1.4. Союз з Туреччиною

Обставини, які склалися після Андрусівської угоди, поставили Дорошенка в трагічне становище. Прагнучи, як Хмельницький, зробити Україну цілісною й самостійною, він усвідомлював її неспроможність відстояти свою незалежність в умовах збройної боротьби чужоземних держав за панування в Україні. Отже, треба було одержати підтримку однієї з держав, щоб боротися проти решти. Москва і Польща ні за яких умов не бажали відмовлятися від володіння своєю частиною розірваної України. Пріоритетним ставав союз із Туреччиною, спрямований на отримання реальної допомоги для здійснення своїх планів об'єднання й унезалежнення України. Крім того, Оттоманська Порта мала вплив на своїх васалів — кримських і ногайських татар, без військових сил яких важко було обійтися. Тому 10-12 березня 1669 р. у Корсуні було укладено союзний договір з Туреччиною. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 р. між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором:

• територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;

• підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно;

• українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;

• українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни;

• на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;

• Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана;

• султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Між Чигирином і Стамбулом почалися жваві дипломатичні зносини, а при султанському дворі був постійний український резидент. Щодо справи з Суховієм, то Дорошенкові вдалося на початку 1669 р. розгромити його війська, зокрема й орди союзних з ним кримських татар. Суховій ледве врятувався й разом із татарами втік. Допоміг правобережному гетьману в цій перемозі Іван Сірко. Славетний кошовий отаман, усвідомивши національно-визвольні прагнення Дорошенка, його тверді, непорушні принципи щодо об'єднання України і відновлення її державності, приєднався до Дорошенка, підтримав його боротьбу.

1.5. Війна з Польщею

Ситуація на Правобережній Україні була вибухонебезпечною, оскільки несла в собі загрозу війни Дорошенка з Польщею. Але правобережний гетьман зробив спробу перенести проблеми своїх взаємин із Польщею у сферу дипломатії. Восени 1669 р. Дорошенко послав до Варшави своїх послів — полковника Петрановського і генерального осавула Тарасенка на коронаційний сейм, де, після зречення Яна-Казимира, королем був обраний Михайло Вишневецький. Козацькі посли мали докладну інструкцію, складену Дорошенком, за якою вони мусили домагатися повної автономії України на умовах Гадяцької угоди 1658 р. Формально переговори все ж таки почалися влітку 1670 р. в Острозі на Волині. Для Дорошенка вони були тільки дипломатичною акцією. Український гетьман розумів, що між Польщею й Україною існують непримиренні суперечності, і, приступаючи до переговорів в Острозі, не сподівався дійти якогось остаточного порозуміння. Він бажав тільки виграти час і підготуватися до подальшої акції — вже збройної. Саме в цей час до Острога дісталися посли Михайла Ханенка, які передали про його готовність стати підданим польського короля за умови визнання Ханенка гетьманом Правобережної України. 2 вересня 1670 р. саме на цих умовах польськими делегатами й послами Михайла Ханенка був підписаний договір, за яким Ханенко проголошувався гетьманом Правобережної України. Великим було обурення Дорошенка, коли він дізнався про визнання з боку Польщі гетьманом його найбільшого ворога — Ханенка. Готуючись до війни з Польщею й чекаючи на турецьку військову допомогу, Дорошенко всюди шукав спільників, союзників, прагнув зорганізувати антипольську коаліцію. Винятково складна й загрозлива ситуація склалася на Правобережній Україні на самому початку 70-х років XVII ст. У 1671 р. почалася козацько-татарсько-польська війна, котра в наступному році перейшла в польсько-турецьку війну. Протягом 1671 р. призначений Дорошенко наказним гетьманом О. Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і загонів М. Ханенка. 1671 р. пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 р. польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 р. розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки під проводом Дорошенка розгромили загони М. Ханенка під Четвертинівкою на Поділлі. 27 серпня 1672 р. об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали гетьман Дорошенко турецький султан Мохамед IV і кримський хан Селім-Гірей, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 р. союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 р. уклав Бучацький мирний договір 1672 р.