2. Взвод на марші. Райони зосередження та очікування, заходи, що в них виконуються

Частинам та підрозділам, як в мирній, так і бойовій обстановці, доводиться розташовуватися в польових умовах в призначених районах. В цих районах вони вирішують завдання, не тільки пов’язаних з розміщенням, харчуванням та відпочинком особового складу, обслуговуванням озброєння і техніки, але і здійснюють підготовку до десантування та бойових дій.

Для підготовки підрозділів повітряного десанту до десантування та бойових дій призначається вихідний район для десантування.

Він включає:

• основні та запасні аеродроми (посадочні площадки);

• основні та запасні райони зосередження;

• основні та запасні райони очікування.

Як правило, підготовка взводу до десантування та виконання бойового завдання починається в районі зосередження, а закінчується в районі очікування та на аеродромі (посадочній площадці).

Райони зосередження і очікування призначаються для прихованого розташування підрозділів і підготовки їх до десантування і бойових дій.

Аеродроми (посадочні площадки) призначаються для завантаження в літаки (вертольоти) озброєння, техніки і матеріальних засобів, посадку особового складу і зльоту на десантування.

Посадочні площадки для вертолітних підрозділів звичайно призначаються безпосередньо в районах зосередження десантуємих підрозділів. Запасні аеродроми (посадочні площадки) використовуються при виході з ладу основних аеродромів (посадочних площадок).

Підрозділи, які десантуються з одного аеродрому одним вильотом військово – транспортної авіації, складають аеродромну групу. Основу аеродромної групи складає батальйон з засобами десантування.

При різкій зміні обстановки в районі десантування бойове завдання взводу може бути уточнено або змінено перед посадкою особового складу в літак (вертоліт) чи в польоті.

Взвод в районі зосередження розташовується в складі роти. Район розташування повинен забезпечувати:

- роззосереджене і приховане розміщення особового складу, озброєння і техніки;

- можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у потрібному напрямку;

- достатня кількість джерел води для приготування їжі та технічних потреб;

- сприятливу санітарно-епідемічну обстановку.

Крім того, умови місцевості повинні дозволяти обладнати необхідну кількість площадок для укладки парашутів і багатокупольних парашутних систем, швартови техніки та пакування вантажів.

В районі зосередження підрозділи доводяться до повної бойової готовності та здійснюють підготовку до десантування і виконання бойових завдань. З цією метою командири підрозділів організують контроль за ходом виконання наступних заходів:

- дозаправка бойових машин пальним та їх технічне обслуговування;

- надання особовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту і медичної допомоги, сухих пайків, спорядження, десантного обмундирування та інших предметів екіпіровки;

- до завантаження боєприпасами бойових машин;

- перевірка укомплектованості засобів десантування у відповідності з десантуємою на них бойовою технікою та вантажами;

- перевірка стану, а при необхідності, переукладка парашутів;

- передстирбкова підготовка особового складу;

- постановка завдання особовому складу на марш до району очікування.

Необхідно пам’ятати, що до початку проведення вказаних заходів у підрозділах уточнюється порядок розміщення, організовується спостереження, охорона, маскування і інженерне обладнання району зосередження.

У районі зосередження командир взводу проводить роботу з організації майбутнього бою, як правило, до прийняття рішення (визначення порядку виконання завдання) та доведення його командирам відділень.

З району зосередження підрозділи повітряного десанту здійснюють марш на бойових машинах (автомобілях) до району очікування.

Якщо десантування має відбутися вертольотами та район очікування не призначається, то підготовка підрозділів до десантування та бою, включаючи організацію бойових дій, приводиться у районі зосередження в повному обсязі, який викладений у ст. 30 Боевого устава ВДВ, ч. ІІІ (взвод, отделение).

Розглянемо один з пунктів підготовки взводу до десантування та виконання бойового завдання – здійснення маршу з району зосередження до району очікування.

Під маршовими можливостями підрозділу розуміють показники, які характеризують його здатність своїм ходом подолати певну відстань при допустимій напрузі сил особового складу, нормальної експлуатації машин та збереження постійної бойової готовності. Про маршеві можливості військ судять по середній швидкості їх руху та величині добового переходу.

Марш – це організоване пересування підрозділів у колонах по дорогах та колонних шляхах з метою своєчасного виходу в призначений район або на вказаний рубіж. Він може здійснюватися в передбаченні вступу в бій або поза загрозою зіткнення з противником, як правило вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

В усіх випадках командир повинен забезпечити прибуття підрозділу в призначений район або на вказаний рубіж своєчасно, у повному складі і в готовності до виконання бойового завдання.

