Заснування Нової Сербії та Новослобідського полку

Обмеження слов'ян в Австрійській монархії спричинилося до переселення сербів, словенців, хорватів та інших представників православної віри в середині XVIII ст. до Росії. Серед тих, хто звернувся через російського посла у Відні М. Бестужева-Рюміна до російського уряду за дозволом переселитися в межі Росії, виявилося чимало офіцерів і солдат австрійської армії. Тому царський уряд з великою зацікавленістю поставився до їх прохання, сподіваючись сформувати з них гусарські та пандурські полки і розмістити їх на південних кордонах.

Перша група вихідців із Австрії прибула до Києва в жовтні 1751 р. на чолі з полковником І. Хорватом у складі 424 чоловік. 24 грудня 1751 р. уряд опублікував указ "О принятии в подданство сербов, желающих поселиться в Росии и служить особым полком, о назначении на границе со стороны Турецкой выгодных мест к поселению и о подчинении оных полков Военной коллегии". 29 грудня був виданий новий указ, в якому зазначалося: "Пришедших и впредь приходящих... сербов и протчих тамошних народов... селить в Заднепрских местах, а именно: начав от устья реки Кагарлыка прямою линиею до верховья реки Тура, на устье реки Каменки, на вершину реки Омельника и по оной вниз даже до устья ее, где оная в Днепр впадает, уступья от польской границы по 20 верст". Таким чином, цими указами уряд визначив статус та місце розселення іноземних поселенців на Україні. В жалуваній грамоті генерал-майору І. Хорвату від 11 січня 1752 р. перед ним ставилося завдання на відведених землях влаштувати два гусарських і два пандурських полки, для їх прикриття побудувати нову фортецю, назвавши її іменем Єлизавети. Поселення назвали Новою Сербією і на честь цього відбили спеціальну медаль з надписом "Nova Serbia".

Після цього було видано ще декілька указів та інструкцій, котрі визначали порядок розселення іноземців на відведеній для них території. Оскільки австрійський уряд почав ставити перешкоди переселенню військослужбовців до Росії, то царські власті дозволили приймати до Нової Сербії вихідців з Польщі, Туреччини та інших країн, крім селян-втікачів і злочинців. У той же час указ від 19 жовтня 1752 р. забороняв приймати до новостворю ваних полків українців, що проживали на цій території.

Указом від 21 вересня 1752 р. царський уряд збільшив територію Нової Сербії, додавши до раніш відведених 10 верст для кожної роти ще по 2 версти. Таким чином, під поселення Нової Сербії було відведено так звані "Задніпровські місця", котрі заселялися українцями, з 30-х рр. XVIII ст. переважно вихідцями з Полтавського і Миргородського полків. Згідно із складеною у 1745 р. де Боксетом картою, на цій території знаходилися наступні поселення: Архангельськ, Трисяги, Петроострів, Ольховате, Три Байраки, Єремина Балка, Крутояр, Лісницьке, Цибулів, Некрасів, Ухівка, Дмитрівка, Нестерівка, Стецівка, Усиківка, Глинськ, Петриківка, Колонтаїв, Андрусівка, Крилів, Табурище, Крюків і

Кам'янка. З півночі вони були відмежовані кордоном з Польщею, а на півдні пунктирною лінією, що йшла від гирла р. Кагарлик до впадіння в Дніпро р. Омельник.

Відповідальний за влаштування Нової Сербії полковник І. Глібов разом з І. Хорватом намітили на цій карті місця розквартирування рот: штаб кожної гусарської роти розміщався на відстані 8, пандурської - 6 верст від іншої. В кожній з них нараховувалося по 200 дворів. На відведеній під Нову Сербію території заборонялося розміщати інших поселенців, а все наявне українське населення передбачалося перевести у ті місця, де воно жило до поселення в Задніпров'ї. Будівлі виселенці повинні були продати іноземцям.

