13) Взаємодія народного мовлення та літературно писемної основи староукраїнської доби.

При дослідженні проблеми походження л-рно писемної мови східних словян постає питання про те, яким чином взаємодіяли СС елементи з народно розмовними, а точніше у якій формі народно розмовні елементи входили до л-рної системи або утворювали її. Пам’ятки Київської Русі не мають помітних відмінностей щодо їх мови. Мовознавці вагаються коли треба визначити на підставі самої мови питання про те з якої області Київської Русі походить та чи інша памятка цієї доби. Таким чином відпадає думка про те, що народно розмовна мова українців , росіян білорусів взаємодіяла з літературною системою чи формувала її. Пояснення спільноруського характеру л-рної мови К. Р. запропонував Лавровський. У 1852 р у праці « О язики северних руских летопесей». Відсутність помітних відмінностей у писемній мові 11-13 століття пояснював тим, що у самій розмовній мові сх словян різних територій у той час не було помітних відмінностей, тобто ви ходив з того, що існувала єдина давньоруська народність. Ягич, Шахматов, Черних, однотипність л-рної мови Київської Русі на всій її території, пояснюють тим, що в основі цієї мови лежала мова Києва. Вірогідно, що у Києві – найважливіших сх слов’янських центрах політичного, економічного, культурного життя жили вихідці з різних руських земель. Тут утворилося своєрідне койне, тобто міська мова, яку мусіли розуміти усі русичі і в якій не було яскравих діалектних ознак. Мова Києва відрізнялася відмови полян, що жили у сільських місцях. Мова ця швидко поширювалася по різних місцях. Істрін конкретизував цю теорію підкреслюючи,що навіть у Києві існувало каїне, мова одного міста не може бути одно типом, в ній може бути соціальне розшарування, діалекти. Один із них, а саме мовлення найбагатших, найвпливовіших верст в населенні і стало основою літературної. Ці люди за своїм становищем мали знати ССМ (церковнослов’янську), використовувати у своєму мовленні її елементи. Таким чином основою л-рної мови є поєднання в л-рній мовній системі елементів народно розмовного мовлення у та старослов’янських елементів.

14) Мовні риси, на основі яких проводиться аналіз текстів

Л-рно писемна мова часів Київс Русі існувала як єдина система, тобто різні варіанти не похитували її цілісності. Це не означає, що всі твори написані однаково. Тим паче, що л-рна мова того часу мала дуже приблизні норми , які не були загальнообов’язковими. Різниці у текстах пояснювались різним стилем творів, різним знанням автором ст. сл. мови. До того ст. сл. книжна мова створена на живій основі, була близькою живій сх. словянській мові найдавнішого часу ( розмовна). Як видно з того часу сх. слов’янських памяток в обох цих мовах переважали спільні риси у фонет, грамат лексиці. Відмінні мовні риси, які є підставою для віднесення мови пам’ятки до певного підвиду л-рної мови та стилю.

Фонетичні відмінності:

- З праслов’янських сполучень tort – told, tert – telt у ст. сл. мові виникали неповноголосні сполуки ра, ла, рѣ, лѣ, а в сх. сл. мові повноголосні форми оро, оло, ере.еле.

- З праслов’янських початкових сполучень or, ol в ст.сл. мові виникли початкові ра, ла, а в сх. словянс. ро,ло.

- в первісних сх. сл. початкове Є у ст. сл. мові у вигляді Є, а в сх. сл. – О.

- у ССМ і сх. сл. мові виникали так звані звукові відмінності -Свєшта – свѣча: ш – т; азъ - юз

Морфологічні відмінності:

- у ССМ префікси из, раз,прѣ у сх. сл. мові відповідають вы, роз, пере. Раздати - роздати

- ст. сл. суфіксам -стви-, -и-, -тель- у сх. сл. мові відповідниками є –ство-, -е-, -ник-. царствиє – царство.

- ст. сл. слову з суфіксом відповідає сх. слов’янс слово без суфікса: спаситель – спас.

- ознакою ст. сл. слова є наявність у ньому суфікса і відсутнього взагалі у сх. сл. мові зн – жизнь.

- Наявність у ст. слов’янс. мові значної кількості складних слів, утворених за допом складання коренів окремих слів або, слів ( вседержитель) при характерній для сх. слов’янської мови обмеженості такого способу утворення слів.

Словозміна:

- у ст. сл. мові мові юс малий в м’якому типі відмінювання іменників, займенників, прикм і дієприкм флексія Р.В. одн та Н.В. і З.В. мн. ж.р. і в З.В. мн ч.р.: своѦ, а в сх. сл. в тих же флексіях був ѣ: землѣ.

- у ст. сл. мові нечленна форма Н.в одн. ч.р. активних дієприкм. теп. часу вжив. з ы: ногы, а в сх. словянській з А – нога.

- у ст. сл. мові нечленна форма Н.в одн. ч.р. активн дієприкм. мин. часу вжив. з Ъ, а в сх. словян. вЪ

- у ст. сл. мові нечленна форма Н.в одн. ч.р. в присвійних прикметниках на ь Ярославль, і аналогічна форма сх. словян. Ярославевь

- у ст. сл. мові суфікс дієприкметників юс великий – ШТ і юс малий – ШТ, а в сх. сл. мові ЯЧТЬ, ОВЧ.