Графіті

Термін «графіті» походить від італійського «graffito», що означає «видряпаний», «проводити лінії», «писати каракулі». Спочатку його використовували тільки історики та археологи, позначаючи ним древні надписи. Сьогодні він означає будь-який «невирішений» надпис, знак, зроблений будь-яким способом на об’єктах громадської і приватної власності.

Сьогодні графіті стали невід’ємною частиною пейзажу наших міст та сіл, внутрішньої обстановки громадських приміщень. Вони «прикрашають» стіни будинків, огорожі, рекламні щити, пам’ятники культури та архітектури, лавки, транспорт, ліфти, сходи, громадські туалети, столи у навчальних закладах та ін. Виконують дані малюнки всеможливими способами: крейдою, ручками та олівцями, маркерами, фарбою, іноді видряпані чи вибиті. Графіті містять всеможливі повідомлення, лайки, вислови, малюнки, символи.

Графіті вважають ори­гінальною формою прояву девіантної поведінки серед підлітків та молоді. В нашій країні цей феномен майже не вивчений, дуже мало публікацій і здебільшого всі вони носять історико-етнографічний характер.

Соціологічні та психологічні дослідження графіті у нашій країні практично не проводились. Є кілька дослідників, які торкались цієї теми: А.С.Скороходова (1998, 1999), В.Сєднєв (1993), В.Н.Руденко (1997), Ю.Борисов (1995), Т.Б.Щепанська (1993) [4, с.76].

У сучасному світі графіті є однією із найпоширеніших форм вандалізму і наносить значні фінансові та соціальні збитки міському середовищу в багатьох країнах світу. За даними американських дослідників, у 1970 році збитки, задані графіті станціям і вагонам метро Нью-Йорка, оцінювалися в 250 тис. доларів, в 1974 році – в 2 млн. доларів.

Графіті відносяться до того типу руйнувань, збитки від яких розглядаються як «неминучі та інституціоналізовані видатки» (тобто вони очікувані), а діяльність по усуненню надписів є рутинним обов’язком. Порівняно з іншими різновидами вандалізму (підпали, опоганення пам’ятників і т.д.) та насильницькими злочинами графіті є дрібними, незначними, відносно безпечними проявами девіантної поведінки людини.

Міський простір, насичений графіті, знижує психологічну та функціональну підтримку зі сторони навколишнього середовища. Графіті, як і розбите скло, сміття та інші ознаки неохайності, сприймаються як симптом деградації, викликаний послабленим механізмом соціального контролю, що породжує у людей занепокоєння, відчуття страху та уразливості. Окрім того, відчуття безладу і упадку знижує поріг стримування від деструктивних дій, а це, в свою чергу, збільшує ймовірність подальших руйнувань. Деякі види графіті, наприклад, псування інформаційних стендів та знаків, особливо попереджуючих, перешкоджають функціональному впливові дизайну. Графіті виконують і деякі позитивні соціальні функції. Настінні малюнки і надписи – різновид комунікації, вільної від суспільних обмежень в силу своєї анонімності. Вони є способом вираження установок, конфліктів та проблем, більшою частиною придушених та прихованих. Не випадково деякі автори відзначають психодинамічне значення графіті (Є.Л.Ейбл, Б.Є.Беклі, 1977; Дж.Бухнелл, 1990) [4, с. 84].

Спеціальних досліджень, присвячених вивченню мотивів даного виду девіантної поведінки, не проводилось, але на основі вивчення цінностей субкультур малювальників і змістових класифікацій надписів та малюнків можна визначити причини, що спонукають до створення графіті: ствердження особистості чи групової ідентичності; протест проти соціальних та культурних норм; злобні реакції; мотиви творчості; сексуальні та розважальні мотиви [4, с.76-84].