Переселення українського населення з відведених під Нову Сербію земель розпочалося в 1753 р. З визначених для повернення на старі місця 3828 дворів козаків і посполитих погодилися переселитися в межі Миргородського і Полтавського полків лише 992 родини. Щоб останні не перейшли на Запорожжя, тим більше на територію створюваної під зверхністю Криму в межиріччі Бугу і Дністра "Ханської України", 18 серпня 1753 р. сенат прийняв рішення відвести для них 20-верстну зону на південь від Нової Сербії та сформувати з них Новослобідський козацький полк. Коменданту Єлизаветинської фортеці полковнику І. Глібову було наказано негайно відрядити геодезистів для відмежування під Новослобідське поселення земель. У листопаді Глібов уже рапортував сенату, що на південь від Нової Сербії за рахунок запорозьких земель відмежована територія під поселення Новослобідського полку, а само переселення розпочалося лише навесні 1754 р. В той же час почалося зведення українськими козаками Єлизаветинської фортеці, яка стала штаб-квартирою полку, а Глібов одночасно і комендантом фортеці, і полковником новоствореного полку. Так, у ході поселення людей І.Хорвата в межах запорозьких земель на початку 50-х рр. царський уряд створив два військово-землеробських поселення - Нову Сербію і Новослобідський козацький полк.

Центром Нової Сербії став Новомиргородський шанець, до цього сл. Трисяги. У ньому розмістилася штаб-квартира І.Хорвата, гарнізон з 300 чол. (з 1759 р. - 500 чол.). Складалася вона з Гусарського та Пандурського полків.

Завдяки характеру заселення Нова Сербія з перших же кроків свого існування являла поліетнічне поселення на території Степової України. Цьому сприяло не тільки переселення в межі Росії представників різних етнічних груп (сербів, хорватів, македонців, болгар та ін.) з Австрійської імперії, але і її розташування на кордоні з Річчю Посполитою та Туреччиною, з яких до Росії переселялися молдавани, волохи, болгари, греки та ін.

Завдяки заходам уряду та зусиллям Хорвата перехід поселенців на територію Нової Сербії під кінець 50-х рр. помітно пожвавився. Наприклад, лише в 1759 р. сюди прибуло 1020 осіб, у тому числі 638 чоловіків і 382 жінки. Більш активно і без особливих витрат з боку казни велося заселення Новослобідського козацького полку. На початку 1754 р. його поселенці розміщалися в 6 селах - Мишурин Ріг, Калужинка, Кам'янка, Омельницьке, Буянське, Бородаївка і Пушкарівка. Їх чисельність складала 1626 осіб чол. статі. Центральна садиба знаходилась у фортеці Св. Єлизавети, збудованій згідно з указом від 20 квітня 1753 р. при р. Інгулі влітку 1754 р.

Оскільки населення, що жило на відведеній під Нову Сербію території, відмовлялося переселятися на нові місця, то Глібову довелося переводити його примусово. На кінець 1757 р. переважна більшість українців з території Нової Сербії була переведена до Новослобідського козацького полку. На той час на відведеній для нього території уже значилося 27 слобід: Приміська, Аджамка, Верхньокам'янка, Мурзинка, Овнянка, Верблюжа, Жовта, Омельницька, Воронівка, Мишуринорізька, Буянська, Кам'янка, Калужина, Бородаївка, Домоткань, Пушкарівка, Близький Байрак, Інгульська, Комісарівка, Грузька, Виська, Плетинецько-Ташлицька, Красна, Новоархангельська, Вільшанка і Добрянка. В них числилося 3538 родин, з яких 3383 уже встигли побудуватися і лише 155 цього не зробили. На початок 1758 р. на територію Новослобідського полку було переведено 2813 родин з Нової Сербії. Крім них, сюди переселилися ще 451 родина українців з Речі Посполитої і 179 родин старообрядців, а також 58 - із Запорожжя. Під кінець 1758 р. в межах Новослобідського козацького полку числилося 31 поселення з 4566 родинами, з яких 4204 встигли вже побудуватися.

