу і більш кваліфіковану робочу силу, яка в змозі забезпечити на вищому рівні відтворення капіталу всього суспільного виробництва.

Процеси державотворення вимагають дальшого підвищення якості державного керівництва даною сферою суспільних відносин.