1.2. Запровадження реформ
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк.
Для збереження влади Дорошенкові довелося протистояти зазіханням гетьмана Лівобережної України І. Брюховецького і стратити у Чигирині його прибічника брацлавського полковника В. Дрозденка. Своїми універсалами новий гетьман Правобережної України закликав козаків Лівобережжя переходити під його владу та виступити проти Брюховецького – ставленика Москви.
Андрусівська угода змушувала Дорошенка визнати владу польського короля. Наприкінці 1667 р. в Україні з’явились польські війська С. Маховського, які почали спалювати та спустошувати міста і села, винищувати населення. Дорошенко усвідомлював, що для подальшої боротьби з Польщею на збезлюділому Правобережжі йому бракуватиме власних сил. На підтримку Росії він не сподівався, бо цар уклав з Польщею Андрусівську мирну угоду і власноручно віддав їй Правобережжя. Заручившись підтримкою кримських татар, Дорошенко розгромив польське військо біля Підгайців у Галичині.
1.3. Об’єднання з Лівобережжям
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. Населення радісно вітало його. Це був час найбільшої популярності правобережного гетьмана. Брюховецький сподівався, що Дорошенко йде йому на допомогу. Однак той прислав до нього своїх людей з вимогою, щоб Брюховецький зрікся гетьманства й віддав клейноди. Дорошенко обіцяв йому Гадяч у «доживотне володіння». Маючи намір боротися, Брюховецький заарештував дорошенкових посланців. Однак коли Дорошенко підійшов із військами до міста Опішні, татари покинули Брюховецького, козаки, які були при ньому, кинулися грабувати обоз, а потім і вбили лівобережного гетьмана. Дорошенко наказав відвезти його тіло до Гадяча й поховати в церкві, яку збудував Брюховецький. Потім Дорошенко вирушив проти Ромодановського, але той не наважився вступити в бій і ретирувався на московську територію. 8 червня 1668 р. Дорошенко був проголошений гетьманом обох боків Дніпра. Це був його найвищий тріумф. Нарешті об’єднувались розірвані частини України й вона знов була цілісною. Однак переможна ситуація виявилась нетривкою. З усіх боків насідали вороги. Саме в цей час до Дорошенка прийшла несподівана для нього звістка про наступ поляків на Правобережжя. Дорошенко, призначивши «наказним» гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну.
Відсутністю Дорошенка у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 р. у м. Глухові на основі Глухівських статей проголосили гетьманом Д. Многогрішного. Дорошенко нібито зігнорував вибори лівобережного гетьмана й продовжував підтримувати зносини з Многогрішним, на які далеко не схвально дивилася Москва. Дорошенко прагнув будь-що зберегти цілісність України й свою владу. Він писав і розсилав універсали, переконував українців припинити всілякі чвари й одностайно рятувати Вітчизну від загибелі. Згодом захиталася влада Дорошенка й на Правобережжі. Цього разу удару йому завдали запорожці. На Запорозькій Січі висунули нового претендента на гетьманство — молодого писаря Петра Суховія. Суховій задумав із допомогою запорожців відняти гетьманство у Дорошенка. Суховій переманив союзників Дорошенка — кримських татар. Обуренню правобережного гетьмана не було меж. Він загрожував татарським послам, що так, як колись його дід, гетьман Михайло Дорошенко, переверне увесь Крим «догори ногами». Ця міжусобна боротьба, в яку був утягнутий Дорошенко, тривала більше року. Хоча протистояння і збройні зіткнення Дорошенка й Суховія не набрали великих масштабів, а полки Уманський, Корсунський, Паволоцький, Брацлавський підтримали Суховія. Дорошенко шукав шляхів зближення із Запорожжям. Однак Запорожжя не підтримало Дорошенка. Але коли в серпні 1668 р. на Січі обирали гетьманом Суховія, майже половина учасників Ради виявилися прихильниками Дорошенка.