Вікові особливості розвитку рухових здібностей

Вирішення проблем фізичного виховання дітей і підлітків у значній мірі визначається рівнем кваліфікації вчителя фізкультури, розумінням тих складних біохімічних, морфофункціональних процесів, які відбуваються в організмі, що росте і розвивається. Користуючись педагогічними методами, ці знання дадуть можливість направлено впливати на розвиток окремих рухових здібностей дітей з врахуванням особливостей будови тіла та типу нервової системи, умов життя і майбутньої професійної діяльності.

Гетерохронність вікового розвитку рухових здібностей. Розвиток рухових здібностей в онтогенезі проходить гетерохронно. Це означає, що різні рухові здібності досягають свого природного максимального розвитку у різному віці. Причиною цього є різні темпи розвитку окремих тканин, ор­ганів та систем організму, гетерохронність становлення і вдосконалення механізмів енергозабезпечення. Так, вік 10-11 років характеризується інтен­сивним розвитком аеробних можливостей, в 12-13 років знижується МСК, спостерігається неузгодженість функцій дихання і кровообігу, інтенсивно розвиваються механізми анаеробного гліколітичного енергозабезпечення. До кінця періоду статеого дозрівання інтенсивно вдосконалюються механізми анаеробно-гліколітичного енергозабезпечення згодом і можливості креатинфосфатної енергосистеми. Енергозабезпечення м'язової роботи річних юнаків майже не відрізняється від енергозабезпечення діяльності дорослої людини.

Вікові особливості вдосконалення механізме енергозабезпечення зумовлюють відповідні особливості (прискорення, сповільнення) розвитку рухових здібностей. Оскільки властивості орган найбільш чутливі до дії факторів довкілля в певному віці (закон сформульований ще в 30 роки минулого століття Д. Хакслі), то направленими фізичними навантаженнями в певні вікові періоди розвитку організму можна цілеспрямовано розвивати відповідні рухові здібності.

Вченими виявлені, так звані, сенситивні (чутливі) періоди розвитку окремих рухових здібностей у дітей і підлітків. Так, спеціально направлене тренування з допомогою одних і тих же методів при однаковій за обсягом та інтенсивністю величині навантажень і різні періоди онтогенезу дає різний тренувальний ефект: він завжди більш високий в період прироного зростання тієї чи іншої рухової здібності, точне встановлення меж сенситивних періодів щодо конкретних фізичних здібностей дозволить направлено впливати на їх розвиток.

При оцінці меж сенситивних періодів необхідно враховувати неоднакові темпи фізичного розвитку, різні строки статевого дозрівання школярів та інші особливості їх розвитку. Усе це свідчить про доцільність типологізації за даними факторами окремих однорідних груп учнів і пошуків нов. методів для встановлення найбільш сприятливих вікових періодів розвитку окремих рухових здібностей.

Для аеробних можливостей організму, які лежать в основі розвитку витривалості, сенситивні; періодом розвитку є вік від 8 до 10 років та 14 років; для розвитку анаеробних механізмів, що зумовлюють розвиток сили і силової витривалості -11-13 і 16-17 років. Механізми креатинфосфатног: енергозабезпечення, що лежать в основі розвита; швидкості і швидкісно-силових здібностей найбільш інтенсивно розвиваються у 16-18-річному віці. Ці вікові періоди вказані для хлопчиків і юнаків, для дівчаток аналогічні сенситивні періоди розпочинаються і завершуються, як правило, на один рік раніше.

Таким чином, найбільш ефективний розвиток даної рухової здібності спостерігатиметься тоді, коли тренування цієї здібності співпаде з природним (онтогенетичним) періодом інтенсивного його розвитку. При невикористанні сенситивного період} розвитку даної рухової здЩності наздогнати прогаяне майже неможливо. Неврахування сенситивних періодів при тренуванні рухових здібностей може привести до послаблення приросту окремих рухових здібностей, особливо тих. в основі яких лежать різні фізіологічні механізми формування. Так, надмірна силова підготовка спортсмена в сенситивні періоди розвитку витривалості може знижувати ефективність розвитку як сили, так і витривалості.

Рівень розвитку рухових здібностей у дівчаток усіх вікових груп нижчий, ніж у хлопчиків. Ця різниця з віком збільшується, досягаючи найбільшої величини у віці 16-17 років.

