3.2. Зміна курсу Великобританії на співробітництво з срср (1983-1990рр.)

Отримавши переконливу перемогу на парламентських виборах 1983 року, Тетчер оголосила про готовність своєї країни до проведення розумного діалогу з Радянським Союзом для досягнення широкого взаємопорозуміння з питань забезпечення миру та безпеки. Її ініціатива була з розумінням зустріта західними партнерами.⁶⁰

Велике значення мав візит до Великобританії у січні 1984 року радянської парламентської делегації на чолі з М.С. Горбачовим. Це стало першим кроком на шляху зрушення у взаєминах Схід – Захід. Діалог двох лідерів сприяв підвищенню міжнародного престижу Тетчер і Великобританії, створенню умов, коли, "британські погляди знов набували ваги, а країна - особливий статус у своїх союзників у Західній Європі".⁶¹ По закінченню першої зустрічі з Горбачовим Тетчер вимовила фразу, яка стала крилатою: "Мені сподобався Горбачов. Ми зможемо працювати разом."⁶²

Немає сумнівів у тому, що серед британських політиків були люди, котрі вважали, що однобока орієнтація на політику та адміністрацію США, яка лякала своїх союзників « глобальною комуністичною загрозою», іде вроздріб корінним інтересам Великої Британії. У значному ступені під впливом зросту критичних виступів на свою адресу, з другої половини 1983 року, консервативний уряд почав демонструвати бажання внести корективи у свою політику по відношенню до СРСР та інших соціалістичних країн.

14 жовтня 1983 року на конференції консервативної партії прем’єр-міністр заявила: «Ми повинні жити разом на одній планеті. Це пояснює те, що при поставлених умовах нам слід виявляти готовність вести переговори з радянськими керівниками і не впускати можливості для налагодження діалогу в інтересах як Заходу, так і Сходу».⁶³

У середині 80-х років XX століття відносини з Великобританією вийшли для Москви на перший план. Для нового Генерального секретаря ЦК КПРС було важливим, щоб Захід підтримав перебудову, і вибір Тетчер у якості посередника був невипадковим. До цього традиційно жорстка позиція "залізної леді" по відношенню до Радянського Союзу змінилася на підтримку курсу Горбачова і слугувала хорошим прикладом для інших західних лідерів.

Тетчер виявила політичну проникливість, вловивши нові віяння у настроях радянського керівництва, вміло використала фактор Горбачова в інтересах власної країни та Заходу у цілому. Радянсько-британський політичний діалог перетворився на важливу складову світової політики.

У минулому британські прем'єр-міністри також пропонували послуги посередників у відносинах між СРСР та США, але саме Тетчер, яка вважала себе "великим західним експертом по Горбачову", зіграла цю роль особливо ефективно. У свою чергу, намагаючись отримати підтримку у справі перебудови, Москва використала вплив "залізної леді" у Вашингтоні. Напередодні та після зустрічей з Рейганом Тетчер часто обмінювалася своїми враженнями та міркуваннями з Горбачовим. Під час її візиту до Москви у березні - квітні 1987 року радянський лідер прямо попросив британського прем'єра передати до Вашингтона свої міркування. Це було визнанням важливої ролі Великобританії у процесі встановлення відносин співробітництва між Сходом та Заходом.

Ставши однією з головних прихильниць Горбачова серед світових лідерів, Тетчер поклала початок його визнання західним світом. Відоме у історії міжнародних відносин поняття "троїця", на цей раз у форматі Рейган - Тетчер - Горбачов, знов увійшло у вжиток. Це стало значним досягненням Великобританії, могутність та розміри якої було не порівняти ні зі США, ні з Радянським Союзом.⁶⁴

Друга половина 80-х років XX століття була відмічена низкою важливих англо-радянських зустрічей. У липні 1986 року під час візиту міністра іноземних справ СРСР до Великобританії були підписані такі важливі документи як Угода про запобігання інцидентів на морі за межами територіальних вод, Програма промислового співробітництва на період 1986-

1990 років, Угода про врегулювання взаємних фінансових та матеріальних претензій, що виникли до 1939 року.⁶⁵

Важливим кроком у справі послаблення міжнародної напруженості став офіційний візит Тетчер до СРСР у березні - квітні 1987 року. Йому передували зустрічі британського прем'єра з президентом Франції Міттераном та канцлером ФРН Гельмутом Колем, на яких була вироблена спільна позиція по відношенню до Радянського Союзу.

