3. Послідовність та зміст роботи командира взводу щодо організації десантування та бойових дій

З одержанням завдання на підготовку до десантування та виконання бойового завдання командир взводу повинний:

- перевірити стан бойових машин, наявність пального, укладання боєприпасів;

- екіпіровку особового складу;

- підготовку до швартування озброєння, бойової техніки та установку робочих частот на радіостанціях і радіотехнічній апаратурі збору десанту;

- стан засобів десантування і якість швартування озброєння, бойової техніки та інших матеріальних засобів і підготовку парашутів;

- поставити бойові завдання особовому складу, провести з ним передстрибкове тренування;

- вивести взвод на аеродром, завантажити озброєння, бойову техніку та матеріальні засоби, провести їхній передпольотний огляд і посадку особового складу в літаки (вертольоти).

Командир взводу повинен будувати свою роботу так, щоб як можливо більш часу представити підлеглим для підготовки до виконання бойового завдання.

З одержанням бойового завдання командир взводу вивчає противника і місцевість у районі бойових дій по карті, фотосхемам, планам, описами. При наявності часу виготовляє макет місцевості і схеми. В подальшому:

а) з’ясовує одержане завдання, в якому повинен зрозуміти:

- завдання роти та взводу;

- які об’єкти (цілі) на напрямку дії взводу уражаються засобами старшого командира;

- завдання сусідів і порядок взаємодії з ними;

- чим підсилюється взвод;

- час готовності взводу до виконання завдання.

б) оцінює обстановку, в якій вивчає:

- противника;

- свої сили;

- сили сусідів та умови взаємодії з ним;

- місцевість.

На підставі з’ясування завдання та оцінки обстановки приймає рішення, в якому визначає:

- порядок виконання одержаного завдання;

- завдання відділенням, приданим підрозділам і вогневим засобам;

- порядок взаємодії.

У бойовому наказі командир взводу вказує:

- орієнтири;

- об'єкт захоплення, склад, положення і характер можливих дій противника на об’єкті, місця розташування його вогневих засобів;

- завдання роти і взводу;

- об’єкти та цілі на напрямку дій взводу, що уражаються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;

- бойові завдання відділенням, приданим підрозділам і вогневим засобам;

- час готовності до виконання завдання;

- своє місце і заступника.

Бойовий наказ повинний викладатися коротко, чітко і так, щоб підлеглі ясно зрозуміли своє завдання.

Командир взводу приймає рішення на десантування та бойові дії, ставить бойове завдання й організує взаємодію в районі очікування перед виходом на аеродром (посадочну площадку) чи безпосередньо на аеродромі (посадочній площадці), як правило на макеті місцевості або по великомасштабній карті (схемі).

Своє рішення, завдання відділенням, приданим підрозділам і вогневим засобам командир взводу уточнює на місцевості після приземлення.

Час готовності до десантування визначає старший командир. До цього часу десантуєма бойова техніка, озброєння і матеріальні засоби підрозділів повинні бути завантажені в літаки (вертольоти), особовому складу поставлені бойові завдання і він повинний знаходитися у літаків (вертольотів) в готовності до посадки.

Д Е С А Н Т У В А Н Н Я - перекидання підрозділів для виконання бойового завдання. Воно включає:

• зліт літаків (вертольотів) з десантом;

• шикування бойових порядків частин і підрозділів військово-транспортної (армійської) авіації;

• їх політ;

• викидку (висадку) десанту в призначений район.

Десантування характеризується:

• дальністю;

• глибиною;

• тривалістю;

• висотою польоту літаків (вертольотів);

• висотою викидання десанту.

Розглянемо більш детальніше ці характеристики.

Дальність десантування - відстань від аеродромів (посадочних площадок) вихідного району для десантування до району десантування (площадок приземлення).

Глибина десантування - відстань від лінії фронту до початку викидання десанту, до району десантування (площадок приземлення).

Тривалість десантування - час, необхідний для зльоту літаків (вертольотів), шикування бойових порядків частин і підрозділів військово-транспортної (армійської) авіації, їх польоту до району десантування та виконання (висадку) повітряного десанту в призначений район. Вона залежить від умов і порядку десантування, кількості військово-транспортних літаків (вертольотів), призначених для десантування повітряного десанту, шикування бойових порядків частин і підрозділів військово-транспортної (армійської) авіації, дальності та способу десантування, кількості аеродромів (посадочних площадок) у вихідному районі і площадок приземлення (аеродромів) в районі десантування.

