6.3 Економіка як соціальний інститут, його ф-ції

Економіка як соціальний інститут виконує цілий ряд функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток вироб­ництва, розподіл, обмін і споживання. Беручи до уваги перш за все вплив на нові соціальні процеси, можна виділити з них як основні чотири функції.

Першою вихідною функцією є підтримка й розвиток форм сус­пільного розподілу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподілу робочих місць та перерозподілу кад­рів.

Друга функція – стимулююча – забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість до праці.

Третя функція – інтеграційна – виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих.

Четверта функція – інноваційна – забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Інноваційні про­цеси залежать від того, як ставляться суб'єкти виробництва до ново­го, досягнень науки, який рівень і характер їхньої активності.

Ці функції здійснюються через велику кількість соціальних ме­ханізмів – добору та розстановки кадрів, розподільчих відносин, планування постачання, споживання і т.ін. Ефективність реалізації функцій значною мірою залежить від рівня економічної культури суспільства, кожного індивіда.

7.3 Соціологічна сутність категорій “зміст праці” та “характер праці”

Зміст праці виражається через розподілення функцій (вико­навських, реєстративних, контрольних, спостережних, налагоджу­вальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних опера­цій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника.

Характер праці виражає соціально-економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення інди­відуальної праці до суспільної (взаємодію людини із суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він відображає соціаль­но-економічний стан трудящих у суспільстві, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника. Показниками характеру праці є: форма й відносини власно­сті, розподільчі відносини, міра соціальних відмінностей у процесі праці тощо. Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівни­ка, а її характер – межі його соціального розвитку і ступінь пере­творення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні таких соціально, економіч­но і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, виконав­ська й управлінська, кваліфікована й некваліфікована праця. Ці форми диктують різні вимоги до загальної і спеціальної освіти, фа­хової культури, створюють різні можливості для реалізації профе­сійних і особистих здібностей, тобто справляють різний соціальний вплив на трудящих.

7.1 Предмет соціології праці та управління, його складові

Соціологія праці – спеціальна соціологі­чна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності лю­дини і суспільства, а також розглядає соці­альні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення подей до неї.

Вітчизняний соціолог В.А.Полторак виокремлює три основні предмети соціології праці: 1) соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву цих зако­номірностей у діяльності трудових колективів і особистості. Це проблеми, зв'язані з діяльністю людини й колективу за умов науково-технічної революції, комплексної механізації та автоматизації трудових процесів, зі ставленням людей до роботи на конвеєрі, за екстремальних умов праці (на висоті, у темряві, на хімічному вироб­ництві, за підвищеного рівня радіації тощо); 2) ставлення людини й колективу до праці, її змісту, ха­рактеру, умов. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення люди­ни й колективу до праці, зв'язані з матеріальною заінтересованістю, «містом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми; 3) соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яка утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, зв'язаних між собою робітників, що працюють колективно. Це проблеми структури трудового колективу, його функ­цій, взаємин між членами колективу, зокрема між підлеглими і керівниками, проблеми керівництва й лідерства, стилю керівництва, соціально-психологічного клімату колективу, конфліктів тощо.

Соціологія управління як галузь соціології вивчає соціальні наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структу­ри і процеси в суспільстві, а також соціальні відносини, що з цим зв'язані.

Це стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Меха­нізм управління ніби вмонтовується в них і забезпечує вироблення та застосування відповідних способів, методів і форм здійснення передбачуваних змін.