У Москві було підписано 4 угоди: про співпрацю у сфері вивчення, дослідження та використання космічного простору у мирних цілях; про удосконалення прямої лінії зв'язку між Кремлем та резиденцією прем'єр-міністра Великобританії; про взаємне надання земельних ділянок для будівництва нових комплексів посольств у Лондоні та Москві, а також меморандум про взаєморозуміння між двома урядами відносно нових напрямів співробітництва у галузі інформації, культури та освіти.

За підсумками переговорів Тетчер заявила, що 13 годин переговорів у столиці СРСР були найбільш цінним обміном думками, які вона будь-коли мала з іноземними державними діячами. У своїх мемуарах вона підтвердила, це була її "найважливіша закордонна поїздка”.⁶⁶

Багато політичних експертів розцінили переговори у Москві як "найбільш інтенсивний та широкий обмін думками між лідерами Сходу та Заходу за останні 15 років." Всього ж за 5 років Горбачов та Тетчер встановили своєрідний рекорд, провели більш 30 годин прямих переговорів.

Поїздка Тетчер до Москви стала важливим кроком консерваторів у передвиборчій боротьбі: шанси Консервативної партії на запланованих у 1987 році парламентських виборах істотно зросли. Беручи до уваги помітне посилення підтримки виборцями торі та зростання власної популярності, Тетчер заявила - відносини, що встановилися між нею та Горбачовим настільки важливі, що вона сподівається на продовження своєї роботи на посту прем'єр- міністра Великобританії на четвертий термін поспіль.⁶⁷

Центральним напрямом активізації англо-радянського політичного діалогу у 80-х роках XX століття стала тематика роззброєння, в першу чергу проблема скорочення та ліквідації ядерної зброї, заборони ядерних випробувань, хімічної зброї, зниження рівня протистояння на європейському континенті, запобігання мілітаризації космосу, питання створення системи міжнародної безпеки.

Переговори між Тетчер та Горбачовим підтвердили наявність доволі глибоких розходжень. Тетчер неодноразово заявляла, що британський уряд не погодиться на повну ліквідацію ядерної зброї у Європі. Разом з тим, не дивлячись на гостру полеміку, у деяких питаннях британська та радянська позиції зблизилися, наприклад по ракетам середньої дальності, необхідності заборони та ліквідації хімічної зброї, подальшого просування гельсінського процесу.⁶⁸

Прямий та інтенсивний діалог на вищому рівні, який перевершив по мірі інтенсивності діалог з іншими країнами, висунув Великобританію на передній план у сфері взаємовідносин Схід - Захід. Знаком визнання цього стала зупинка радянського керівника на британській військовій базі Брайз - Нортон для зустрічі з Тетчер на шляху до Вашингтону у січні 1987 року. Горбачов зустрівся з королевою Єлизаветою II та передав їй запрошення відвідати СРСР. Між урядами було підписано ще чотири документи про: заохочення та спільний захист капіталовкладень, взаєморозуміння у питаннях видачі віз, спорудження школи у Ленінакані, створення консорціумів та сприяння діловому підприємництву.⁶⁹

У квітні 1990 року у Москві між главами зовнішньополітичних відомств двох країн було підписано дві нові угоди - про оперативне сповіщення про ядерну аварію та про обмін інформацією відносно експлуатації ядерних установок та управління ними, а також про співпрацю в галузі культури, освіти та науки.

У тому ж році Тетчер в останній раз побувала у Радянському Союзі у якості прем'єр-міністра з нагоди проведення днів Великобританії у Києві. Вона також відвідала Ленінакан для участі у святковому відкритті побудованої з британською допомогою школи.

