12. Гал.-Вол. Князівство. Діяльніcть Романа Мстивславовича

Роки Галицько-Волинської держави (1199-1340). Скориставшись безладдям у Галичі, Роман вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі». Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року. До кінця 6 ст. Волинська та Підкарпатські землі були однією адміністративною територією, внаслідок розвитку якої поступово виокремлювались 2 самостійних князівства – Галицьке і Волинське. Тому їх об’єднував не лише спільний кордон, а й торгівельно-економічні і зовнішньополітичні дії. Обом з півдня загрожували половці і поляки з заходу. Галицькі бояри запросили Романа Мстиславовича. Так у 1199р. постала Галицько-Волинська держава. Роки правління Романа Мстиславовича (1199-1264). Йому вдалось приборкати й узяти до своїх рук непокірні угрупування бояр. Роман прагнув створити власну модель державного управління. Він хотів побудувати сильну князівську владу, яка б не залежала від земельних аристократів. Та стара земельна знать – бояри – намагалися обмежити права свого сюзерена, втручалися в вн. і зовн. Політику кн. Романа. На відміну від інших князів, він дбав про підтримку в суспільстві всіх своїх починань і заходів. Це дало змогу Роману зміцнити центральну владу в кн., піднести його економічну, а відтак і військову міць. Свої непримиренних ворогів серед бояр Роман карав смертю, висилав за межі держави. Середні верстви населення Гал-Вол землі підтримували князя Романа. Караючи боярську опозицію він промовляв: «…Не погнівивши бджіл, не їстимеш меду» та «Не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш». У 1203р. він, опираючись на родове право Мономаховичів, задає поразки суперникам, із Суздаля й утверджується в Києві. Кияни охоче перейшли на його бік і навіть відчинили йому ворота Подільські. Під його владою потрапили: Київське, Галицьке, Волинське князівства. Це разом була Гал-Вол держава. Найбільшу славу Роману принесли його успіхи у військах. Роман мав добрі відносини з Візантією. До нього приходили посли від папи Римського. В останні роки свого життя Роман установив тісні взаємини зі ще одною імперією середньовіччя – Німецькою. Улітку Роман 1205р. Роман розпочав військовий похід на Польщу. У червні 1205р. ідучи через Польщу, Роман Мстиславович потрапив у засіку і загинув.

13. Основні напрямки діяльності Данила Галицького.

Зі смертю Романа розпочинається майже тридцятирічний період боротьби за галицький стіл. В цій боротьбі приймали участь, коли стали повнолітніми, і сини Романа Мстиславовича Данило й Василько. В 1238 р. Данило Галицький здобув Галич і почав успішно завершувати відновлення державної території. Галицько-Волинське князівство набирає сил та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів під Дорогочиним. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу й Сходу, побудував цілий ряд міст-замків (Данилів, Крем’янець, Угровеськ та ін.). Незабаром він поширює свій вплив на Київ, у якому залишив управляти свого воєводу Дмитра. У період монгольської навали Данила Галицького не було в князівстві. Він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського союзу. В 1245 р. Данило Галицький поїхав до Золотої Орди, щоб отримати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило тим самим намагався виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцям. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови. Сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладання даниною. За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагався реалізувати свої плани щодо створення антиординської коаліції. Князь не тільки примирився, а й налагодив союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами – Польщею, Угорщиною, Литвою. Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, римський папа Інокентій IV пообіцяв йому реальну допомогу в боротьбі з монголо-татарами та королівську корону за умови укладання унії руської православної церкви з католицькою під заступництвом папи. Данило погодився на ці умови і в 1253 р. у місті Дорогочині відбувалася його коронація. У цьому ж році папа оголошує хрестовий похід проти золотоординців, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку обставин плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Через деякий час Данило, не відчувши реальної допомоги з боку римського папи, розірвав угоду з Ватиканом і вступив у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою. Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ хана Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалось відвоювати у монголо-татар землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. Довідавшись про це, Золота Орда змінила слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая і в 1256 р. розпочинає новий наступ. Данило Галицький, не маючи сил для протидії, під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кремінця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме у цьому місті після серйозної хвороби у 1264 р. помер князь Данило. Отже, реалізувати свої плани Данилу Романовичу так і не вдалося, але створена і зміцнена ним державність проіснувала у надзвичайно несприятливих умовах майже сто років.