Вікові особливості розвитку сили. Вперше максимальну довільну силу м'язів (МДС) можна визначити у дітей віком 4-5 років (В.М.Волков, 1986). Найбільш виражений приріст МДС м'язів спостерігається в період з 13-14 до 16-18 років.

Розвиток м'язової маси у дітей іде паралельно із збільшенням продукції андрогенів. Перша активізація синтезу статевими залозами спостерігається в 6-7-гічному віці, в цей же період помітно потовщуються і м'язові волокна (міофібрилярна гіпертрофія), збільшується відносна МДС м'язів. Дещо пізніше, з наданням статевого дозрівання (11-15 років), спостерігається друге посилення продукції андрогенів і відповідно посилення синтезу м'язових білків як у хлопчиків, так і у дівчаток. Після статевого дозрівання темпи розвитку м'язової маси у хлопчиків зберігаються, а у дівчаток - суттєво знижуються.

В розвитку МДС м'язів згиначів і розгиначів встановлено ряд вікових особливостей (табл.)

Таблиця

Максимальна довільна сила м 'язів (кг) в залежності від віку

(Я. М. Коц, 1986)

Вік, років	Розгиначі стегна	Розгиначі гомілки	Розгиначі стопи
12	60	24	30
13	74	31	49
14	85	37	55
15	96	41	59
16	106	44	68

Розвиток сили м'язів в онтогенезі відбувається нерівномірно. Досить інтенсивно сила розвивається в період до 9 років, далі гальмується, а з 11 років поступово збільшується (особливо інтенсивно в період з 3-14 років із 16-17 років), досягаючи в 18-ти річному віці величини дорослих осіб. В ці ж періоди спостерігається суттєве вдосконалення механізмів анаеробно-гліколітичного енергозабезпечення рухової діятьності.

Оскільки заняття силовими вправами з використанням додаткової (особливо великої) ваги в ранньому та середньому шкільному віці негативно впливає на розвиток скелету і вдосконалення вегетативних функцій, їх використання на уроках фізичної культури належить обмежувати.

В молодшому і середньому шкільному віці не доцільно форсувати розвиток власне силових здібностей. Обмежуючи статичні напруження в цей період, перевагу належить надавати вправам швидкісно-силової спрямованості. Першочерговим завданням силової підготовки школярів є розвиток м'язових груп спини і живота, які зумовлюють формування належ­ної постави, а також тих м'язових груп, які в повсяк­денному житті розвиваються недостатньо (м'язи тулуба, відповідні м'язи кінцівок, м'язи задньої поверхні стегна тощо).

Вікові особливості розвитку витривалості. Розвиток витривалості іде паралельно з вдосконаленням механізмів аеробного енергозабезпечення. Найбільш оптимальним періодом для вдосконалення аеробних механізмів енергозабезпечення, а отже розвитку витривалості, є вік від 8 до 10 років. Відносна локальна статична витривалість (ВЛСВ - час утримання згиначами кисті динамометричного зусилля величиною 50% від максимального) в 10-12 років становить 96 с, в 18-20 років - 113 с. (В.М.Волков, 1986).

В цілому, незважаючи на зростаючий руховий дефіцит, витривалість дітей молодшого шкільного віку розвинута задовільно. Лише починаючи з 10-річного віку діти повинні виконувати малоінтенсив-ний біг тривалістю 5-6 хв., а в 11-12 років пробігати до 15 км за тиждень (В.П.Філін).

Вікові особливості розвитку швидкості. Сенситивним періодом розвитку швидкісних здібностей дітей і підлітків є вік від 7 до 14 років. Розвиток цієї здібності іде паралельно розвитку фосфагенної енергосистеми.

У дітей до 12-річного віку статеві особливості розвитку швидкості відсутні. Надалі хлопчики мають суттєву перевагу в розвитку даної здібності перед дів­чатками. Після 13-14 років рівень розвитку швидкості у дівчаток наближається до рівня розвитку цієї здібності у хлопчиків..

