«Хакери»

Найцінніший ресурс у наш час – це інформація. Той, хто володіє інформацією, володіє світом. Сьогодні з допомогою комп’ютера можна зробити якщо не все, то майже все. Хіпі, панки, толкієністи, скінхеди, пацифісти, «хакери»… будь-яка з цих субкультур – боротьба поти чогось, ствердження своїх життєвих принципів. І не важливо, що засобом вираження для одних служить меч із обрізка труби, а для інших – комп’ютер.

«Хакерів» називають анархістами ХХІ століття.

У них є п’ять принципів:

1. Доступ до комп’ютерів повинен бути необмежений і повний.

2. Вся інформація повинна бути безкоштовною.

3. Не вір владі – борись за децентралізацію.

4. Ти можеш творити на комп’ютері мистецтво і красу.

5. Комп’ютери можуть змінити твоє життя до кращого [20].

Вважається, що все почалося у 60-х роках, коли, звичайно, персональних комп’ютерів і на гадці не було, а були ті, що здаються зараз майже казковими, «монстри загального користування», найкомпактніший з яких був за розміром як холодильник. Проте покоління «хакерів» зародилось в університетах та спеціалізованих закладах, пов’язаних з комп’ютерними дослідженнями. Використовуючи технологію розподілу часу, ці «древні хакери» створювали віртуальні комп’ютери особистого користування.

Після появи на початку 1975 року першого комерційно поширеного персонального комп’ютера «Альтаир-8800» у наступні 5 – 6 років сформувалось друге покоління «хакерів». Персональний комп’ютер змінив природу «хакерів»: якщо тварини стали домашніми з диких, то «хакери» вийшли з приуніверситетських пасовищ на волю і, ставши незалежними, зайнялись власною діяльністю. У цей період добре помітною була близькість культури хіпі та кіберкультури. Хоча можна сказати, що в той час усе нове кроїлось під хіпі.

У серпні 1981 року з’явився перший персональний комп’ютер у звичному для нас смислі цього словосполучення – ІВМ РС. Почала свій зоряний шлях маленька фірма «Microsoft».

Наступним кроком був вихід з пентагонівської мережі інформаційної підтримки та стабілізації ARPAnet Internet, чи просто Мережі. «Хакери» з самого початку протистояли комерціоналізації Мережі, створюючи і поширюючи безкоштовне програмне забезпечення. З того часу, часу глобальної інформатизації, «хакерів» по-справжньому стали поважати та боятись [19].

«Хакерів» поділяють на тих, що пишуть програми, тих, що їх ламають та таких, які нищать все, до чого можуть дотягнутись, без будь-якої визначеної мети.

До недавнього часу вважалось, що «хакер» – це блідий юнак чи підліток, який постійно сидить за екраном свого комп’ютера, позбавлений будь-яких життєвих інтересів. Він постійно ламає голову над якоюсь черговою системою захисту чи придумує новий вірус. Сьогодні «хакерство» стало очевидним способом заробляння на життя. Розширена мережа комп’ютерних

ринків дозволяє збувати велику кількість піратської програмної продукції, отримувати прибуток та організовувати бізнес. Основою такого бізнесу, його головною робочою силою є «хакери» – звичайні молоді люди, які отримали програмістську освіту.

Існують і суб’єктивні причини комп’ютерної злочинності: спроба молодих людей реалізувати себе у вірусонаписанні, пов’язана з бажанням самоствердитись, «прогриміти», а також з відсутністю усвідомлених життєвих цілей.

До конкретних соціальних груп, які ототожнюють з кіберпанками відносяться: «хакери», «крекери» та «фрікіри» [19].

«Хакери» – «вершки» комп’ютерного суспільства. Це люди, які прекрасно розбираються у роботі комп’ютера.

«Крекери» – реальні аналоги «ковбоїв пульту» із фантастики в стилі кіберпанк, які вламуються у комп’ютерні системи, як для незаконного збагачення, так і заради задоволення.

«Фрікіри» – це ті, хто займається аналогічними речами у телефонній мережі. «Фрікіри» винаходять способи залишити телефонні компанії без оплати за послуги, які їм належать.

С.Кліменко та В.Уразметов вважають, що «хакер» (hacker) – це програміст, здатний писати програми без попередньої розробки детальних специфікацій і оперативно вносити виправлення у програми, які працюють, у машинні коди, що вимагає високої кваліфікації. Іноді під «хакером» помилково розуміють зломщика, тоді як зломщик (cracer) – це користувач обчислювальної системи (переважно комп’ютерної мережі), який займається пошуком незаконних способів отримати доступ до захищених ресурсів, наприклад, конфіденційної інформації.

Аналогічного підходу дотримуються В.І.Першиков та В.М.Савінков, які вважають «хакером» програміста-фанатика, який займається досконалим вивченням обчислювальних систем з метою розширення їх можливостей [19].

Отже, поняття «хакер» може розглядатись у широкому та вузькому значенні слова. У вузькому значенні слова «хакер» – це людина – представник певної соціальної групи, який нетрадиційно реалізує себе в умовах нової інформаційної реальності, тобто носій певного стилю життя. У широкому значенні слова («вирок суспільства») – це синонім комп’ютерного злочинця та комп’ютеромана.

Криміналізація змісту поняття «хакер» пов’язана з відсутністю соціального регулювання процесів самореалізації молоді у сучасному інформаційному середовищі.

Особливої позиції дотримується болгарський дослідник Х.Домозетов, який вважає, що потрібно дотримуватись дефініції комп’ютерного пірата чи «хакера» від «особи, яка стала маніяком своєї роботи» до «особи, яка використовує свої уміння для забороненого доступу до комп’ютерних програм, систем та баз даних». Основними мотивами даної проблеми він вважає відсутність законів і практики захисту авторських прав на програмні продукти, а також інтелектуальне суперництво. Вторинними мотивами, на його думку, є недостатня потреба у спеціалістах, відсутність системи етичних норм, цікавість.

У західних країнах причини поширення комп’ютерних вірусів скоріше інтелектуальні (суперництво, цікавість), ніж юридичні та економічні.

Спробуємо накинути портрет посереднього хакера.

Перш за все це людина-одиночка. Не тільки тому, що хакери рідко зустрічаються в житті. Перш за все тому, що, як би там не було, в основі всього, що робить хакер – він сам. Не його інтереси, а він як особистість. Він зламує захист інформації, тому що він хоче знати, що там, тому що його не приваблюють закриті двері чи просто тому, що він може це зробити. Людина, потрапляючи в «Мережу» – світ, створений руками не Бога, а людини – в один прекрасний момент розуміє, що вона така ж людина, як і ті, хто створив цей світ. Отже, вона в змозі змінити його так, як вважає за потрібне. Вона може вибрати роль «Творця», «Руйнівника», «Контролера», але в будь-якому випадку в її руках буде знаходитись така влада, з якою зможе потягатись тільки інший такий же хакер. Хоча все частіше хакери об’єднуються в мікрогрупи по 2-4 чоловіки.

Що стосується симпатій до алкоголю та наркотиків, то у цій групі все індивідуально: хтось надає перевагу сигаретам, хтось – пиву, а хтось – «мульці» (ефедрину), «винту» (первитину) чи «коці» (кокаїну).

Стиль одягу теж індивідуальний. Головне – щоб було зручно.