61.. Проаналізуйте становище в західноукраїнських землях після розпаду Австро-Угорської імперії.

Різке загострення соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у першій світовій війні призвело до революційних вибухів у воюючих країнах – спершу у Росії (лютнева революція і жовтневий переверот 1917 р.), а у жовтні-литопаді 1918 р. – в Австро-Угорщині і Німеччині. Австро-угорський імператор Карл І видав 18 жовтня 1918 р. Маніфест про перетворення країни у федеративну державу, і коронні землі отримали право створити свої представницькі органи – Національні ради. Відтак, 18 жовтня у Львові відбулись Збори усіх українських послів Австрійського парламенту, Галицького і Буковинського Сеймів і по 3 представники від усіх політичних партій, духовенства і студенства, на яких було обрано Українську національну раду на чолі з Євгеном Петрушевичем і проголошено, що Галичина, Північна Буковина і Закарпаття утворюють Українську державу, щоправда, ще у складі Австро-Угорської монархії. Рада створила свої виконавчі органи – комісії:загальну – на чолі з Є.Петрушевичем, для Галичини і Закарпаття – на чолі з Костем Левицьким, для Буковини – на чолі з Омеляном Поповичем. Делегація Української національної ради виїхала до Відня для переговорів з австрійською владою. Інші поневолені народи клаптикової монархії Габсбургів діяли рішучіше – у жовтні-листопаді 1918 р. проголосили незалежність Угорщина, Чехословаччина, Польща, Сербо-Хорвато-Словенська держави.

Активно підготовлялись до захоплення влади у Галичині поляки, які вважали цей край своєю історичною територією. У Кракові 28 жовтня була створена Польська ліквідаційна комісія, яка планувала взяти владу в усій Галичині і оформити перехід краю до складу Польщі. Були призначені генеральний комісар Галичини – князь В.Чарторийський і військові коменданти Галичини і Львова – генерали Пухальський і Ламезан. На 1 листопада призначалось офіційне передання влади в усій Галичині полякам, проте у ніч на 1 листопада їх випередив Центральний військовий комітет, створений у вересні з офіцерів-українців австро-угорської арміїі, на чолі із сотником Дмитром Вітовським - близько 2 тис. вояків до ранку зайняли усі найважливіші стратегічні пункти міста – пошту, телеграф, військові казарми, будинок Сейму, банки тощо, над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. У перші дні листопада українці взяли владу в усіх інших містах і місцевостях Галичини, причому без боїв і жертв - австрійські і угорські вояки не чинили жодного опору, прагнучи чимшвидше повернутись на батьківщину, а заскочені зненацька поляки зайняли вичікувальну позицію. Щоправда, вже наприкінці дня 1 листопада польські збройні сили у Львові розпочали військові дії, до них приєдналось польське населення Львова (понад 120 тис. з 240 тис. жителів); боротьба охопила увесь край, неодноразові звернення української влади до польських керівників з пропозиціями мирних переговорів були ігноровані.

1 листопадаУкраїнська національна рада видала відозви “До населення міста Львова” і “Український народе” про утворення Української держави з найвищою владою Української національної ради. Усім громадянам Української держави незалежно від національності і віросповідання надавались і гарантувались громадянська, національна і віросповідна рівноправність; усім національним меншинам пропонувалось обрати своїх представників до складу Української національної ради.

На засіданні Української національної ради 9 листопада 1918 р. було визначено назву Української держави – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), до складу якої увійшли Східна Галичина, Північна Буковина і українські повіти (комітати) Закарпаття; держава охопила територію близько 70 тис. км2 з населенням 6 млн. (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв, 2% угорців, румунів тв ін.). Щоправда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спершу відійшло до складу Угорщини, а у січні-квітні 1919 р. до Чехословаччини – зі згоди і санкції Антанти. Тож фактично ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з населенням 4 млн.