20. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3)на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. 1. Стаття містить перелік вимог, на які не поширюється позовна давність. Його перелік не має вичерпного характеру, тобто інші випадки можуть бути передбачені в спеціальних законах. При встановленні цього переліку законодавець виходив зі специфіки правовідносин, оскільки предметом захисту є право, яке не обмежене в часі. Так особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і фізична особа володіє ними довічно (ст. 269 ЦК). У статті передбачено можливість обмежити її застосування до вимог про захист особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ. Правила ч. 1 ст. 268 ЦК (п. 1) статті застосовуються, крім випадків, передбачених у законі. 2. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст.1058 ЦК). Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст.633 ЦК). 3. Випадки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю передбачено ЦК (наприклад, ст. ст. 1162, 1166, 1168) та іншими законодавчими актами.

4. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (див. ст. 393 ЦК та коментар до неї).

5. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 879 ЦК).

21. Тривалість позовної давності, порядок її обчислення, відмінність від інших строків.

Ст. 256 «Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу».

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність:

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Зміна тривалості позовної давності:

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Ст 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Стаття 262. Позовна давність у разі замін сторін у зобов'язанні

1. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду

1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог

1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Стаття 260. Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Стаття 253. Початок перебігу строку

1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Стаття 254. Закінчення строку

1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку

1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Особливості перебігу позовної давності.

Новим для українського цивільно­го законодавства є те, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторо­ни у спорі, поданою до винесення судом рі­шення (ч. З ст. 267 ЦК). Тож наразі суд не вправі за своєю ініціативою застосовувати строк позовної давності.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг як за­гальної, так і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися (а не повинна була ді­знатися, як за ст. 76 ЦК УРСР 1963 року) про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

НАПРИКЛАД. З урахуванням цього твердження новопризначеного директора (керівника), що він ді­знався про порушення права юридичної осо­би лише з часу свого призначення (обрання), не може бути підставою для зміни початко­вого моменту перебігу строку позовної дав­ності, оскільки в даному випадку заявлена вимога про захист юридичної особи, а не прав керівника юридичної особи.

Так само, при зверненні з позовом лік­відаційної комісії від імені юридичної особи, що ліквідується, до третіх осіб, що мають за­боргованість перед організацією, в інтересах якої заявлено позов, строк позовної давності слід відраховувати з того моменту, коли про порушене право стало відомо особі, якій во­но належить, а не ліквідаційній комісії.

Таким чином, ч. 1 ст. 261 ЦК пов'язує по­чаток перебігу позовної давності лише з фак­том обізнаності саме тієї особи, якій нале­жить порушене право. Суттєвим є нове поло­ження про обчислення позовної давності від дня, коли особа дізналася про особу, яка по­рушила право. Тобто інколи обізнаності ли­ше про факт порушення права недостатньо для початку перебігу строку позовної давно­сті. Необхідно також, щоб уповноважена особа довідалася про те, хто дійсно порушив її право.

За змістом ст. 33 Господарського проце­суального кодексу України (далі — ГПК), кожна сторона зобов'язана доводити ті об­ставини, на які вона посилається як на під­ставу своїх вимог та заперечень. А відтак, позивач, який дізнався про порушення свого права не в день його порушення, а згодом, зобов'язаний це довести. Відповідач, що стверджує про наявність у позивача можли­вості дізнатися про це раніше, ніж він дізнав­ся, також повинен довести цю обставину.

Перебіг строку позовної давності за зобо­в'язаннями з визначеним строком виконання починається по закінченні часу виконання; за зобов'язаннями з невизначеним строком вико­нання — після закінчення встановленого ст. 530 ЦК семиденного строку з моменту пред'явлення вимоги про виконання.

За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності, відповідно до ч.6 ст. 261 ЦК, починається від дня виконання основного зобов’язання. Застосування цієї норми породжує проблему!!: позовна давність має починатися з моменту повного відшкодування усієї шкоди чи з початком наступного року щодо виплат, здійснених за попередній рік?

Судовою практикою було вироблено правило, за яким позовна давність поширювалася на сукупні річні вимоги. І це правильно. НАПРИКЛАД. Отже, якщо, скажімо, автотранспортне підприємство сплатило за 2009 рік потерпілому 30 тис. гривень як щомісячне відшкодування за втрачений заробіток, то позовна давність на регресну вимогу щодо усієї цієї суми до водія почнеться 1 січня 2010 року.