Під час поїздки були прийняті Програма розвитку економічної та промислової співпраці на 1991-2000 роки та Програма співпраці та підготовки кадрів у галузі управління економікою, а також підписана Угода про створення та діяльність культурних центрів. М.Тетчер оголосила у Москві про створення у британських університетах 10 нових кафедр по вивченню Радянського Союзу.

У 1989-1990 роках головною темою радянсько-британських переговорів стала німецька проблема. Позиції Горбачова та Тетчер по параметрам її урегулювання були близькими, за винятком питання про включення об'єднаної Німеччини до НАТО. Лондон розраховував на те, що "Ради будуть категорично заперечувати проти появи могутньої Німеччини, об'єднаної на умовах Заходу".⁷⁰

Взаємовиключні позиції США та СРСР - відповідно "за" та "проти" входження об'єднаної Німеччини до НАТО - створювали певні можливості для британської дипломатії. Спочатку Москва та Лондон заявили про свої побоювання відносно об'єднання. У особистому посланні Горбачову Тетчер вказала, що її головна мета - організувати систему безпеки, захистити інтереси усіх зацікавлених сторін та забезпечити збереження стабільності у Європі. Вона дотримувалася позиції збереження на невизначений термін двох Німеччин, а на більш пізньому етапі, в умовах, коли події почали набирати некерований характер, виступила за особливий статус території колишньої НДР в НАТО - збереження там на період до 7 років радянських військ."⁷¹

В умовах все нових поступок радянської сторони у німецькому питанні Лондон відчував зростаюче занепокоєння. Тетчер уважно слідкувала за підготовкою та процесом візиту Г.Коля до СРСР у липні 1990 року. В останній раз вона обговорювала німецьке питання з Горбачовим незадовго до цього у Москві на відкритті днів британської культури. Те, що Москва без консультацій з Великобританією та Францією прийняла усі вимоги Німеччини, стало неприємним сюрпризом для Лондона.

Активний політичний діалог сприяв створенню сприятливої атмосфери для розширення радянсько-британських зв'язків у інших сферах. Після значної перерви поновилася військова співпраця. Зросли прямі контакти між британськими та радянськими вченими, активізувалися парламентські, профспілкові, науково-технічні та торгівельно-економічні зв'язки.

Разом з тим, доля СРСР у зовнішьоторгівельному обороті Великобританії складала у другій половині 80-х років XX століття у середньому 1,8%, у той час як частка Франції у 1988 році 2,1%, Італії - 2.3%. Японії - 2,4%, ФРН - 10,7%. У 1987 році Великобританія підійнялась лише до шостого місця (після ФРН, Фінляндії, Італії, Франції, Японії) серед розвинутих країн за торгівельним обертом з Радянським Союзом (на початку десятиліття вона займала дев'яте місце).⁷²

У другій половині 80-х років значно пожвавилися англо-радянські культурні контакти: стала регулярною практика проведення телемостів, різко зросла кількість програм про Радянський Союз на британському телебаченні. З січня 1987 року у СРСР зупинилося приглушення передач британської радіомовної корпорації БІ-бі-сі. З 1988 року почався обмін між радянськими та британськими школярами, значно зросла кількість туристів як з однієї, так і з іншої сторони.

Разом з тим Тетчер виявилася нездатною реалістично оцінити останні роки правління радянського керівника, коли він стрімко втрачав підтримку суспільства у своїй країні. Лондон до кінця підтримував центральну владу, яку персоніфікував Горбачов, вважаючи її більш прийнятною та передбачливою, аніж керівництво РСФСР на чолі з Б. Єльциним.⁷³

По мірі покращення радянсько-американських відносин, особливо після Рейк'явіка та підписання з США угоди про ракети середньої дальності, а також налагодження у 1987-1988 роках відносин з ФРН "значення Великобританії для Москви як каналу інформації та впливу на політику США зменшилося". Лондон поступово став перетворюватися у "замикаючого" на переговорах з Радянським Союзом, діючи "більш обережніше та передбачливо, ніж інші західні країни".⁷⁴ На передній план для СРСР у європейських справах вийшла Західна Німеччина, але за межами Європи політична вага Лондона в очах Москви залишалася вищою, ніж у інших країн континенту.

