62. Визначте наслідки сталінських репресій.

1929 рік — рік "великого перелому" — став одночасно переможним для Й. Сталіна у боротьбі за владу. Він повністю підпорядкував собі партію, діяльність якої пронизувала все суспільство. Україна стала частиною імперії, де суворий централізм і одноосібна влада становили основу тоталітарного режиму. Сталін і його оточення створили власну теорію побудови соціалізму, в якій не було місця незгодним. Досягнення, хоч і дорогою ціною, певних успіхів в індустріалізації зміцнювали позиції Сталіна. У переважно аграрній країні встановлювати диктатуру пролетаріату було нелегко. Тому сталінський терор в Україні, одній з найбільших національних республік з переважаючим сільським населенням, набрав великого розмаху. Першого удару було завдано в Україні по старій інтелігенції, особливо тих, хто співпрацював раніше з українськими урядами і небільшовицькими партіями. Хоча насправді опозиція сталінському режиму внаслідок тотального контролю була незначною, розпочались судові процеси із викриттям неіснуючих таємних організацій.

Це потрібно було, щоб довести наявність в СРСР ворогів, які загрожують суспільному й державному ладу. На початку 1929 р. прокотилися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес. До різних термінів ув'язнення було засуджено 45 осіб, в тому числі два академіки,11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти. їм приписувалося створення контрреволюційної організації під назвою "Спілка визволення України", яка збиралася шляхом збройного повстання повалити радянську владу в Україні. Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл. "Буржуазних націоналістів" виганяли з Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Причетним до таємної організації зарахували й Михайла Грушевського. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали гонінь і фізично винищувались. Уся освіта спрямовувалась на виправдання існуючого режиму і насаджування російської культури. Тяжких переслідувань зазнала церква. Українську автокефальну православну церкву змусили саморозпуститися. Митрополита М. Борецького та сотні священиків заслали до таборів. Чи не найбільшою в історії українського народу є трагедія голодомору 1932—1933 рр. Загнані в колгоспи, селяни змушені були безплатно працювати, і обсяг хлібозаготівель зменшився. Тоді в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим, яка взялася за вилучення всіх запасів зерна, втому числі посівного. Проводились подвірні обшуки. Незабаром масовий голод винищив близько 3,5 млн. селян. Хвиля репресій спрямовувалась проти членів партії. Виключення з партії за "ідеологічні помилки" означало розстріл або заслання. Найбільших переслідувань зазнали ті українські комуністи, які активно проводили політику українізації. Але репресій не уникли і учасники боротьби за радянську владу. Більшість керівників КП(б)У і Ради народних комісарів зазнали репресій. Майже весь Центральний Комітет, обраний на XIII з'їзді Компартії України, у 1937 р. був знищений. У другій половині 30-х років репресії посилились. їхнім "виправданням" стали теорія загострення класової боротьби в період побудови соціалізму і вбивство С.М.Кірова. Напрям сталінського терору був перенесений на військових. Стратили Й. Якіра — командуючого Київським військовим округом, фізично винищили весь штаб цього округу. Крім того, загинули або потрапили у концтабори сотні інших військових командирів і спеціалістів, що підірвало боєздатність Червоної Армії. Напередодні Другої світової війни "велика чистка" охопила весь Радянський Союз. Судові і позасудові органи ("трійки") виносили смертні вироки, які одразу ж виконувалися, а рідні репресованих одержували тавро "члена сім'ї ворога народу". Жертвами сталінської сваволі стали всі категорії населення — інтелігенція, робітники, селяни, військові, духовенство, представники партійного і державного апарату. Репресії завдавали непоправної шкоди всім народам СРСР і поставили під питання саме існування української нації.

Дайте аналіз «Руській Правді».

«Руська правда» - звід законів, найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини Київської Русі. «Руська правда» - основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Давньоруської держави.

Цей звід законів мав величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права. Відомо понад 100 списків «Руської правди», які прийнято поділяти на три редакції-коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють п'ять і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин.

Коротка редакція містить: «Правду Ярослава», або «Найдавнішу правду» (автором її вважається Ярослав Мудрий); «Правду Ярославичів», або «Статут Ярославичів» (цей текст приписується синам Ярослава Мудрого), а також дві статті - так званий «Поклон вірний» та «Урок мостникам», щодо походження яких немає точних відомостей.

Основним джерелом «Руської правди» були норми звичаєвого права. Зокрема «Правда Ярослава» відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, інститут кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення. У «Правді Ярославичів» уже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею

суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею. «Покон вірний», або «Статут вірний», визначає типовий для ранньофеодальної держави порядок «годування»* княжого слуги - вірника (збирача віри), а «Урок мостникам» безпосередньо продовжує і завершує статті короткої редакції про порядок оплати представникам княжого апарату.

«Руська правда» складається з норм різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального й процесуального. При цьому кримінальне й цивільне правопорушення принципово не розрізнялося: і те, й інше розглядалося як кривда, шкода. Покарання передбачало грошові виплати: «віру» - на користь князя і «головщину» - на користь потерпілого або його родичів. Тілесних покарань «Руська правда» не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертноїкари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості інших феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки. Норми цивільного права стосувалися права власності, спадкування, договорів купівлі-продажу, позики тощо. Судовий процес за «Руською правдою» переважно мав змагальний характер.

«Руська правда» - виключно світський пам'ятник феодального права. Усі її редакції виходили від князівської влади, мали офіційний державний характер і не зачіпали церковну юрисдикцію, яка виникла після хрещення Русі й визначалася окремими князівськими статутами.

«Руська правда» зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, у якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 р. та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви та деяких інших країн.