Взвод завжди повинен бути готовим до здійснення маршу на різні відстані в умовах постійної загрози застосування противником зброї масового ураження, дій його авіації, повітряних десантів та диверсійно-розвідувальних груп, радіоактивного, хімічного та біологічного зараження, зруйнування доріг та переправ.

Марш до району зосередження (очікування) взвод здійснює у складі роти.

Як правило, взвод здійснює марш на техніці, маючи дистанції між машинами 25-50м. При русі по курних дорогах, в ожеледь, по дорогах, що має круті підйоми, спуски і повороти, а також при русі з підвищеною швидкістю дистанції між машинами збільшуються.

Під часу руху на відкритій місцевості в умовах застосування противником високоточної зброї дистанції між бойовими машинами збільшуються і можуть бути 100-150м.

Середня швидкість руху взводу по дорогах без обліку часу на привали становить:

• на бойових машинах десанту (БМД) — 20-25 км/г,

• на автомобілях — 25-30 км/г;

• у пішому порядку — 4-5 км/г;

• на лижах— 5-7 км/г.

Зараз війська повністю моторизовані, оснащені більш сучасною бронетанковою та автомобільною технікою. Значно зріс рівень технічної надійності машин, підвищилась їх швидкість та прохідність, збільшився запас ходу без до заправки паливом. Сучасні бойові машини здатні долати водні перешкоди, зони зараження, мінно-вибухові загородження, мають прилади нічного бачення.

Все це сприяє зростанню маршових можливостей підрозділів, дозволяє пересуватись вночі майже з такою ж швидкістю, що і вдень, робить непотрібним розподіл маршів на нормальні та форсовані. Війська здатні здійснювати пересування своїм ходом на любі відстані, постійно зберігаючи можливості виконувати поставлене бойове завдання.

Середня швидкість руху підрозділів залежить від ступені протидії противника, мистецтва командирів у водінні колон, рівня підготовки водіїв (механіків - водіїв), технічного стану машини, складу колони, стану маршруту, погоди та інших факторів.

Привали та денний (нічний) відпочинок призначаються для перевірки стану озброєння і техніки, їх технічного обслуговування, приймання їжі та відпочинку особового складу. Привали призначаються через 3-4 години руху тривалістю до 1 години і один привал тривалістю до 2 годин у другий половині добового переходу, а денний (нічний) відпочинок – в кінці кожного добового переходу.

В усіх випадках війська повинні здійснювати марш на максимальних можливих швидкостях, особливо швидко долаючи відкриті ділянки місцевості в цілях захисту від високоточної зброї. Середня швидкість розраховується без врахування, коли здійснюється марш, вдень або вночі, та часу на привали. При плануванні маршу середня швидкість руху визначається відношенням відстані до загального часу руху, по скільки на різних ділянках маршруту швидкість пересування може бути різною, командири повинні знати кордони ділянок, в межах котрих втримується та чи інша швидкість.

Марш може здійснюватись на протязі декількох діб. Під добовим переходом розуміють відстань, що долають війська за одну добу. Його величина залежить від виконуємого завдання, середньої швидкості руху на протязі доби.

Розглянемо роботу командира взводу щодо підготовки та здійснення маршу.

Одержавши завдання на марш в колоні роти, командир взводу під час його з’ясування та оцінки обстановки крім звичайних питань вивчає по карті (схемі) маршрут руху, умови здійснення маршу і до яких дій бути готовим, вивчає порядок підготовки взводу до маршу, призначає склад чергових вогневих засобів та спостерігачів.

Порядок роботи командира взводу після отримання завдання на марш наступний: з’ясувати завдання, оцінити обстановку, прийняти рішення та доповісти його (рішення) старшому командиру, віддати бойовий наказ, організувати взаємодію, бойове забезпечення та управління. Після цього керувати підготовкою особового складу та техніки до маршу, перевірити готовність взводу до здійснення маршу та у встановлений час доповісти про готовність до маршу командиру роти.

Під час з’ясування завдання на марш командир взводу повинен зрозуміти:

• відомості про противника (якщо виявлені його ДРГ або очікується вступ у бій);

• завдання роти і взводу, маршрут руху, у який район (на який рубіж) та до якого часу прибути;

• швидкість руху, дистанцію між машинами, місце взводу в колоні роти, які підрозділи прямують попереду і позаду колони взводу, час готовності до маршу та час проходження взводом вихідного пункту.

