8. Комп’ютерній переклад текстів офіційно-ділового стилю

Машинний переклад - процес перекладу текстів (письмових, а в ідеалі і усних) з одного природної мови на іншій за допомогою спеціальної комп'ютерної програми. Так само називається напрям наукових досліджень, пов'язаних з побудовою подібних систем. Для електронного перекладу документів з однієї мови на іншу нині розроблено багато програм.

В автоматизованих системах людина є обов’язковим учасником процесу перекладу. На частку машини приходиться виконання тільки рутинних операцій - пошук слів i словосполучень в автоматичному словнику та вивід їхнього перекладу на екран з можливою наступною вставкою у вихідний текст.

В автоматичних системах машина здійснює аналіз вхідного тексту та синтез вихідного, так що переклад, хоча й має неминучі лексичні, граматичні, стилістичні помилки, в цілому є зрозумілим користувачеві й може бути використаний у вигляді інформаційного документу, котрий деяким чином може замінити оригінал. У той же час такі системи, як правило, мають засоби редагуання машинного продукту, що осо6ливо важливо при перекладі текстів, котрі мають статут документів у прямому значенні цього слова, наприклад, технічної документації, котра поставляється за кордон разом з устаткуванням, що експортується. Ще однією характеристикою системи МП є кількість мов, що їх "розуміє" система. Сучасні системи російсько-українського перекладу є, безсумнівно, корисними і мають право на існування та розвиток. Більш вдало системи розв'язують задачі перекладу науково-технічних текстів із сталою термінологією та шаблонними синтаксичними конструкціями, але навіть найкращі з систем погано оброблюють омонімію та неоднозначності в тексті, особливо якщо в різних мовах конструкції є принципово різними.

Сучасні програми комп’ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши особливу увагу на переклад власних назв, термінів, особливості керування дієслів, переклад усталених висловів ділової мови, мовних реалій (гордіїв вузол), слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів (пор. рос. і укр. луна), омонімів (английский смог може бути перекладено, напр., як англійський зміг), граматичних форм (человек мог – людина міг).

9. Кличний відмінок однини іменників чоловічого та жіночого роду.

Іменники – власні та загальні назви – можуть мати в кличному відмінку однини закінчення -о, -е, -є, -у, -ю. Вибір одного із цих закінчень залежить від роду іменника та його закінчення в називному відмінку, а за умови спільного нульового закінчення – від кінцевого приголосного основи або ж характеру іменникового суфікса.

Правопис закінчень власних та загальних назв у кличному відмінку при звертанні Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи, чи предмета, до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу! В українські мові форми звертання виражаються Залежно від співвіднесення іменника до однієї з чотирьох відмін, закінчення кличного відмінка має свої особливі форми: Іменники чоловічого і жіночого роду І та II відмін мають в однині у кличному відмінку такі закінчення: а) для твердої групи - о: Катерино Петрівно, Миколо, Микито, Олено, дівчино, Людмило, подруго, Ганно; б) для м'якої - е, є, з пестливим значенням – ю: Надіє, Ілле, Розаліє, Маріє, Ліліє, земле, Наталю, Лесю, Олю; в) для мішаної — е, зрідка — о: листоноше, меже, площе, мереже, Мишо, Мамо, вельможо. Іменники чоловічого роду II відміни у кличному відмінку мають закінчення: а) для твердої групи - е, у: Петре, Степане, Іване, пане, директоре, Вікторе, інженере, Олегу, провіднику. У деяких іменниках з основою на г, к відбувається чергування приголосних: друг - друже, козак — козаче. б) для м'якої — ю: Олексію, Віталію, лікарю, вчителю, токарю, Андрію, секретарю, Юрію, водію, добродію; в) для мішаної — у, е: товаришу, Петровичу, газетяре, Миклоше. Іменники III відміни жіночого роду у кличному відмінку мають закінчення - е: Любове, Нінеле, молодосте, радосте. У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Олено Петрівно, Лідіє Миколаївно, Лесю Семенівно, Ілле Володимировичу, Борисе Васильовичу, Михайле Климовичу, Миклоше Петровичу. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок можуть мати обидва слова: пане бригадире (бригадир), добродію директоре (директор), пане лікарю (лікар). У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму кличного відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму й форму називного відмінка: друже Ярослав (Ярославе), пане Андрію (Андрій).