Висота польоту військово-транспортних літаків залежить від:

• дальності десантування;

• ступені придушення протиповітряної оборони противника;

• пори року і доби;

• метеорологічних умов;

• рельєфу місцевості.

Висота викидання десанту залежить від:

• технічних характеристик повітряно-десантної техніки;

• шикування бойового порядку авіації по висоті і рельєфу місцевості в районі десантування та під’їзду до нього.

Висота викидання особового складу — 600 - 1000м, бойової техніки — 800 - 1200м. Для викидання невеликих груп в з розвідувально-диверсійним завданням можуть використовуватись малі висоти. Мінімальна висота десантування - 200м обмежується технічними можливостями людських десантних парашутів.

Найбільш вигідні для польоту та викидки малі висоти, тобто на них різко зменшується дальність виявлення літаків, ускладнюється застосування винищувальної авіації противника та стрільба зенітних засобів з-за великих кутів переміщення цілі та небезпеки враження своїх військ.

Десантування може здійснюватись парашутним, посадочним або комбінованим (частина десантується парашутним способом, а решта – посадочним) способами в будь-яку пору року, доби, у звичайних й складних метеорологічних умовах, що забезпечують нормальну роботу засобів десантування та безпечне приземлення парашутистів.

У літаках (вертольотах) особовий склад розміщується у відповідності з установленою черговістю викидання (висадки) та діє лише за командами старшого корабельної групи (випускаючого). Особовому складу забороняється втручатися у дії екіпажу літака (вертольота) та покидати свої місця без команди. За сигналом (командою) «Приготуватися» десантники встають зі своїх місць і готуються до стрибка, а за сигналом (командою) «Пішов», не затримуючись, енергійно відділяються від літака (вертольота) в установленому порядку.

Для десантування призначається площадка приземлення. Розміри її можуть бути до 5км у довжину та до 2-х км у ширину. Площадки приземлення призначаються за можливістю, як найближче до об’єктів, які повинні захоплювати підрозділи, а звідси й десантування може бути:

• на об’єкт захоплення;

• поблизу від об’єкта (до 3-х км);

• на деякому віддаленні від об’єкта (більш 3-х км).

Десантування взводу парашутним способом здійснюється, як правило, одним літаком та на одну площадку приземлення.

Десантування вертольотами проводиться з однієї-двох посадочних площадок на одну-дві площадки приземлення. Розміри площадок визначаються кількістю і типом вертольотів , коли місцевість не забезпечує безпечне приземлення вертольотів, висадка підрозділів може проводитись з режиму висіння.

Площадки приземлення вибираються по карті (аерофотознимкам) безпосередньо на об’єктах, що призначені для захоплення десантом, поблизу або на деякій відстані від них.

Послідовність викидки (висадки) підрозділів на площадку приземлення визначається командиром підрозділу у відповідності з рішенням старшого командира. Вона повинна забезпечувати збір та вступ підрозділів у бій в мінімальні терміни. У першу чергу, як правило, викидаються (висаджуються) підрозділи (особовий склад), які призначені для ведення розвідки та знищення противника на площадці приземлення.

Викидка (висадка) підрозділів, які призначені для ведення розвідки і виконання бойових завдань у відриві від головних сил, може проводитись за межами площадки приземлення.

В ході проведення навчань застосовується десантування вночі, яке сприяє досягненню раптовості ударів десанту по призначеним об’єктам.

При десантуванні посадочним способом розвантаження з літаків (вертольотів) озброєння, бойової техніки і матеріальних засобів проводиться у мінімальні терміни. Після розвантаження підрозділи, як правило, збираються у пункті збору та розпочинають виконувати одержані завдання або діють у відповідності зі складеної обстановки

При плануванні десантування і бойових дій розрахунок часу ведеться від встановленого часу "Ч".

"Ч" - початок викидки (висадки), обумовлене старшим командиром. Час доводиться до підрозділів окремим розпорядженням.

Заключення

Наприкінці лекції хочеться звернути увагу на те, що підготовка до десантування та бойових дій є одним з основних етапів успішного виконання бойового завдання. Від командирів усіх ступенів залежить якість і повнота проведених заходів у районах зосередження та очікування, що будуть впливати на підготовку підрозділів під час ведення бойових дій у тилу противника.

Викладач кафедри

службовець С.М.Данилюк