10.9 Поняття проблеми. Значення її правильного формулювання і обгрунтування в організації соц дослідження

Проблема у перекладі з грецької означає «перешкода».

Проблема у найпростішому її розумінні – це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і прово­дяться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв'язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо висувається проб­лема, то знання потрібно знайти, здобути чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення.

Уважають, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між по­требами та можливостями їх задоволення.

Проблеми різняться за своїми масштабами. Якісь торкаються ін­тересів лише окремого колективу, інші – цілого регіону, а ще ін­ші – суспільства загалом.

Проблемна ситуація – це усвідомлення суперечності в розвит­ку соціального процесу, необхідності здійснення певних теоретич­них чи практичних дій. Наприклад, на підприємстві створено всі умови для ефективної трудової діяльності, а виробничі завдання постійно не виконуються, допускається брак, порушується трудова дисципліна тощо, і адміністрація не знає, які заходи потрібно запро­вадити для виправлення ситуації.

З метою збирання інформації для розробки дійових методів розв'я­зання ситуації, що склалася, і проводиться соціологічне дослідження.

Програма дослідження має чітко визначити усі суперечності, тобто сформулювати проблему, на вирішення якої орієнтується дослідження. Проблема більш-менш точно відображає суперечно­сті, для розв'язання яких треба прийняти відповідні управлінські рішення. Зміст цих рішень і допомагає визначити соціологічне дослідження.

10.14 Соц документи, їх класифікація

Документи в соціології – це друковані, рукописні та інші ма­теріали, створені для зберігання і передавання інформації, яка нако­пичується в результаті діяльності окремих людей, груп чи колекти­вів. Це державні та урядові акти, промови політичних діячів, статис­тичні збірники і матеріали перепису, наукові публікації, періодична преса, листи представників усіх верств населення, художні твори, матеріали соціологічних досліджень, протоколи зборів і засідань, документи адміністрації та громадських організацій.

Від виду документа залежить те, для чого його можна викорис­тати і якими методами проаналізувати.

За статусом документи поділяють на офіційні та особисті. Офі­ційні документи створюються в державних установах, організаціях і різ­ник комісіях (накази, постанови і заяви уряду, плани роботи і звіти виробничих колективів, громадсько-політичних організацій, протоколи зборів, різних комісій, списки премійованих, тих, що потребують житла, матеріальної допомоги тощо). Особисті документи, що стосуються окремої особи (анкети, службові характеристики, особові листки з обліку кадрів, дипломи, свідоцтва, судові вироки тощо).

За цільовим призначенням документи поділяють на спеціальні та побічні. Спеці­альні документи – це анкети, тести, протоколи спостережень, записи самоспостережень, дані експериментів. Побічні доку­менти: довідкові видання, літературно-художні твори, навчально-педагогічна та інша література, преса, радіо, телебачення.

За рівнем обробки інформації розрізняють документи первин­ні та вторинні. Первинні документи створюються на підставі без­посереднього вивчення соціального буття і є описом конкретних ситуацій, висвітленням діяльності окремих осіб, організацій (звіти з емпіричних соціологічних досліджень, протоколи зборів, щоденники тощо). Вторинні документи складають за первинними матеріалами, і вони мають більш узагальнений аналітичний характер, оскільки відбивають більш глибокі соці­альні зв'язки.

За мотивацією створення розрізняють спровоковані і спонтанні документи. Прикладом спровокованих документів можуть бути від­гуки на якусь критичну оцінку в пресі досвіду роботи певного тру­дового колективу, вирішення ним конкретної проблеми. Спонтан­ними документами є особисті документи, створені без особливого впливу якихось зовнішніх чинників (раціоналізаторські пропозиції, листи особистого характеру тощо).

За змістом документи класифікують на правові, історичні, еко­номічні, технічні тощо.

За характером інформації, яка використовується, соціолог най­частіше має справу зі статистичними джерелами. Статистичну ін­формацію поділяють на оперативну і зведену.

Оперативна інформація включає відомчу статистику підприємств і установ: річні звіти, особові облікові картки працівників тощо. За звітами можна охарактеризувати динаміку основних соціальних про­цесів, наприклад руху робочої сили (вибуття працівників і прийом нових, перехід з однієї категорії до іншої, розподіл працівників за фа­хом, кваліфікацією стажем, статтю).