1.1 Партійна діяльність м.Тетчер

Маргарет Гілда Робертс (за чоловіком Тетчер) народилася 13 жовтня 1925 року в крихітному містечку Грентам у графстві Лінкольншир у Центральній Англії. Маргарет закінчила школу у 1943 році, в розпал Другої світової війни. Найтрагічніші для Британії дні, коли була реальна загроза того, що країну, вперше за тисячу років, буде окуповано іноземцями, вже минули. Але більшість хлопців була на фронті, отже, дівчатам було дешо легше вступити до престижних університетів. І Меггі Робертс обрала Оксфорд. Саме цей найаристократичніший університет закінчила переважна більшість прем'єрів і політичних лідерів країни.

До Оксфордського союзу консерваторів, школу якого пройшли в студентські роки всі майбутні прем'єри-консерватори, що вчилися в цьому університеті, жінок не приймали. Проте в Оксфорді існувала інша, хай і не така авторитетна, організація — Асоціація консерваторів, до якої Маргарет вступила в перший же місяць навчання.

Оксфорд на той час уже зовсім не був цитаделлю консерваторів. Навпаки, в роки навчання Маргарет, тон серед політично активних студентів задавали ліберали, соціалісти і найрізноманітніші ліві. Сусідкою майбутнього прем'єра по кімнаті в гуртожитку всі роки навчання була студентка-комуністка.¹⁰ Консерватори в студентському середовищі видавалися старомодними й не мали авторитету. Дехто з першокурсників-консерваторів у зв'язку з цим відійшов від політики чи, навіть, радикально змінив свої погляди. Але Маргарет була не такою.

У 1946 та 1948 роках, як представницю оксфордського студентства, Маргарет запрошували на загальнонаціональні конференції Консервативної партії. Це були її перші кроки до великої політики.¹¹

У 1948 році молоду випускницю Оксфорду було вперше висунуто кандидатом до парламенту від Консервативної партії. Проте це було радше формальним кроком. В окрузі Дартвуд Маргарет ніхто не знав, коштів на виборчу кампанію їй практично не виділили, а головне, більшість виборців в окрузі традиційно підтримувала лейбористів. Отже, Маргарет не мала реальних шансів на перемогу і вона програла, проте набрала голосів набагато більше, ніж могли розраховувати консерватори. Вже тоді керівники партії звернули увагу на її вкрай агресивний стиль полеміки. "Обирайте між партією свободи та партією рабства" (малися на увазі лейбористи) — під таким гаслом проходила виборча кампанія майбутнього прем'єра.

У 1950 та 1951 роках Маргарет ще двічі висували кандидатом до парламенту від консерваторів. Але знову в суто "лейбористських" округах. І вона програла ще двічі. У 1955 році М.Тетчер висловила бажання знову висуватися кандидатом до парламенту, але керівництво консерваторів відмовило їй. І лише 1959 року Маргарет Тетчер нарешті стала членом Палати громад Британського парламенту від округу Фінчлі на північній околиці Лондона. Від цього ж округу вона і надалі щоразу обиралася до парламенту. Так у віці 34 років вона здійснила свою дитячу мрію і стала політичним діячем загальнонаціонального масштабу. ¹²

Не можна сказати, що парламентська діяльність Тетчер одразу розгорнулася тріумфально. Перша парламентська промова, яку вона виголосила за дорученням партійного керівництва, була спрямована проти лейбористів і обстоювала право журналістів бути присутніми на засіданнях місцевих рад.¹³ Проте вже у жовтні 1961 року, лише через два роки роботи в парламенті, консервативний прем'єр Макміллан запропонував їй посаду парламентського секретаря міністерства у справах пенсій та соціального страхування. Це був вражаючий стрибок у кар'єрі.

Вибори 1964 року консерватори програли. У "тіньовому кабінеті" Тетчер була послідовно спочатку заступником міністра житлового будівництва, фінансів, транспорту. У 1967 році стала "тіньовим" міністром освіти — першою жінкою-міністром в історії Британії. 1970 року, коли консерватори повернулися до влади, Тетчер з тіньового перетворилася на справжнього міністра освіти. Тут вона повела запеклу боротьбу проти, започаткованої попереднім лейбористським урядом, реформи системи середньої освіти, яка передбачала ліквідацію привілейованих державних шкіл і запровадження єдиних вимог і прав для всіх випускників.¹⁴

1974 року консервативний уряд Е. Хіта програв велику битву з профспілками – загальнонаціональний шахтарський страйк. Це була найбільша перемога британських тред-юніонів за всю історію країни. "Хто править країною: уряд чи натовп?", – патетично вигукував Е. Хіт. Він пішов на дострокові парламентські вибори, сподіваючись отримати від нації мандат із надзвичайними повноваженнями для "оздоровлення" ситуації.¹⁵ Але консерватори зазнали нищівної поразки – вперше в історії лейбористи здобули абсолютну більшість місць у парламенті. Невдаха Е. Хіт мусив залишити посаду не тільки прем'єра, але й лідера партії. Консерватори переживали свої "Канни" і декілька провідних лідерів відмовилися очолювати "розбите військо". Лідером Консервативної партії стала Маргарет Тетчер — виключно "завдяки своїй хоробрості та відвазі", за словами Гарольда Вільсона.

