1. Особливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи

Цивільне право регулює два види суспільних відносин — майнові та немайнові. Якщо майнові пов'язані із власністю, то немайнові позбавлені економічного змісту.

В будь-якій сучасній цивілізованій демократичній країні права людини посідають найважливіше місце. Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. проголошують право кожної людини на життя, свободу, особисту недоторканність тощо. Положення міжнародних правових актів знайшли своє відображення в Конституції та в Книзі другій ЦК України "Особисті немайнові права фізичної особи", яка складається з трьох глав та 47 статей (статті 269—315).

Характерними ознаками особистих немайнових прав є такі:

- вони мають нематеріальний характер;

- за своїм характером вони є абсолютними правами;

- ці права належать кожній без винятку фізичній особі та спрямовані на її розвиток;

- їх виникнення та припинення пов'язане, як правило, із народженням та смертю фізичної особи і більшості з них вона не може бути позбавлена.

Необхідність класифікації особистих немайнових благ зумовлена необхідністю з'ясувати їх спільні риси та особливості, для того, щоб можна було не лише належним чином реалізовувати ці права, а й гарантувати та захищати їх.

В ЦК особисті немайнові права поділено на два види:

- особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи;

- особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

2. Форми та способи захисту особистих немайнових прав фізичної особи.

Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

3) припинення дії, яка порушує право;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

Спеціальні способи захисту особистих немайнових прав:

• Порушник зобов’язаний негайно вчинити дії, необхідні для поновлення права;

• У випадку поширення недостовірної інформації про особу – її спростування фізичною особою, особисті немайнові права якої порушено. А також право на відповідь.

• Встановлення санкцій за поширення неправдивої інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

3. Право на медичну допомогу (поняття, зміст, суб’єкти реалізації, особливості і проблеми реалізації).

Основи законодавства про охорону здоров*я .

медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю тапологами;

Медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правовихвідносинах.

Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію.

Право на медичну допомогу гарантується Конституцією України. Але його реалізація у ряді випадків проблематична. Здійснення права на медичну допомогу у ряді випадків унеможливлюється відсутністю коштів у фізичної особи на відповідні медикаменти або на оплату хірургічних дій. Медичні послуги зачасту надаються неякісно. Проблема і в тім, що вони стають платними. Доступності і певного підвищення якості медичних послуг можна було б досягнути шляхом введення обов’язкового медичного страхування, правова модель якого в Україні ще не обрана.

Залишаються проблемними питання щодо відповідальності конкретного лікаря чи медичного закладу за лікарську помилку, за розголошення інформації про стан здоров’я. Відсутня законодавча база для надання медичної допомоги і медичних послуг в цілому на договірних засадах, тобто через укладення відповідних договорів між пацієнтом і медичним закладом чи приватним лікарем. Врегулювання процедури укладення договорів у медичній сфері, їх істотних умов, відповідальності сторін є нагальною потребою сьогодення.

Проте чинне законодавство не закріплює прав пацієнтів, а тому вони ігноруються медичними працівниками. Не встановлено і чітких вимог до медичної документації та її видів. В Україні донині відсутні єдині стандарти лікування.

Проблемними на практиці є випадки надання фізичній особі психіатричної допомоги. Проблеми виникають вже з того, що хвороба людини приховується оточуючими – батьками, опікунами (піклувальниками), співробітниками, а через це порушуються права психічно хворих, ними (хворими) вчиняються порушення, ускладнюється перебіг їх хвороби без лікування.