3.2 Основні ознаки суспільства

Суспільство – це соціальна спільнота, що історично склалася в процесі життєдіяльності людства для задоволення його життєвих потреб. Суспільству притаманна низка ознак, які відрізняють його від інших спільнот:

1) спільна територія, яка становить основу соціального просто­ру, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв'язки члени суспільства. Зазвичай вона збігаєть­ся з державними кордонами;

2) загальноприйнята система норм і цінностей, система куль­тури, що є основою зв 'язків між людьми. Завдяки цьому суспільст­во має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, ко­жне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної систем й зв'язків;

3) здатність підтримувати й постійно відновлювати високу ін­тенсивність внутрішніх взасмозв 'язків, забезпечувати стійкість со­ціальних утворень.

4) автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечують­ся тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, прин­ципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для лю­дей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для за­доволення їхніх потреб, їхнього самоствердження й самореалізації.

Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них ука­зують провідні вчені і дають змогу трактувати його як соціальну си­стему, як цілісність, що має якості, котрих немає у жодної з її складових.

2.54 Соціологічне вивчення економічних відносин с.Подолинським, м.Зібером, м.Туган-Барановським

Сергій Подолинський (1850-1981) вивчав розвиток праці як основного соціального процесу, розвиток соціально-трудових відносин. У дослідженні «Ремесла і фабрики на Україні» він ана­лізує різні типи трудових занять, їх розповсюдженість в Україні, становище певних груп працівників, їх відносини з працедавцями тощо. Одним з вимірів соціальної стратифікації, умов соціальної мобільності Подолинський уважає належність до національності. Основоположну причину соціальної диференціації суспільства, соціальної нерівності вчений убачає в додатковій вартості, у несправедливостях організації праці, у тому, що безпосередній ви­робник працює не на себе, а на свого господаря.

Микола Зібер (1844-1888), видатний економіст і соціолог, вивчаючи суспільство і суспільний розвиток, наголошував на то­му, що не існування індивідів зумовлює існування суспільства, а навпаки, суспільство визначає становище індивіда. Досліджуючи чинники індивідуальної свободи особи, учений дійшов висновку, що характер праці у цьому є визначальним, що саме за умов ви­падкової і непостійної трудової зайнятості людина фактично по­збавлена свободи. У розвитку суспільства він визначив низку щаблів і, порівнюючи їх, проаналізував общинне та капіталістич­не господарювання.

М. Зібер вивчав проблеми народонаселення і, використовуючи для цього статистичні дані, критикував теорію Т. Мальтуса.

Михайло Туган-Барановський (1865-1919) вивчав розвиток суспільства, його чинники і вважав, що основу суспільного ладу визначає не виробництво (як стверджували марксисти), а щось більше — соціальне господарство. Під соціальним господарством учений розумів сукупність людських дій, спрямованих на зовніш­ній світ з метою створення матеріальних умов, необхідних для за­доволення людських потреб. Він гадав, що немає такої людської потреби, задоволенню якої б не служило господарство. Тому не­має сенсу класифікувати потреби, вони всі є господарськими.

За Туган-Барановським, в основі будь-якої діяльності лежить соціальне господарство. Соціальне життя він уподібнював колу, в центрі якого перебуває господарство, а від нього радіусами роз­ходяться лінії інших видів соціальної діяльності. Отже, ступінь наявності соціального господарства в різних галузях соціальної діяльності, як зазначав учений, дуже різний.