61. Відшкодування шкоди у договірних зобов’язаннях.

Під збитками відповідно до ст.22 ЦК розуміються втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, основна відмінність шкоди від збитків за ЦК полягає у віднесенні до шкоди інших втрат і моральної шкоди, які не охоплюються поняттям збитків, а також у можливості відшкодування шкоди в натурі та в інший спосіб. Шкода може бути відшкодована заміною пошкодженої речі на таку ж або рівноцінну (за згодою потерпілого), виконанням певних послуг, робіт, здійсненням ремонту речі і ін.

Відшкодування моральної шкоди у договірних зобов’язаннях.

Абсолютною новелою у зобов’язальному праві України є прямо передбачена п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу можливість стягнення моральної шкоди, завданої невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов’язань. Таким чином, моральну шкоду у договірних відносинах доцільно визначити як втрати немайнового характеру, що виникли через фізичний біль та страждання, душевні страждання, приниження честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, приниження ділової репутації юридичної особи внаслідок порушення договірного зобов’язання.

Нагадаю, що згідно ст. 23 ЦК моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4. у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

розмір моральної шкоди сторони можуть визначити у договорі в тих випадках, коли настання такої шкоди хоча б умовно можна передбачити. У ситуаціях, коли ні характер, ні розмір моральної шкоди на момент укладення договору неможливо передбачити навіть умовно, обсяги відшкодування такої шкоди у договорі не визначаються, а в разі її завдання розмір відшкодування встановлюється судом

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Єдина методика обрахунку моральної шкоди відсутня. Запропоновані у науковій літературі методики можуть бути використані вибірково (залежно від конкретної ситуації, за якої мала місце моральна шкода), і мають вони рекомендаційний характер.¹ Проте певні критерії для розрахунку моральної шкоди виробила судова практика, що знайшло вираз у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, а також загальні критерії закріплені у ст. 23 ЦК. Суди при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди послуговуються і Роз’ясненням Вищого арбітражного суду „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди”².

З урахуванням матеріального становища боржника, якщо воно скрутне, суд вправі зменшити розмір відшкодування. Таке правило виробила судова практика. Воно не суперечить і загальному підходу законодавця щодо вирішення цього питання, адже відповідна норма закріплена у ч. 4 ст. 1193 ЦК, і вона може бути застосована за аналогією до договірних відносин

62. Поняття банкрутства як правового механізму регулювання підприємницької діяльності, його суб’єкти.

Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності.

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з рин­ковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяль­ності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринко­вої економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобо­в'язаннями.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отри­мання прибутку);

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплато­спроможності боржника як фактичного стану);

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо від­новлення платоспроможності суб'єкта.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності ви­конати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з ком­плектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою но­рмативно-правових актів різної юридичної сили:

• Господарським кодексом України - глава 23 «Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрут­ства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва -ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких фор­мується ліквідаційна маса, - ст. 213; основні засади та зміст держав­ної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за порушення законодавства про банкрутство - ст. 215);

• Цивільним кодексом України, зокрема статтями 18 (передба­чає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом У разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності), ст. ПО (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом);

• Законом України від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;

• низка законів містить положення про можливість визнан­ня банкрутом господарських організацій певних видів (пере­важно за характером діяльності чи організаційно-правовою фор­мою), зокрема: від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 19), від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» -ст. 88 від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування» (ст. 43) та ін.;

• від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регу­лює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Наці­ональним банком України);

• від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову ре­алізацію майна» (встановлює мораторій на застосування примусо­вої реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руй­нування цілісних майнових комплексів державних підприємств);

• від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання об­тяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення вико­нання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюд­нення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосов­но рухомого майна);

• підзаконними нормативно-правовими актами серед яких:

- постанови Кабінету Міністрів України: від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»;, від 12.09.2001 р. № 1181 «Про затвер­дження Положення про комісію з питань неплатоспроможності»;

- відомчі нормативні акти: Типове положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економі­ки та з питань європейської інтеграції, затверджене Наказом Мін­економіки від 05.12.2000 р.