Байкери

Щоб зрозуміти, що таке байкерська культура, потрібно зрозуміти, з чого все починалось та чому люди, які стрімголов, забувши про все, летять на мотоциклі, називають себе «байкерами», чим відрізняються мотоциклісти від байкерів.

Почнемо по-порядку – з етимології слів «мотоцикл», «байк» та «байкер» та історії виникнення цього руху. Слово «мотоцикл» утворене від двох латинських коренів «мото» – рухатись та «цикл» – колесо, тобто, «такий, що рухається на колесах». Зі словом «байк» все набагато цікавіше. «Bike» пішло від bicycle – велосипед (буквально «двоколісний»), відповідно, motobicycle – мотоцикл чи мопед, розмовне «bike» може означати і те, і інше, а дієслово «to bike» – їздити на мотоциклі. Відповідно, biker – це людина, яка їздить на мотоциклі. Аналог цьому слову в українській мові – мотоцикліст. Але байкери не бажають називати себе мотоциклістами.

1868-1900 роки – ера становлення моторизованого велосипеда. Перша згадка про мотоцикл відноситься до 1868 року – тоді француз Луї Перо (Louis Perot) змайстрував модель, яку назвав Velocipede. Velocipede представляв собою велосипед з установленим на ньому паровим двигуном. По-справжньому мотоцикли почали розвиватись тільки з 1885 року, коли німець Готфрід Даймлер (Godfried Daimler) встановив на велосипедну раму двигун внутрішнього згорання.

Згодом Даймлер заявив, що у мотоциклів немає майбутнього. Він помилився. І вже незабаром в Америці з’явились фірми, які на перший план висували розробку мотоциклів. Серед них: «Pope», «Yale», «Indian» i «Harley Davidson». «Харлей» почала працювати у 1903 році, і сьогодні – це найстаріший у світі виробник мотоциклів, який продовжує працювати. Недавно один француз критикував США: «Америка – це втрачена країна, культурна пустеля, у вас, американці, немає ніякої культури взагалі, єдине, що ви дали світу – рок-н-рол і Харлей-Девідсон». Вся байкерська культура виходить з культури американської і вся байкерська культура сформувалась саме завдяки «Харлею» [19, с.20].

З моменту заснування марки «HD» у 1902 році Уільямом Харлі та братами Девідсон американці розцінюють цей brand як свою націо­нальну гордість. Але широке визнання мотоцикли отримали у 30-х роках. Першим байкером вважають Clawrence «Pappy» Hoel. Він організував перший байк-зліт в Стурджисі у 1940 році. Через 50 років на Стурджиське байк-шоу з’їхалось 1 00 000 чоловік з усього світу.

У 40-х роках ряди байкерів поповнили ветерани Другої світової війни. Саме у цей час і був створений відомий у всьому світі «Hells Angels Club». Але тоді ці хлопці ще були тихими і малозначимими.

У 50-60-ті роки кумирами молоді були рокабіллі-заколотники, обов’язковим атрибутом яких був Harley-Davidson.

Отже, уже до кінця 20-х років Америка могла похвалитись десятками мотоклубів. Але все це були клуби мотоциклістів – людей, які крім «заліза» нічого не бачили і не чули. Стати мотоциклістом – питання часу і здібностей до роботи з залізом (різноманітними запчастинами до мотоцикла). А коли мотоциклісти задумались про філософію та про душу, вони стали рокерами.

Це відбулось на початку 60-х, коли мотоциклісти знайшли свою музику – музику з ритмом працюючого двигуна і швидкістю колеса, що крутиться. З появою року та рок-н-ролу мотоциклісти розділились на рокерів та інших. Хоча навіть серед прихильників рок-н-ролу завжди були дві течії – це «моди» в Англії, які протиставляли себе англійським «рокерам» і «войовничі мотоциклісти» в США, які були частиною байкерського руху поряд з «інтелектуалами». У 1969 році обидві половини байкерів Америки підтвердили своє існування фільмами «Hell Angels’69» («Ангели Пекла-69») – від войовничих рокерів та «Easy Rider» («Безпечний їздець») – від інших. Ці фільми стали культовими та програмними. Їх специфічні особливості в тому, що в «Ангелах Пекла-69» введено образ «байкера поза законом», до того ж, головних «ангелів» грали справжні лідери дикого мото-угрупування «Ангели Пекла». А «Ізі райдер» цікавий тим, що він залишається еталоном філософії байкера і донині. Яка це філософія? Це поезія свободи, неприв’язанності, любові та сексу, швидкості, ризику, близької смерті – того, що сколихнуло суспільство 60-х і притягує серця молодих бунтарів усіх часів та народів [19].

У кінці 60-х на початку 70-х років образ байкера-«харлеїста» був оспіваний рок-музикантами та кінематографістами епохи хіпі. Cаме тоді Дженіс Джоплін їздила на «Харлеї», а «Steppenwolf» написав свою знамениту «Born to be Wild». У цей період відбулося злиття байкерського руху з рок-музичним (усі музиканти вважали за свій обов’язок запрошувати на охорону концертів байкерів, у всіх музичних журналах з’явились статті про байкерів і т.д.). «Харлей» став символом нонконформістської та рок-культури.

У 80-х роках у «харлеїстському» світі стала назрівати криза, оскільки вже будь-хто начіпляв на себе косухи та катався на «Харлеях».

90-ті роки поставили все на свої місця. Молоді люди все частіше почали звертатись до історії виникнення байкерів, до їхнього стилю життя…

Щоб бути байкером, здається, потрібно всього дві речі:

1. Мотоцикл.

2. Любов до рок-н-ролу.