Швидкість координації рухів найбільш ефективно розвивається в 8-13-річному віці. Найбільша частота (темп рухів) визначена з допомогою темпінг-тесту спостерігається з 4-9 річного віку, надалі темп приросту даного показника знижується, стабілізуючись з 15-річного віку (Л.В.Волков, 1986, 1988). В цей період для розвитку швидкості використовують рухливі ігри та окремі елементи спортивних ігор, естафети, біг на короткі дистанції (10, 15, 20 м). Сприяють розвитку швидкості простої реакції різні повороти, присідання, вистрибування, зміна напрямку бігу за умовним сиг­налом тренера. Розвиваючи швидкість рухів у дітей, перевагу належить надавати природнім руховим актам і нестереотипним способам їх виконання.

Рекомендовані величини навантажень для розвитку швидкості подані в таблиці.

Таблиця

Дозування навантажень і вправ для розвитку швидкості

(за А.О.Гужаловським)

Види вправ	Тривалість	Кількість повторень	Інтервал відпочинку
Вправи на швидкість рухової реакції	миттєва	8-10	10-30 с.
Вправи на швидкість виконання окремих рухів руками, ногами,тулубом)	від миттєвої до 1-2с.	8-10	10-30 с.
а) з використанням вякості вантажу маси тіла	5-10с.	2-4	1-2 хв.
б) без використання в якості вантажу маси тіла	3-5 с.	4-6	10-30 с.
Ігри, естафети, смуги перешкод	від миттєвої до 10с.	1-10 і більше	довільний

Розвиток спритності. Вважають, що сенситивним періодом для розвитку спритності є період від 7 до 14 років. Саме період статевої зрілості передує періоду досягнення рухової зрілості. Школярі молодшого віку легко опановують технікою складних фізичних вправ, а тому в технічно-складних видах спорту доцільна рання спортивна спеціалізація. В молодшому і середньому шкільному віці порівняно легко розвивається здатність підтримувати рівновагу тіла, точність рухів. З настанням періоду статевого дозрівання спостерігається сповільнення або зниження показників, що характеризують дану здібність.

Одним з показників спритності є точність орієнтації в просторі. Ця спроможність посилюється у віці 5-6 років, в 7-10 років найбільш виразна, а далі стабілізується, досягаючи в 15-16-річному віці показників дорослих. Подальший розвиток спритності вимагає спеціального тренування з використанням таких методичних прийомів:

• незвичних вихідних положень;

• дзеркального виконання вправ;

• зміни способу виконання вправ;

• зміни швидкості і темпу рухів;

• зміни протидій у групових і парних вправах.

Спритність розвивають шляхом використанні поступово ускладнених рухів, а також виконанням завчених рухових актів в постійно змінній ситуацій Ефективними є також використання вправ на вдосконалення точності рухів за просторовими, часовими силовими параметрами рухів, раціональне чергуванню напружень і розслаблень м'язів, збереження пози в змінених (зменшених) умовах опори.

Вікові особливості розвитку гнучкості. Внаслідок вікових змін морфологічної структури суглобів (без відповідної підготовки) з віком зменшується суглобна рухливість, знижується еластичність зв'язок. Тому у школярів молодшого віку рухливість суглобі буде розвивати значно легше, ніж у старшокласників. Основними завданнями фізичного виховання учнів старших класів є не збільшення рухливості у суглобах, а збереження її на досягнутому рівні.

Рухливість хребта при розгинанні суттєво зростає в хлопчиків з 7 до 14 років, у дівчаток - з 7 до 12 років. Найбільш високі показники гнучкості спостерігаються у школярів 14-15-річного віку.

Для розвитку гнучкості використовують як динамічні, так і статичні вправ. їх виконують самостійно і з партнером. У віці 7-9 років ефективними є різи махові вправи і пружні нахили (самостійно і з партнером). У віці 8-10 років доцільно використовувати різноманітні статичні вправи з тренажерами, з партнерами і без них.

При виконанні вправ необхідно уникати перевантажень, які ведуть до мікротравм, оскільки вони згодом можуть стати основою для більш суттєвих структурних порушень тканин. При появі відчутного болю тренування належить негайно припинити і звернутись до лікаря.Розвиваючи рухливість в суглобах, необхідно уважно стежити за поставою учнів, яка може виникнути із-за перерозтягнення зв'язок. Адже, як при недостатнім, так при надмірнім розвитку гнучкості і сили окремих м'язових груп можливі порушення постави.

23