4. Особливості розвитку конкуренції в Україні
Характерною рисою конкуренції в Україні на внутрішньому та зовнішньому ринках виступають цінові параметри продукції. Конкурентоспроможність продукції обумовлена низькою вартістю робочої сили, природних ресурсів, тіньовими схемами оподаткування тощо, тобто виключно вартісними чинниками. Так, зростання обсягів українського експорту завдячує політиці поступової девальвації національної валюти 1998-2004 років, яка зумовила підвищення цінової конкурентоспроможності економіки країни. Переважну частку українського експорту складає продукція сировинного характеру, з низьким рівнем доданої вартості та з високою енергомісткістю.
У період трансформаційних перетворень цінові методи ведення конкурентної боротьби в національній економіці були виправдані, оскільки слугували чинником виходу з кризи і фактором започаткування позитивних структурних змін. Ініціюючим чинником подальшого економічного розвитку національної економіки повинна стати нецінова конкуренція, в основі якої знаходиться використання конкурентних переваг вищого порядку - якості продукції, реклами, вдосконалення виробничої технології, подовження терміну гарантійного обслуговування, надання супутніх послуг. В основі нецінової конкуренції сукупність заходів, які дозволяють покращити корисність товару, повніше задовольняти потреби споживачів, забезпечувати триваліші переваги перед конкурентами. Стан економічного розвитку країни обумовлює використання відповідної моделі міжнародної конкурентоспроможності з урахуванням наявних порівняльних конкурентних переваг. Сучасна модель конкурентоспроможності України має яскраво виражений ресурсний характер і сформована на основі використання унікального природо-ресурсного потенціалу, високої родючості сільськогосподарських угідь, вигідного географічного положення, низької вартості робочої сили. Водночас, дає про себе знати низька ефективність використання природних ресурсів, висока ресурсомісткість і витратність виробництва, неконкурентоспроможність за світовими стандартами технологій. Але має свої слабкі та сильні сторони. До слабких аспектів можна віднести: якість інституцій, нестабільне макроекономічне середовище, розвиток фінансового ринку та ринку товарів і послуг, технологічну готовність та розвиток бізнес середовища .
Виявлено основні причини, що заважають розвитку бізнесу в Україні, а саме:
політична нестабільність;
корупція;
доступ до фінансових ресурсів;
податкове законодавство;
нестабільність уряду;
неефективна урядова бюрократія;
інфляція;
рівень податків.
Сильними сторонами української економіки є добре освічене населення, гнучкий та ефективний ринок праці, зростання розмірів ринку, що в подальшому продовжуватимуть впливати на покращення показників конкурентоспроможності країни.
За індексом економічної свободи Україна посіла лише 164 місце серед 179 країн. Останніми роками цей індекс використовується міжнародними організаціями для оцінки прогресу країн у структурних реформах.
До найслабших місць економічної свободи в Україні відносять свободу інвестицій, фінансову свободу, захист прав власності та свободу від корупції. Вважається, що саме висока бюрократія у законодавстві України послаблює іноземні інвестиції у державу
Таблиця 4.1.
Індекс економічної свободи на 2010 рік.
|
Фактор |
Показник |
Приріст до попереднього року |
1. |
Свобода бізнесу |
47,1 |
+8,4 |
2. |
Свобода торгівлі |
77,3 |
+2,6 |
3. |
Податкова свобода |
32,9 |
-0,6 |
4. |
Державні витрати |
33,2 |
-8,2 |
5. |
Грошова свобода |
63,2 |
+2,0 |
6. |
Свобода інвестицій |
20,0 |
Без змін |
7. |
Фінансова свобода |
30,0 |
Без змін |
8. |
Захист прав власності |
30,0 |
Без змін |
9. |
Свобода від корупції |
22,0 |
-3,0 |
10. |
Свобода трудових ресурсів |
50,0 |
-7,7 |
Отже, ринкове середовище України характеризується наявністю недосконалих форм конкурентної взаємодії, що в цілому відповідає історичним тенденціям розвитку економік ринкового типу. Разом з тим, національна економіка має невисокі перспективи розвитку через переважання цінових методів конкурентної боротьби, які характерні для слаборозвинених країн. Використання конкурентних переваг нижчого порядку (дешева робоча сила, сировина, природні ресурси тощо) консервують ресурсну модель розвитку. У цьому контексті загальною стратегією розвитку конкурентоспроможності країни є відмова від цінових методів ведення конкурентної боротьби та зміцнення нецінових переваг, що забезпечить країні стійкі конкурентні позиції на світових ринках. Основні зусилля на цьому шляху необхідно спрямувати на значне підвищення ролі нововведень в економічному розвитку і, як результат, швидкі технологічні зміни.