Особливе правило встановлене щодо початку перебігу позовної давності у спорах, пов’язаних із порушенням права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи. У таких спорах позовна давність починається від дня досягнення особою повноліття (ч.4 ст. 261 ЦК). Це додаткова гарантія охорони прав неповнолітніх осіб.

Співвідношення позовної давності з іншими строками.

Позовну давність слід відрізняти від присічних (преклюзивних) строків, гарантійних строків, строків набувальної давності, строків оперативного захисту цивільних прав і претензійних строків.

Важливим є питання, чи є строк позовної давності присічним. Розмежу­вання цих строків актуально, перш за все, в силу наявності у них деяких спільних ознак (меж існування у часі та імперативного ха­рактеру строків) і відсутності в чинному за­конодавстві терміна «присічні строки».

Основна відмінність між присічними строками та строками позовної давності в тому, що зі сплином присічного строку припиняється саме існування мате­ріального права, яке охороняється законом, на відміну від сплину строку позовної давності, наслідком чого є відсутність реальної можли­вості особи захистити своє право в судовому порядку. До присічних строків можна віднес­ти, зокрема, всі строки у вексельному праві, строк пред'явлення вимоги до поручителя, строк прийняття спадщини. Зі спливом цих строків припиняється саме право.

Важливим також є питання співвідно­шення строку набувальної давності та строку позовної давності. Інститут набу­вальної давності дозволяє вирішити питання щодо майна, на яке власник тривалий час не пред'являв прав та яке перебувало у відкри­тому володінні у особи, яка не має підтвер­джень свого права на це майно.

За змістом ст. 344 ЦК особа набуває права власності на майно, якщо вона добросовісно заволоділа ним і відкрито та безперервно во­лодіє нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'я­ти років.

На відміну від строку позовної давно­сті, набувальна давність одночасно виступає строком захисту добросовісного володільця та юридичним фактом, що підтверджує доб­росовісність володільця і дає підстави для виникнення права власності. При цьому не­обхідним є дотримання вимог відкритості та добросовісності з боку володільця.

До правовідносин з набувальної давності застосовуються також положення щодо по­зовної давності, зокрема, у випадку, коли во­лодіння буде визнано недобросовісним при зверненні власника з позовом (з моменту по­рушення права останнього). Крім того, пере­біг строку набувальної давності щодо речей, які знаходяться у особи, з володіння якої во­ни могли бути витребувані, починається не раніше спливу строку позовної давності за відповідними вимогами.

Щодо незаконних володільців строк на­бувальної давності починає перебіг з момен­ту закінчення строку позовної давності (за одночасного виконання всіх умов давнісного володільця). Перебіг строку набувальної давності не може початися, поки не закін­чився строк позовної давності за позовом про витребування майна з незаконного воло­діння особи, у якої воно знаходиться. Строк позовної давності «перериває» строк набу­вальної давності у разі недобросовісності во­лодільця.

Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявлен­ні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виго­товлювача:

1. заміни товару;

2. відповідного зменшення винагороди;

3. безоплатного усунення недоліків;

4. розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, тех­нічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будів­ництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в норматив­ному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.

У ст. 16 ЦК визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторон­німи діями уповноваженої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні уповноваженою особою до правопорушника заходів (санкцій) опе­ративного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, відповідно до ч.2 ст.997 ЦК, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Відмова сторони від договору в зазна­чених випадках і є засобом оперативного впливу на контрагента, здійснюваного у певні строки.

Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільнихправовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, щоособа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'яза­ної особи про добровільне задоволення вимог уповноваженою: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушен­ня права, передачу речі, відшкодування збитків тощо.

У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, перед­бачених ГПК, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів. Зокрема, спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержан­ня сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх до­судового врегулювання. Для інших випадків попереднє пред'явлення претензій до господарюючого суб'єкта не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 1 ч.2 ст. 925 ЦК до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, пошти є можливим пред'явлення йому претензії у порядку, передбачено­му законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до пере­візника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задо­вольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.