11.7. Система директ-кост як теоретична база аналізу витрат та оптимізації прибутку

В умовах самостійності функціонування підприємств, складності їх орієнтації в ринкових умовах господарювання суттєво зростає роль обліку та аналізу як єдиного інструмента для прийняття необхідних управлінських рішень. Проблема полягає в практичному застосуванні на підприємствах обґрунтованих прийомів і методів економічного аналізу, зокрема системи директ-кост.

Метод урізаної собівартості, або директ-кост, з’явився у 1953 р. у США. В Європі він отримав назву маржинальної бухгалтерії.

Системі директ-кост властиві такі особливості:

1. Поділ витрат на постійні і змінні. Це головна особливість директ-кост, основаного на поділі витрат на постійні та змінні, є те, що собівартість виготовленої продукції обліковується й планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати збирають на окремому рахунку і із заданою періодичністю списують безпосередньо на дебет рахунку фінанссових результатів. Отже, постійні витрати не включають у розрахунок собівартості –виробів, а як витрати даного періоду списують на одержаний прибуток протягом того періоду, в якому вони були здійснені;

2. Об’єднання виробничого і фінансового обліку. По системі директ-кост облік і звітність на підприємствах організовані таким чином, що з’являється можливість регулярного контролю даних за схемою «витрати—обсяг—прибуток»;

3. Багатостадійність складання звіту про доходи.

Побудова звітів про доходи при системі директ-кост багатоступенева. Звіти включають два фінансових показники — маржинальний дохід та прибуток, які визначають за такою схемою.

Виділяють основну модель для аналізу прибутку і трьохступенчату. За змістом основна модель представляє собою (табл. 11.10):

Таблиця 11.10

Звіт про доходи за системою директ-кост

№ п/п	Показник	Значення показника
1	Виручка від реалізації продукції (В)	1600
2	Змінні витрати (ЗВ)	1000
3	Маржинальний дохід (М)	В – ЗВ = 600
4	Постійні витрати (ПВ)	300
5	Прибуток (П)	М – ПВ = 300

Величину маржинального доходу (М), тобто суму постійних витрат і прибутку, в літературі називають по-різному: валовим доходом, валовим прибутком, брутто-прибутком, сумою покриття, доданою вартістю. Поняття «валовий дохід» та «валовий прибуток» мають самостійне значення.

Маржинальний дохід представляє собою різницю між виручкою від реалізації і змінними витратами або суму постійних витрат і прибутку від реалізації. Ця обставина дозволяє формувати багатоступеневі звіти, що важливо для детального аналізу. Так, якщо в основному звіті змінні витрати поділити на прямі виробниці і накладні виробничі, то звіт стане трьохступенчатим. При цьому спочатку визначається первинний виробничий маржинальний дохід, потім маржинальний дохід в цілому, потім прибуток від реалізації, (табл. 11.11) наприклад:

Таблиця 11.11