Найбільш інтенсивно велося заселення Новослобідського козацького полку в 1759-1762 рр. Якщо на 1 січня 1759 р. на його території проживало 14220 осіб чол. статі, то на це ж число 1763 р. їх уже числилось 19625. Розмістилися вони в 35 поселеннях. Крім переведених поселян з території Нової Сербії, більшість складали переселенці з Правобережної України. Пояснюється це тим, що в 1760-1761 рр. російський уряд заборонив перехід з Гетьманщини. В той же час згідно з царським указом від 14 серпня 1761 р. дозволялося поселення тут вихідців з Польщі та з Запорожжя українського походження, а також волохів, що прибували з Польщі та Молдавії. Цей же указ вимагав перевірити, чи немає на території Нової Сербії українців, що втекли з Новослобідського полку, або тих, хто залишився ще від попереднього "Задніпровського поселення". В разі виявлення таких їх належало перевести до Новослобідського полку, за винятком денщиків. Дозволялося також залишити на території Нової Сербії незначну кількість людей різних "художеств", тобто ремісників, для обслуговування іноземних поселенців. Ці винятки в законодавстві дозволили деякій частині українського населення залишитися в межах Нової Сербії. Дехто спеціально поступав на службу до офіцерів, займався ремеслом і т.п.

У цілому на середину 60-х рр. у Новій Сербії числилося 40 поселень, а в межах Новослобідського полку - 38. Деякі з них мали уже досить тривалий вік, хоча дехто схильний вважати їх новими поселеннями.

Війни, міждержавні договори та доля земель України

Рік	Військовий конфлікт	Назва договору	Підпорядкованість земель України
1649	Польсько-український	Зборівський	Створення «Території Війська Запорозького» у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств
1651	Польсько-український	Білоцерківський	Обмеження козацької автономії лише Київським воєводством
1654	Початок польсько-російської війни	Переяславський (Березневі статті)	Перехід козацької автономії до складу Московської держави
1657	Польсько-шведсько-український	Корсунський (між Швецією та Україною)	Утвердження незалежної української держави, включаючи західноукраїнські землі
1658		Гадяцький	Створення Руського князівства у складі 3 воєводств як третього субєкта Речі Посполитої
1659		Переяславські статті Ю.Хмельницького	Повернення до Московоської держави
1660		Слободищенський трактат	Входження до Речі Посполитої на правах автономії (без Руського князівства)
1663		Батуринські статті І.Брюховецького	Входження до Московської держави (реально- лише Лівобережна Гетьманщина)
1667	Припинення стану війни між Річчю Посполитою і Московською державою	Андрусівський	під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом; Київ з околицями на два роки передавався Московії; Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав
1669		Корсунська угода П.Дорошенка з Туреччиною	Україна в етнічних межах як санджак Орди (напівзалежна автономна територія)
1672	Польсько-турецька війна	Бучацький	Поділля – турецька провінція; Брацлавщина і Пд. Київщина переходили під владу П. Дорошенка.
1676	Завершення війни	Журавненський	- ‖ -
1681	Турецько-московський	Бахчисарайський	Туреччина приєднувала Пд. Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московська держава — Лівобережну Україну, Запоріжжя і Київ з містечками; упродовж 20-ти років територія між Дністром і Бугом залишалася нейтральною і незаселенною
1686	Остаточне припинення стану війни між Річчю Посполитою і Московською державою	«Вічний мир»	Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом; Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі; Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин – нейтральна територія; Поділля залишалося під владою Туреччини
1699	Війна Священної ліги з Туреччиною	Карловицький	Поділля перейшло до складу Польщі
1710	Російсько-турецький	Константинопольський	Підтверджено належність Прав.України до Польщі, а Лів. – до Росії.
1772		Перший поділ Польщі	Галичина увійшла до складу Австрійської імперії
1774	Російсько-турецька війна	Кючук-Кайнарджійський	землі між Дніпром і Бугом, а також м.Керч і фортеці Єнікале, Азов і Кінбурн у Криму були звільнені з-під влади Туреччини і перейшли до Росії, а Крим проголошувався незалежним
1791	Російсько-турецька війна	Ясський	до складу Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром
1793		Другий поділ Польщі	до складу Росії відійшла Правоборежна Україна – Київщина, Волинь, Поділля і Брацлавщина
1795		Третій поділ Польщі	до Росії відійшла Західна Волинь