- •2. Форми та способи захисту особистих немайнових прав фізичної особи.
- •3. Право на медичну допомогу (поняття, зміст, суб’єкти реалізації, особливості і проблеми реалізації).
- •4. Проблеми реалізації права на опіку та піклування.
- •5. Особливості цивільно-правового захисту права на ім’я.
- •Глава 3
- •7. Проблеми реалізації та цивільно-правового захисту права на інформацію
- •2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
- •8. Зміст права на недоторканність фізичної особи та проблеми його захисту.
- •9. Нікчемні та оспорювані правочини.
- •10. Правові наслідки вчинення правочину малолітніми та неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності.
- •12. Правові наслідки вчинення правочину обмеженодієздатною та недієздатною фізичною особою
- •13. Правочин, укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти, та правові наслідки такого правочину.
- •14, Правочини, що порушують публічний порядок та їх правові наслідки
- •15. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства
- •Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману
- •Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки
- •16. Правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; його правові наслідки.
- •17. Правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини; його правові наслідки.
- •18. Правові наслідки фіктивного та удаваного правочинів.
- •19. Особливості застосування позовної давності.
- •20. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.
- •21. Тривалість позовної давності, порядок її обчислення, відмінність від інших строків.
- •22. Об’єкти права інтелектуальної власності за чинним законодавством України.
- •24. Зміст права інтелектуальної власності на торговельну марку. –
- •25. Порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку.
- •26. Проблемні питання захисту права інтелектуальної власності на твори.
- •27. Майнові права інтелектуальної власності на твір та їх обмеження.
- •28. Особливості реалізації прав інтелектуальної власності на об’єкти, створені за трудовим договором.
- •29. Особливості реалізації прав інтелектуальної власності на об’єкти, створені за замовленням.
- •30 Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності
- •31. Поняття та особливості господарського зобов’язання
- •32. Майнові господарські зобов’язання. Романюк
- •33. Організаційні господарські зобов’язання.
- •34. Соціально-комунальні господарські зобов’язання.
- •35. Публічні господарські зобов’язання.
- •36. Види забезпечення господарських зобов’язань: загальна характеристика.
- •37. Поняття, зміст, особливості господарського договору.
- •39. Договір оренди державного майна.
- •40 Питання
- •41. Види державних підприємств та особливості їх господарювання.
- •42. Правовий статус приватного підприємства.
- •44. Фермерське господарство як суб’єкт господарювання.
- •45. Поняття та види майна у сфері господарювання.
- •46 Питання
- •48. Особливості діяльності державних акціонерних товариств.
- •49. Поняття, ознаки та підстави господарсько-правової відповідальності.
- •50. Принципи та межі застосування господарсько-правової відповідальності.
- •51. Види та форми (санкції) господарсько-правової відповідальності.
- •52. Особливості застосування штрафних санкцій за гк України.
- •54 Питання
- •55. Адміністративно-господарські санкції.
- •56. Форс-мажор та непереборна сила як підстави звільнення від господарсько-правової відповідальності. Крамар
- •57. Відшкодування збитків за цк і гк.
- •58. Відшкодування шкоди за участю органів прокуратури.
- •60. Проблемні питання відшкодування шкоди державою.
- •61. Відшкодування шкоди у договірних зобов’язаннях.
- •63. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство: поняття, види, мета застосування.
- •64. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство. Проблеми її здійснення. Крамар
- •65. Особливості банкрутства державних підприємств.
- •66. Особливості банкрутства містоутворюючих та небезпечних суб’єктів підприємництва.
- •67Питання
- •68. Правовий статус арбітражного керуючого.
33. Організаційні господарські зобов’язання.
Стаття 176. Організаційно-господарські зобов'язання
1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
2. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.
4. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
34. Соціально-комунальні господарські зобов’язання.
У чинному законодавстві відсутнє легальне визначення поняття соціально-комунального зобов'язання суб'єкта господарювання. Суб'єкти господарювання відповідно до ст. 177 Господарського кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій. Суб'єкти господарювання відповідно до ч.4 ст. 175 Господарського кодексу в цих випадках можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру в інтересах інших учасників господарських відносин. Такого роду добровільні зобов'язання не є підставою для вимог щодо їхнього обов'язкового виконання. Таким чином, мова йде про благодійництво та його специфічні форми: меценацтво і спонсорство. Під благодійництвом розуміється добровільне безкорисливе пожертвування фізичних і юридичних осіб у вигляді надання матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Детально питання благодійної діяльності і благодійництва регламентуються Законом України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16.09.1997 р. Вищим арбітражним судом України в результаті аналізу та узагальнення судової практики був виданий лист від 14.01.1998 р. № 01-8/9 “Про Закон України “Про благодійництво та благодійні організації”, що роз'ясняє відповідні питання практики господарських судів України. Окрім добровільного виконання соціально-комунальних зобов'язань, суб'єкти господарювання зобов'язані за рахунок власних коштів створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Таке розпорядження може міститися в рішенні місцевої ради або в законодавчому акті. Згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 19.03.1991р. для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і форми господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштуванйя інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працюють від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і форми господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Термін “інвалід” означає особу, можливості якої одержувати, зберігати підходящу роботу і просуватися по службі значно обмежені в зв'язку з належним чином підтвердженим фізичним або психічним дефектом. Слід також зазначити, що Законом України від 06.03.2003 р. Верховна Рада України ратифікувала конвенцію про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів № 159. Для цілей зазначеної Конвенції кожна держава-член вважає задачею професійної реабілітації забезпечення інвалідові можливості одержувати, зберігати підходящу роботу і просуватися по службі, сприяючи тим самим його соціальній інтеграції або реінтеграції.