16. Мова оригінальної літератури високого стилю.

Оригінальну літературу, створену в Україні-Русі, жанрово можна поділити на ораторську, агіографічну, паломницьку, історіографічну, художню і ділову. До високого стилю належить ораторська література. Вона була представлена зверненням до воїнів перед битвою, промовами на князівських з’їздах, на вічах, у зверненнях до союзників і ворогів. Найвиразніше ораторське мистецтво репрезентує «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Він писав старослов’янською мовою, вдаючись до метафор, алегорій, епітетів, повторів, протиставлень( живые – мертвые, малый – великий). Синтаксис проповіді Іларіона складний, прості речення змінюються складними з сурядністю і підрядністю. Замість старослов’янського жд тут трапляється східнослов’янське ж (безнадежници, распложено), сполука *tj передається через щ, або шт. (коущу – коуштоу), інколи трапляється повноголосся (володимира, пелены), вживання мякого цʼ в кінці слів (творець). У третій особі одн. і множ. теперішньо-майбутнього часу дієслова закінчуються на –ть. Аорист вживається часто, перфект рідше. До ораторсько-проповідницької літератури належить «Слово» (Моління) Даниїла Заточника. Мова моління старослов’янська, пересипана біблійними ремінісценціями. Автор вдається до порівнянь із живою природою, до форм афоризмів. Тут є народні слова: ягня, орати, тенета, трясцею. У формах 3-ої особи одн. і множ. дієслів теперішньо-майб. часу уживається флексія –ть(глаголеть, спасеть), поряд з старословян. сполучником аки вживається український яко, фонема /ц/ пом’якшується (житницю), іменники чол. роду у Д.в. одн. мають флексію –ови, -еви (мужеви), частка ся стоїть в препозиції (ся родять). До агіографічної літ-ри високого стилю належить житія Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Мова творів швидше вже церковнослов’янська. Тут вживаються нестягнені прикметники (святааго, великааго), форми аориста (родиста, показа), повноголосні форми (простерети, сребро и золото). Старослов. жд заступається східнослов. ж (нужа, побежен). Флеквія –ть виступає в 3 ос. одн. і множ. дієслів теперішньо-майбут. часу (пролееть, прикметь). Слово Господь у Д.в. одн має закінч. –еви (Господеви). Тут багато епітетів( премоудрыи соломонъ). «Житіє» Ф.Печерського написане Нестором. Старослов. жд заступається східнослов. ж (надежа, вижю), ъ вжив. перед плавними р, л: хълмъ. Абстрактны слова вживаються з суф. –ние (прогнание, покорение). Тут багато слів, які збереглися в українській мові (на возі).

17. Мова творів середнього стилю.

До середнього стилю належить паломницька літ-ра, яку представляє «Житіє і ходіння» ігумена Даниїла. Автор писав ст слов і розмовною мовою. Голосні неповного творення в сильних позиціях послідовно передаються через о та е, юси не вживаються, замість жд і щ часто вживаються ж і ч (хужчии, без вожа); замість початкового є виступає о (одва), замість ю – у (угь). У творі багато сх слов’янських слів: дружина, верещат. Є тут запозичені слова з грецької та латинської мов: калиги(вид взуття), кокнитъ(світло-червоний одяг), пардусъ(пантера). Присутні тут і місцеві укр слова: дощка, пригірок, доверечи. «Повість временних літ» - твір багатьох літописців, останнім з яких був Нестор. У творі переважають прості речення, з’єднані сполучником и. Повноголосні форми переважають не повноголосні (сторона-страна). Старослов. жд у літописі практично відсутнє. Замість ч вживається щ(хощу). На місці початкового є – о(один); мяке цʼ (сновець, жерець); плутання ч і ц (старечь, отрочи). В теперішньо-майб. часі та імперфекті у 3 ос. одн. і множ. виступає зак. –ть (умереть, втечеть). Дієслівна частка ся виступає у препозиції; іменники чол..р. в Д.в. одн. Приймають закінчення –ови, -ові, -еви, -еві (косареви, попові).

Літопис користуються приказками і прислів’ями, порівняння і метафори не часті. У літописній л-рі розповідь ведеться природно, з посиланням на третю особу, інколи трапляються діалоги.

До агіографічної літ-ри належить «Повчання В. Мономаха». В. Мономах володів ЦСМ, але пишучи повчання не уникав місцевих слів типу дивуватися, ирий, лагодити. Замість початкового є вжив. о (осінь, один); замість жд і щ виступають ж і ч(не мочи, лечи), переважає повноголосся (полонъ, голодъ). У д.в. одн. іменників чол.р. (Глібови), закінчення –ть у формах 3 ос. одн. і множ. теперішньо-майб. часу дієслів(оукладаеть, хощеть). Тут переважають прості речення з уживанням дієприкметників та дієприслівників.

З художньої літератур зберігся авторський твір «Слово о полку Ігоревім». Автор слова використовує постійні епітети, характерні для сх словян. фольклору( девки красние, синий Донъ. Епітети використовуються і для характеристики персонажів твору. Нерідко автор вдається до гіпербол, поширені тут і метафори. Тут присутнє нанизування коротких речень. Мова «Слова ритмізована. З морфол. рис характерні закін. –ть у формах дієслів теперішньо-майб. часу та імперфекта 3 ос. одн. і множ. Не рідкість і вживання флексії –ть у цих же формах. У Д.в. одн. іменники чол.р. можуть мати зак. –ови: Романови, Игореви. Використовуються церковнословянізми з їх відповідниками (хоробрии-храбрии). Переважають повноголосні форми( дорога, болота, ворота).