У байкерів є потреба належати до якоїсь групи. Вони не люблять самотності, в результаті чого об’єднуються у клуби. Найвідоміші з них: «Crox Crue», «Hell’s Angels», «Satan’s Sons», «Bandidos», «Outlaws», «Blood Brothers», «CMA», «King’s Men»… Вступити до клубу непросто. Байкери мають свій Кодекс. Для прикладу, наведемо Кодекс байкерів міста Києва:

1. Ти повинен бути чоловіком. Статус жінки, а також чорних та голубих не обговорюється в принципі.

2. Ти повинен підтримувати своїх завжди і за будь-яких обставин. Один – за всіх, всі – за одного.

3. Ти не маєш права брехати своїм. Якщо «не катить» – краще промовчи.

4. Якщо на тобі кольори – пам’ятай про взаємну відповідальність.

5. Ти не торкаєшся будь-якої власності іншого байкера без його на те згоди.

6. Взаємна повага – основа відносин. Крутизну показуй в інших місцях.

7. Питання Кодексу та Постанови вирішуються тільки консенсусом.

8. Байкерський сезон триває цілий рік. Це питання стилю життя, а не клімату.

9. Ти повинен мати мотоцикл. Інакше, який же ти байкер? [19]

Якості, які цінять байкери: сміливість, чесність, вміння тримати слово і допомогти іншим у складній ситуації…

Що ж змушує сідати людей на мотоцикл? Швидкість, ризик – стан­дартні пояснення. Швидше – при­вабливість байкерства, адже воно у всіх його аспектах – атрибутика, починаючи від мотоцикла і закінчуючи шкіряними штанами, характери байкерів, відношення один до одного і до життя, їх система цінностей, способи проведення часу і постійний ризик, що супроводжує їзду на мотоциклі – це повністю завершений стиль життя, основа якого – культ мужності. Мужність у найкращому розумінні цього слова. Саме це і приваблює хлопців, чоловіків, які сідають за кермо мотоцикла, і дівчат, жінок, які раді сісти до них за спину.

Мотоцикл і байкерська атрибутика приваблюють саме тим, що дають можливість творчості. Купуючи автомобіль, ви отримуєте безлику стандартну річ. По місту будуть їздити десятки, сотні їй подібних. А кожен мотоцикл – єдиний у своєму роді. По своїй суті байкери – індивідуалісти. Кожен з них – особистість неординарна.

Одяг: шкіряні куртки, рукавиці, чоботи з орлом на халяві.

До техніки вони відносяться дуже трепетно. Справжній байкер ніколи не кине свій мотоцикл на розтерзання стінам чи автомобілям. Він зустріне небезпеку разом зі своїм байком. Байк, на відміну від серійного звіра мотоцикла, строго індивідуальний. Для істинного байкера він – дещо середнє між ідолом, дитиною та частиною тіла. Мабуть немає жодного байкера, який би їздив на базовій моделі, яку він купив. Всі міняють технічні деталі, дизайн свого байка, прагнучи виділитись і бути не схожим на інших. Наприклад, одні начіпляють на мотоцикл вовчі хвости, інші розфарбовують його. Байки мають і свої імена; «Перевертень», «Монстр», «Привид», «Примара» та ін.

Більше того, якщо ви зустрінете байкера без байка, ви все рівно його впізнаєте, оскільки ці симпатичні залізні істоти (мотоцикли) диктують умови життя, а людина тільки підлаштовується під них. Будь-хто, хто хоче їздити на мотоциклі у нашому кліматі, рано чи пізно одягнеться в шкіру, рано чи пізно – в чорну. Це життєва необхідність. Оскільки, будь-які маркі, м’які та такі, що продуваються, тканини, за кілька днів порвуться і перетворяться в ганчір’я, забрудняться назавжди і вкладуть вас у ліжко з пневмонією. Часто байкера можна впізнати по шоломі, який він тримає в руці – адже він приїхав на мотоциклі, а шолом не кине ж. Хоча нелюбов байкерів до їзди в шоломах мабуть всім відома. Купити мотоцикл та експлуатувати його – це одне, а ось стати «ізі райдером» і їздити на байку – зовсім інше.

Що стосується гендерних ролей, то тут можна відмітити наступне. Звичайно, існує стереотип «подруги байкера» відношення до якої бажає бути кращим. Але все більше з’являється дівчат-байкерів, які ні в чому не поступаються хлопцям.

Байкерів можна впізнати і за темами для розмов. Переважно вони говорять про свої дітища, їх ремонт та добудову, про героїв мотоспорту і, звичайно, про дівчат.

Щодо музичних вподобань, то рок залишається музикою байкерів до цих пір. Навіть якщо це вже не рок, то вже точно неординарна, енергійна музика, повна протилежність ханжеству, умовностям і заборонам. Вдалим підтвердженням сказаному є цитата із статті Марії Копелян у журналі «МОТО»: «Байкерами скоріше народжуються, а не стають. Музика – це відображення того, що твориться у їхній душі» [5].

«У байкерській тусовці існує щирість відносин, яку не зустрінеш ніде на вулиці, можливо тільки серед військових. Це чимось нагадує братство, яке виникає між людьми, які виконують небезпечне завдання. Постійно ризикуючи життям, не станеш інтригувати через копійки. Байкери – це справжні чоловіки» [5].

Отже, байкер – це особа від 16 років, яка повинна мати мотоцикл (об’єм двигуна не менше 500см.куб), здатна на певні вчинки, яка віддає собі звіт, що за нею стоять тисячні формування людей, яка розділяє філософію «безпечного їздця». Отже, три основні риси байкера, які не соромно показати світовій спільноті від імені інших це: достойний байк, певна філософія і чітка ідентичність з субкультурою. А взагалі, байкери вважають, що їх робить байкерами не потужність мотоцикла, а життєва філософія.