Оцінюючи обстановку, командир взводу повинен вивчити по карті (схемі) маршрут руху, його прохідність, можливі шляхи обходу в разі зруйнування переправ через водні перешкоди тощо; найбільш ймовірні напрямки дій авіації противника, місця найбільш можливого застосування його ДРГ; стан, забезпеченість і можливості взводу та приданих підрозділів до здійснення маршу, які підрозділи рухаються попереду і позаду колони та умови взаємодії з ними; характер місцевості, через яку проходить маршрут, її захисні та маскуючи властивості. Крім того, командир взводу враховує стан погоди, пору року, час доби та їх вплив на підготовку та здійснення маршу.

В рішенні командир взводу визначає порядок підготовки взводу до маршу, порядок шикування колони, швидкість руху, дистанцію між машинами і порядок організації управління.

Бойовий наказ на марш командир взводу віддає, як правило, усьому особовому складу взводу.

В бойовому наказі на марш командир взводу вказує:

• відомості про противника (якщо передбачається вступ в бій або виявлені його ДРГ);

• завдання взводу: маршрут руху, район зосередження (відпочинку) або рубіж і час прибуття в призначений район або виходу на вказаний рубіж, шикування колони, дистанцію між машинами, швидкість руху, а під час здійснення маршу в передбаченні вступу в бій з противником і порядок дій при зустрічі з ним;

• які підрозділи ідуть попереду і позаду взводу, порядок підтримання взаємодії і зв’язку з ними;

• час готовності до маршу;

• своє місце і заступника.

Під час організації взаємодії командир взводу вказує: порядок спостереження і зв’язку; порядок дій взводу під час нальоту авіації противника і при застосуванні ним зброї масового ураження, високоточної та запалювальної зброї, а також засобів дистанційного мінування; порядок користування приладами нічного бачення (світломаскувальними пристроями), додержання маскування та дисципліни маршу; сигнали оповіщення, управління та взаємодії, а під час здійснення маршу у передбаченні вступу в бій і порядок узгодження дій відділень між собою та сусідами.

Після віддання наказу на марш командир взводу дає вказівки по дотриманню мір безпеки і дисципліни маршу, повідомляє сигнали управління, оповіщення і порядок дій по них, а також порядок ведення вогню по повітряним цілям.

При підготовці до маршу командир взводу зобов’язаний перевірити справність машин, озброєння, засобів захисту і пожежогасіння, приладів нічного бачення, засобів зв'язку і світломаскування, наявність засобів спеціальної обробки; заправлення пальним; кріплення засобів десантування; наявність і правильність укладання боєприпасів, шанцевого інструмента і засобів підвищення прохідності машин. Про готовність до маршу він доповідає командиру роти.

Командир взводу на марші зобов’язаний підтримувати встановлений порядок руху, не допускати затримок на переправах, перевалах, у тіснинах і населених пунктах, вести безупинне кругове спостереження за наземним, повітряним противником і сигналами командира роти (взводу), вчасно оповіщати особовий склад про противника, а також про радіоактивному, хімічному і бактеріологічному (біологічний) зараженні, підтримувати постійну готовність взводу (відділення) до ведення бою.

Командир взводу здійснює марш в голові колони взводу.

Машини на марші рухаються тільки по правій стороні дороги, дотримуючи установленої швидкості руху, дистанції і міри безпеки. При змушеній зупинці несправна машина приділяється вправо від дороги і ремонтується. Після того як несправність усунута, машина приєднується до минаючого колоні; своє місце в колоні взводу вона займає на привалі. Обгін колон у русі забороняється.

Вночі машини можуть рухатися з використанням приладів нічного бачення, світломаскувальних пристроїв, а при русі у світлу ніч — з цілком виключеним світлом. Управління взводом на марші здійснюється встановленими сигналами. Радіостанції працюють тільки на прийом.

При здійсненні маршу у район зосередження (очікування) взвод може призначатися у безпосередню охорону з метою розвідки маршруту та попередження батальйону (роти) від раптового нападу ДРГ противника.

Командир взводу, призначеного у безпосередню охорону на марші, додатково при постановці завдання вказує порядок спостереження та дії особового складу при зустрічі з противником.

Взвод, призначений у безпосередню охорону, слідує попереду колони батальйону (роти) на відстані зорового зв’язку у готовності до негайних дій відповідно обстановці. У взводі організується спостереження за наземним та повітряним противником та сигналами командира батальйону (роти).

Марш закінчується з прибуттям підрозділу до району зосередження (очікування).

Підготовка взводу (відділення) до десантування і виконання бойового завдання в тилу противника починається звичайно в районі зосередження і завершується в районі очікування і на аеродромі (посадочній площадці).

