Формати балансового звіту.

В американському форматі балансового звіту відображаються всі види активів і пасивів, що дозволяє більш глибоко структурувати оборотні активи і зобов'язання. Це допомагає розраховувати і деталізувати ліквідність і фінансову стійкість компанії. Однак у даному форматі утрудняється аналіз довгострокової перспективи функціонування бізнесу, оскільки значну частку в балансі займають поточні активи і пасиви, що, по визначенню, повинні бути покриті протягом року.

Даний формат зручно використовувати для діагностики і традиційного аналізу:

·структури активів і пасивів;

·ліквідності і фінансової стійкості;

·фінансового циклу;

·грошових потоків.

У європейському форматі (зокрема в британському форматі балансового звіту) виключені з розгляду поточні зобов'язання як окремий елемент балансу. Вони входять у поняття робочого капіталу і на їхню величину зменшена валюта балансу. Це дозволяє оперувати активами і джерелами коштів, якими оперує компанія в довгостроковій перспективі. При аналізі використання постійного капіталу краще використовувати даний формат. 

Побудова агрегованого балансу

Основні форми звітності українського бухгалтерського обліку (Баланс і Звіт про фінансові результати) незручні для використання в аналітичних цілях. Їх доцільно перевести в більш наочний вигляд – Агрегований баланс і Вертикальний аналіз фінансових результатів.

Необхідність такого перетворення викликана:

частою зміною самих форм звітності й у силу цього неможливості без агрегування порівняння різних періодів діяльності підприємства;

незручною для прямого аналізу формою угруповання статей у стандартному балансі, у тому числі і в останній його формі;

необхідністю привести їх до виду більш близького до міжнародних стандартів;

аналітичними цілями дослідження.

Агреговані форми вигідно відрізняються від стандартних бухгалтерських форм. Упорядкування активів і пасивів дозволяє легко і просто його аналізувати. Знаючи принципи угрупування, можна зіставляти окремі статті і визначати їхнє попереднє співвідношення, навіть не прибігаючи до розрахунків.

 

4.3. Методи фінансового аналізу, які застосовуютьсяпри аналізі балансу

Горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

Вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а, отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

18. Прогнозування фінансового стану.

Під прогнозуванням фінансового стану розуміють передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. Залежно від терміну такого передбачення розрізняють короткотермінове (у межах одного року), середньотермінове (на один-два роки) і довготермінове (більш як два роки) прогнозування фінансового стану підприємства. Об'єктом прогнозування має бути насамперед обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, стосовно якого складається прогноз. Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків та обов'язкових платежів, а також і амортизаційні відрахування, які відшкодовуються через ціну на продукцію. Як уже зазначалось, умовно суму чистого прибутку та амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком, саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кошти (статутний капітал насамперед), бо інші складові виручки від реалізації йдуть на різні платежі відповідно до свого призначення. Прогнозувати обсяг грошового потоку можна, зробивши припущення, що його питома вага у складі валового доходу підприємства лишається більш-менш сталою. Це припущення ґрунтується, по-перше, на наявності тенденції до вирівнювання рентабельності продукції у ринковій економіці й, по-друге, на відсутності різких змін у політиці держави щодо оподаткування прибутку (доходу). Тому є сенс розрахувати коефіцієнт грошового потоку підприємства за звітний період (як частку від ділення чистого прибутку й амортизації на валовий дохід) і поширити цей показник на очікуване надходження виручки в майбутньому.

Знаючи з більшою чи меншою мірою ймовірності обсяг власних фінансових ресурсів, що надійдуть у майбутньому, можна зробити прогноз їх розміщення в активи підприємства у розрахунку на додержання вже досягнутого рівня ліквідності і платоспроможності (якщо вони задовільні) або на поліпшення показників, що їх характеризують. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які завантажені у нераціональні витрати (наприклад, мова може йти про реалізацію зайвого для підприємства устаткування, залучення у виробництво наднормативних запасів сировини й матеріалів, стягнення дебіторської заборгованості тощо). Ці розрахунки мають також передбачати всі додаткові витрати, пов'язані, наприклад, з капіталовкладеннями, приростом нормативу оборотних коштів та іншими потребами підприємства на прогнозований період. Балансуючими статтями таких прогнозних розрахунків можуть бути випуск облігацій або інших цінних паперів, залучення банківських кредитів, а в акціонерних товариств, крім того, додаткова емісія акцій. Готуватися до залучення додаткових фінансових ресурсів через ці канали підприємство має заздалегідь, тому прогнозування фінансового стану є необхідним елементом фінансової роботи. Якщо йдеться про прогнозні розрахунки грошових потоків на кілька років від інвестиційних проектів, слід використовувати описаний вище (див. розділ 12) метод їх інфляційної корекції і дисконтування; при цьому не можна обійтися без експертних оцінок співвідношень доходів з ризиками і, отже, без коригування дисконтованих грошових потоків на понижуючі коефіцієнти, що враховують міри ризику.