Міністерство освіти науки, молоді та спорту України

Одеська національна академія харчових технологій

Навчально-науковий інститут холоду, кріотехнологій та екоенергетики

Кафедра гуманітарних та соціально-економічних наук

Реферат

за темою: «Петро Дорошенко»

Виконав :

Студент 313 групи

Мацегор А.

Перевірила :

Дружкова І.С.

Одеса 2012

План

Вступ

1.Біографія

1.1 Початок гетьманства

1.2. Запровадження реформ

1.3. Об’єднання з Лівобережжям

1.4. Союз з Туреччиною

1.5. Війна з Польщею

1.6. Бучацький мирний договір

1.7. Зречення з гетьманства

Висновок

Вступ

Петро Дорофійович Дорошенко – один з найближчих соратників гетьмана Богдана Хмельницького, активний учасник Національно-визвольної війни українського народу, державний, військовий та політичний діяч, дипломат, полковник прилуцький і чигиринський, генеральний осавул при гетьмані П. Тетері, наказний гетьман, гетьман Правобережної України (1665-1676 рр.) та України (1679-1682 рр.), меценат і покровитель Української православної церкви. Знавець мов, автор великої епістолярної спадщини – листів, адресованих монархам різних країн, рідним і друзям, у яких вболіває за долю України.

1. Біографія

Петро Дорошенко народився в 1627 р. у Чигирині. Він походив із старовинного козацького роду. «Я з прадіда козак», — любив говорити український гетьман. Його дід — Михайло Дорошенко був гетьманом реєстрових козаків. Він брав участь у Хотинській війні 1621 р., керував походами на Крим, 1628 р. загинув у боях під Бахчисараєм. Батько Петра – Дорофій Дорошенко – був козацьким полковником. Навчався Петро Дорофійович у Києво-Могилянській колегії, із стін якої виніс знання польської і латинської мов, історії та риторики. 1647 р. разом з Хмельницьким подався на Запоріжжя, де став першою довіреною особою новообраного гетьмана та служив у гетьманській сотні. Весною 1648 р. у складі тритисячного повстанського загону, очоленого Б. Хмельницьким, він вийшов із Запорозької Січі на «волость». З перших кроків Визвольної війни українського народу 1648-1657 років Петро Дорошенко брав у ній участь, спочатку рядовим козаком, а в 1649 р. за видатні здібності Хмельницький надав йому чин «арматного писаря» Чигиринського полку. У 1657 р. Хмельницький призначив Дорошенка прилуцьким полковником.

1.1. Початок гетьманства

Після смерті Богдана Хмельницького він продовжує відігравати помітну роль у колі поборників української державності. Підтримав нового гетьмана І. Виговського і разом зі своїми козаками взяв участь у поході проти полтавського полковника М. Пушкаря та російських військ. 1658 р. Дорошенко разом із Виговським підписав Гадяцьку угоду з Польщею, за якою землі Правобережної України дістали деяку автономію у складі Речі Посполитої. Після поразки під Хмільником наприкінці 1659 р. Дорошенко разом з козаками здався гетьману Я. Сомку, який позбавив його звання прилуцького полковника. Під протоколом Переяславської ради, що затверджував гетьманом молодшого сина Богдана, Ю. Хмельницького, стоїть і підпис Дорошенка – простого козака. Проте вже на початку 1660 р. Дорошенко – чигиринський полковник, який разом з іншими козаками їде до Москви з проханням скасувати окремі статті Переяславської угоди. Того ж року Дорошенко разом з іншою козацькою старшиною підписав Слободищенський трактат про вихід України зі складу Росії та приєднання її до Польщі. Згодом Дорошенко брав участь у поході Ю. Хмельницького та воєводи Шереметєва під Чуднів, де вів перемови з керуючим польськими військами Любомирським. В уряді гетьмана П. Тетері Дорошенко здобув чин генерального осавула (1663 р.) та черкаського полковника (1665 р.). Після усунення Тетері від влади гетьманом було проголошено С. Опару, який вирішив шукати підтримки у кримського хана. Але дорогою татарських мурз, що йшли на допомогу Опарі, перехопив і схилив на свій бік Дорошенко. Після перемоги над Опарою на вимогу татар Дорошенка на Чигиринській раді 1666 р. козаки проголосили «наказним» гетьманом. У тяжкий і трагічний час для України взяв гетьманську булаву Петро Дорошенко. Україна фактично розпалася на дві частини, кожна зі своїм гетьманом різної іноземної орієнтації. На Лівобережжі, яке залишалося під владою Москви, гетьманом був Іван Брюховецький, на Правобережжі, що перебувало під владою Польщі, — Павло Тетеря. І Брюховецький, і Тетеря свідомо віддавали народ під чуже панування, один — під царя, другий — під короля.