Отже, уряд Тетчер проводив послідовний курс на розвиток контактів з соціалістичними країнами Східної Європи. Використовуючи диференційований підхід, тобто розвиваючи зв'язки в першу чергу з тими, хто проводив більш "товариську" по відношенню до Заходу зовнішню політику, Лондон намагався послабити їх залежність від Радянського Союзу. Спостерігався розрахунок на те, що з часом перебудова перекинеться і на інших учасників радянського блоку. Великобританія під керівництвом Тетчер зіграла помітну роль у трансформації Європи на межі 80-90-х років XX століття. У той же час термін та масштаби дезінтеграції політичних структур держав Східної Європи були “приголомшливими” для Лондона. Великобританія опинилася у меньшій мірі, ніж її західні партнери, готовою до закінчення "холодної війни". В результаті об'єднання Німеччини та розпаду біполярної системи світу роль Лондона у міжнародних відносинах стала знижуватися.

Можливо, те й стало одній з причин її зацікавленості в СРСР. У 1989 року читачі газети " Московські новини " навіть оголосили Тетчер " жінкою року " . На думку багатьох англійців, її популярність у СРСР було вище, ніж у Англії й у багатьох інших странах.

На шляху до створення стабільних політичних відносин між Англією та СРСР залишалося, однак, ще багато труднощів. У Британії доволі впливові політичні кола застерігали про зближення за ідеологічними та іншими мотивами із Радянським Союзом. Це – праві консерватори, відомі своїми пронатовськими симпатіями, воєнно-промисловим комплексом, монополіями зорієнтованими на зв’язки із США.

У першій половині 80-х Англія займала антирадянську позицію тому що СРСР вводить свої війська до Афганістану, тотожні ідеологічні принципи США та Великобританії по відношенню до СРСР, та події, що сталися у Польщі ( якими Англія була у край незадовільною). Проте вже у другій половині 80-х ситуація змінюється у зв’язку з «охолодженням» зв’язків Великобританії та США. Англія переходить до активної співпраці з СРСР, що виявилося у таких подіях як підписання таких важливих документів: Угода про запобігання інцидентів на морі за межами територіальних вод, Програма промислового співробітництва на період 1986-1990 років, Угода про врегулювання взаємних фінансових та матеріальних претензій, що виникли до 1939 року. А також тема радянсько-британських переговорів щодо німецької проблеми. Зросли прямі контакти між британськими та радянськими вченими, активізувалися парламентські, профспілкові, науково-технічні та торгівельно-економічні зв'язки. Але з часом керівництво РСФСР на чолі з Б. Єльциним почало переорієнтовуватися у європейських справах на Західну Німеччину, та все одно, Лондон залишався для Москви вагомішим, як на мою думку, а ніж інші країни Європи.

Висновки

В ході роботи на основі джерел та літератури була зроблена спроба висвітлити діяльність уряду Великої Британії на міжнародній арені протягом 1979-1990 рр., коли посаду прем’єр-мністра країни займала Маргарет Тетчер.

Визначаючи основні засади зовнішньої політики уряду Маргарет Тетчер, слід відзначити принципи Великобританії. Вони базувалися на військових методах країни, силових ( в області ядерної зброї) за допомогою яких М.Тетчер вирішувала проблемні питання для Великобританії. На міжнародній арені був помітний жорсткий зовнішньополітичний курс держави, який встановила прем’єр-міністр.