Взвод у районі зосередження (очікування) розташовується в складі роти. При цьому він повинний максимально використовувати захисні і властивості місцевості, що маскують, і бути в постійній готовності до відбиття нападу наземного і повітряного противника, а також до знищення його диверсійно-розвідувальних груп. Бойові машини (бронетранспортери) розташовуються в складках місцевості на віддаленні 20—25 м одна від іншої з урахуванням можливості швидкої побудови колони, особовий склад – поблизу своїх машин.

У районі зосередження (очікування) особовий склад відривається щілини, а при наявності часу влаштовує бліндажі, для машин — укриття.

У районі зосередження командир взводу вказує місця розташування відділенням, бойовим машинам (бронетранспортерам); організує безперервне спостереження за наземним, повітряним противником і сигналами командира роти; визначає порядок дій у випадку нападу противника; місця і терміни відривки щілин або пристрою бліндажів для особового складу й укриттів для бойових машин (бронетранспортерів); повідомляє сигнали оповіщення, управління, взаємодії й організує підготовку взводу до маршу.

Командир відділення організує відривку щілини або пристрій бліндажа, укриття для бойової машини і їх маскування, виконує вказівки командира взводу з підготовки відділення до маршу.

У районі зосередження проводяться: дозаправлення бойових машин (бронетранспортерів) пальним і їхнє технічне обслуговування; видача особовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту і медичної допомоги, сухих пайків, спорядження, десантного обмундирування й інших предметів екіпіровки; дозавантаження боєприпасами бойових машин; перевірка укомплектованості засобів десантування відповідно до десантуємої на них бойовою технікою, перевірка стану, а при необхідності переукладання парашутів; передстрибкова підготовка особового складу; постановка завдання особовому складу на марш у район очікування.

Бойове завдання командиру взводу, як правило, ставиться в районі очікування. Порядок постановки бойових завдань особовому складу визначає старший командир у залежності від обстановки і наявності часу. До сержантів і солдатів завдання доводиться, як правило, перед виходом на аеродром у вихідне положення для посадки в літаки (по досвіду навчань за 1-1,5 години до посадки в літаки).

Постановка завдань і організація взаємодії проводяться на макеті місцевості чи по схемі (великомасштабній карті) району десантування та бойових дій.

Послідовність і зміст роботи командира взводу з підготовки підрозділу до десантування та бойових дій визначається обстановкою, характером поставленого завдання й встановленим терміном готовності до десантування.

Командир взводу з одержанням завдання на підготовку до десантування і бойових дій ставить завдання підлеглим; організує і керує одержанням і підготовкою до десантування боєприпасів, приладів радіаційної і хімічної розвідки, засобів захисту, продовольства, радіотехнічних і інших засобів, проведенням технічного обслуговування машин і вивірки озброєння, швартуванням бойової техніки і підготовкою особового складу до десантування та бойових дій; перевіряє стан бойових машин, наявність пального, укладання боєприпасів, готовність засобів зв'язку, екіпіровки особового складу і підгонку парашутів.

Район очікування призначається для завершення підготовки підрозділів для десантування та бойових дій. Він повинен забезпечувати скрите розміщення підрозділів і підготовку до десантування та озброєння, бойової техніки, матеріальних засобів та особового складу, захист від зброї масового ураження. Важливим вимаганням є наявність доріг, що забезпечують швидкий вихід до аеродрому.

Район очікування, як правило, включає в себе:

• місця для розташування особового складу;

• місця для розміщення бойової та повітряно-десантної техніки, автотранспорту і вантажів;

• площадки для перевірки парашутів, швартовки техніки на парашутні платформи та упаковку вантажів у парашутно-десантну тару.

У районі очікування проводяться, як правило, наступні заходи по завершенню підготовки до десантування і бою:

• швартуються озброєння, бойова техніка і вантажі на платформи та готуються для перевезення на аеродром;

• проводиться рекогносцировка маршрутів виходу особового складу та вивозу бойової техніки до аеродрому;

• ставляться бойові завдання особовому складу;

• ставляться бойові завдання особовому складу;

• організується взаємодія з військово-транспортною (армійською) авіацією;

• проводяться тактико-стройові заняття з бойової злагодженості, на котрих відпрацьовується порядок та способи дії у майбутньому бою;

• перевіряється правильність укладки парашутів, припасування зброї та спорядження до стрибка;

• доводиться до особового складу порядок десантування, правила поведінки під час польоту літака і користування кисневою апаратурою.

При наявності часу з особовим складом може проводитись передстрибкова підготовка.

У випадку, коли підрозділи виходять у район очікування, мінуючи район зосередження, то підготовка до десантування і бою проводиться в повному обсязі в районі очікування.