9.4 Соціологічна оцінка сакралізації і секуляризації

Функції релігії змінюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях «сакралізація» та «секуляризація».

Сакралізація – це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соці­альних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв'язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.

Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, реци­диви її виявляються й пізніше.

Секуляризація – це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин – від релігійного санк­ціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших со­ціальних інститутів.

Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству.

8.3 Політичні рухи, їх типологія

Політичні рухи – це такі громадські сили, які намагаються змінити існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на уряд або ж шляхом боротьби за владу.

Таким чином, політичний рух є особливою формою громадського руху, який визначається у загальних рисах як спільне прагнення людей до реалізації спільних цілей. Характерною рисою, яка виокремлює політичний рух із усіх інших суспільних течій, є те, що вік використовує політичні засоби, тобто бореться за владу чи за вплим на спосіб здійснення цієї влади.

Класовий аналіз полягає в тому, щоб показати: а) якою є суспільна база руху; б) з якими класами пов'язані керівники руху; в) стосовно яких класів програма руху є найбільш функціональною; г) які суспільні класи одержують найбільші вигоди внаслідок діяльності руху.

Політичні рухи розрізняються також за їх ставленням до полі­тичного та економічного ладу. З цього погляду можна виділити кон­сервативні, реформістські, революційні і контрреволюційні рухи. Перші виступають за збереження існуючого порядку, припускаючи лише мінімальні та абсолютно необхідні зміни. Контрреволюційні проти будь-якого ладу, що сформувався внаслідок перемоги рево­люції чи реформістських рухів, за повернення до колишнього ладу.

Нарешті, політичні рухи розрізняються за ступенем і формою організації: стихійні, позбавлені організації слабоорганізовані; з високим ступенем організованості й тривалості.

9.1 Предмет соціології релігії, особливості соціологічного вчення релігії

Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все: соціальні умови, що породили релігію; місце та роль релігії у суспільстві; функції релігії у суспільстві; соціальні закономірності розвитку релігії; соціальну структуру та взаємодію її елементів; вплив релігії на інші сторони життя людей: їхні життєві по­зиції, сімейне життя і т. ін.

У соціології релігії виділяють такі рівні знання:

1) система фундаментальних положень, що розкривають суть релі­гії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо;

2) система знань, яка характеризується меншим ступенем уза­гальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться «структура релігії», «функції релігії», «рівні релігійної свідомості», «культ», «релігійна група», «секта», «церква» і т. ін.;

3) сукупність понять, що інтерпретуються, та емпіричних узагальнень: «релігійність», «критерії релігійності», «стан релігійності», «відношення людей до релігії та атеїзму» і т. ін. Операціональна інтерпретація понять відіграє важливу роль у розробці методики соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою тео­ретичного аналізу.