Визначаючи ставлення опозиції та британської громадськості до зовнішньополітичного курсу уряду Маргарет Тетчер слід сказати, що опозиція не завжди погоджувалася з рішеннями свого прем’єр-міністра, але «залізній леді», завдяки своєму авторитарному стилю керівництва, завжди домагалася свого, що стосувалося прийняття того чи іншого рішення. Щодо громадськості, британці не були в захваті від цієї особистості, не схвалювали її проамериканську політику, прийняття деяких реформ. Але вони її поважали, а, на мою думку, політику саме це необхідно.

Щодо напрямків британо-американських відносин у визначений період, то тут немалу, а , можливо, рішучу роль в становленні «особливих відносин» між країнами відігравали антирадянська спрямованість політики США і Англії, співвідносні загальні ідеологічні позиції. Англійські й американські правлячі кола виходили з постулату, що радянська політика була начебто спрямована на руйнування цього союзу. Одним з найбільш важливих факторів, встановлюючих «особливий характер відносин» двох країн, становило ядерне співробітництво.

На перший план уряд консерваторів поставив завдання зміцнення особливого характеру англо-американських відносин. Завдяки проамериканізму британської політики головна увага була звернена на поглиблення зближуючих обидві країни чинників і практично ігнорувалися ті, що відокремлювали Англію від США.

У 80-ті роки XX століття Лондон відновив двостороннє ядерне партнерство, приєднався до наукових розробок за програмою СОІ, підтримав і взяв участь у більшості, початих адміністрацією Білого дому, зовнішньополітичних акцій силового характеру на світовій арені. Але з часом «особливі відносини» стали набувати хиткого становища, по-перше, в економічному плані. Англія стала орієнтуватися на країни ЄЕС, а тому із США товарообіг значно знизився. По-друге, після переобрання американського президента на другий строк відносини погіршилися двох країн. Особливо це стосувалося програми СОІ, а також подій у Перській затоці. А з приходом до влади Джорджа Буша США взагалі обирає курс у зовнішній політиці на євроінтеграцію, що не подобалося М.Тетчер. І вже під час загострень відносин між Англією та США прем’єр-міністр зближується з М.Горбачовим.

У перші роки свого перебування при владі, Тетчер обрала жорсткий підхід по відношенню до Радянського Союзу. Тетчер закликала до перегляду всього комплексу відносин у світлі подій у Афганістані, Польщі. Було взято курс на згортання англо-радянських відносин. У результаті відносини між двома країнами були заморожені. З часом Тетчер пом'якшила свою позицію по відношенню до Радянського Союзу (на той час відбулось «охолодження зв’язків» Англії та США та невдоволення населення проамериканськими поглядами), зокрема зміна свого ставлення до СРСР знайшла своє відображення у тісних контактах з новим радянським лідером Михайлом Горбачовим.

Підбиваючи підсумки, необхідно визначити, оцінка її діяльності на пості прем’єр-міністра має як позитивні так і негативні наслідки. Перед приходом її до влади вважалося, що Британська економіка не здібна до конкуренції. Вона відставала. Над її промисловими стосунками сміялися у всьому світі. Британія заробила репутацію країни, яка не в змозі поставляти якісні товари за розумні ціни. За час свого правління М.Тетчер все це перетворила. Витягнула Британію з економічної кризи, робила найбільш сприятливі умови для розвитку приватного підприємництва. Вона виграла Фолклендську війну і цим показала, що варто зважати на Британію. Завжди прем’єр-міністр прагнула зміцнити авторитет Британії на міжнародній арені, тому вдавалася і до військових методів боротьби. Але постійна залежність Англії від США в області ядерної зброї викликало невдоволення у громадськості. Зросла кількість безробітних, що спричинювало виступи країні. Надто авторитарним стилем керівництва були невдоволені її прибічники. Вона могла змінювати міністра за міністром, якщо не слухали її рішення, що не завжди було вигідним для Британії.

Отже, активна реалізація зовнішньополітичних принципів кабінетів М.Тетчер не внесла істотних змін у становище Великої Британії на міжнародній арені. Але неодноразово доля Великої Британії залежала від того, яке рішення прийме Маргарет Тетчер. Про цього політика можна сказати, що вона робила історію.