Тетчер стала ще більш різкою у висловлюваннях, ще більш діловою. Вона не святкувала перемогу, не спочивала на лаврах, вона тут же почала створювати тіньовий кабінет міністрів, ретельно продумуючи свій кожен крок. У п'ятдесят Маргарет виглядала чудово. Не тому, що вона якимось особливим чином стежила за своєю зовнішністю. Просто вона була осяяна внутрішньо своєю силою і впевненістю: ні краплі напруги, очі сяють, крок енергійний, поривчастий - жінка на вершині успіху.¹⁶

Як лідер опозиції закликала активніше протистояти виникненню нових комуністичних режимів і збільшити військові витрати. 19 січня 1976 висловила думку, що СРСР будує найпотужніший флот у світі, але такій сухопутній країні, як Росія, такий флот потрібен не для захисту, а для встановлення світового панування.¹⁷ У відповідь на її виступ у парламенті газета "Червона Зірка" 24 січня 1976 опублікувала статтю "Залізна дама" лякає ... " Тема перекладена англійською як" The Iron Lady ", " залізна леді ". Це прізвисько сподобалося самій Тетчер і стало її виборчим гаслом ("Британії потрібна залізна леді") на виборах 1979 року.

Вона обіцяла поступово згладити боротьбу за владу між лейбористами і урядом. "Узаконьте право зберегти те, що залишилося!" – став одним з її закликів до єдності. У червні 1975 року вона говорила в Національному виконавчому комітеті профспілки: "Занадто мало багатих і надто мало прибутку", а в жовтні стверджувала ще чіткіше: "Шлях до відновлення лежить через прибуток". Нарешті, у виступі на телебаченні "Thames" в квітні 1979 року, Тетчер виробляє смертельний залп по профспілкам, який повинен був стати прелюдією до її майбутнього режиму: "У цій країні є люди, яких можна і потрібно назвати великими руйнівниками; вони мріють знищити суть вільного суспільства, яке ми маємо. Багато хто з цих руйнівників знаходяться в профспілках ".¹⁸

Протягом чотирьох років після її сходження до влади Тетчер була лідером партії меншості, в той час як Гарольд Вільсон і Джеймс Каллаген очолювали правлячу Лейбористську партію. Уряд лейбористів ставав безсилим, в той час як профспілки ставали всемогутніми. "Зима невдоволення" 1979 року стала кошмаром "страйкового божевілля", коли будь-які союзи, які тільки можна собі уявити, починаючи від збирачів сміття та могильників до шкільних вчителів і лікарняних санітарок, вийшли страйкувати. До березня 1979 року британська громадськість отримала те, що тільки й могла отримати від управління країною традиційними політичними діячами та профспілками.

Економіка Великої Британії зазнала стрікого падіння. Суттєво зменшився вплив країни у світі в порівнянні з початком століття.

До 1979 р. країна втратила основи влади і наближалася до економічного краху, як здавалося не маючи жодної людини, готового або здатного стати лідером країни.

Проте, М.Тетчер ніколи не була з тих, хто відвертав голову від будь-якого великого призову. Крім усього іншого, вона була безстрашна. Політичний коментатор Поль Джонсон говорив у той час: "Навіть її найотруйніші супротивники повинні будуть визнати, що в неї величезні запаси щедрості в істинно черчілліанскому дусі".

Перед парламентськими виборами 1979 року консерватори побудували свої передвиборчі обіцянки навколо економічних питань, доводячи необхідність приватизації і ліберальних реформ. Консерватори обіцяли боротися з інфляцією і добиватися ослаблення профспілок, оскільки організовувані ними страйки завдавали значної шкоди економіці.

Таким чином, шлях у політику М.Тетчер був складним, від першої спроби потрапити до парламенту після закінчення університету і до обрання її лідером партії від консерваторів. Вона зайняла відповідальний пост у найскрутніші для країни часи. Лорд Пеннел сказав в типово британському шовіністичному стилі: "Тільки вона і була єдиним досить мужнім чоловіком, готовим очолити керівництво".¹⁹