11) Походження літ – писемної мови східних слов’ян.

Питання походження ІУЛМ не є вирішеним і до сьогодні. За тими памятками писемності, що збереглися, ми можемо говорити про існування літ. писемної мови 11ст. Існує декілька точок зору на походження укр. літ писем. мови. Відповідно до традиційної точки зору у Київській Русі білінгвізм. Писемною була церковнослов’янська, а усною діалектна. Поміж ними існували перехідні мови: мова юридично активних текстів. Отже письмова і літературна мова у східних словян зявилася після прийняття християнства. Літературна мова – це штучна писемна словянська мова, зрозуміла, але тотожна народній. У 30 – их роках 20ст. рос. мовознавець Обнорський висловив думку про те, що руська літ. мова була у власному розумінні руською в усній своїй основі. Ця руська літ. мова найстаршої--- була чужа будь – якому впливові збоку болгар – візант культури. На цю руську літ. мову вже пізніше сильно вплинула болгар – візант культура. -- руської літ. мови слід уявляти як тривалий процес, що з віком усе посилювався. Досліджуючи такі твори, як « Руська Правда», « Повчання Володимира Мономаха», Обнорський звернув увагу на те що у них мало старослов’янізмів. Отже, вони були написані літ. мовою що існувала ще в дохристиянський період. Це доводять і інші факти: культура Київської Русі, живопис, література стояли на високому рівні, який мусів бути наслідком довгого попереднього розвитку, а значить і була мова в цієї культури, бо саме так відбувається розвиток цивілізації. Якубинський дослідивши мову тих памяток що й Обнорський , доводив перевагу ССМ Київської Русі аж до кінця 11 ст.За князювання Володимира Мономаха ССМ з обов’язкового державного вжитку, власне давньоруська літ. мова.Виноградов обстоював думку про існування у східних словян 2 – ох типів літ. мови: книжнословянської, що склався на базі ССМ і нороднолітературної, початок якої йде з живої народної мови та мови народної творчості. Трошки на руську ССм та формування книжнословянського типу другої літературної мови за Виноградовим не могло ні обмежитися, ні перешкодити передачі на письмі і подальшій літературній обробці східнослов’янської народнопоетичної та історико – мемуарної традиції.

Філін пропонує таку теорію літературної двомовності в Київській Русі:

Церковнослов’янська л-рна мова з двома типами:

а) власне ЦСМ – мова богослужної і прилягаючої до неї л-ри, перекладеної або створеної в Болгарії та інших країнах, що читалася і переписувалася на Русі.

б) словяноруська мова – мова оригінальних творів написаних русинами, яких переважала церковнослов’янська стихія, але тією чи іншою мірою був наявний церковнослов’янський субстрат.

- давньоруська л-рна мова з двома типами:

а) мова ділової писемності й приватного листування з окремими церковнослов’янськими вкрапленнями.

б) мова повістевої літератури сх. слов’янської в своїй основі але із широким використанням церковнослов’янської застосуванням.

12) Правила читання староукраїнських пам’яток

В 11-13 столітті українці , росіяни і білоруси розмовляли своїми окремими мовами. Літературною мовою східних словян ніколи не розмовляли але була близька і зрозуміла усім словянам Київської Русі. Це давало їм змогу читати тексти за фонетичними законами різною мовою. Визначальними для української мови є такі норми:

-голосні переднього ряду не пом’якшуються перед е : небо а не нєбо

-голосний о вимовляється чітко, без наближення до а.

- приголосний перед е не помякшується.

- юс малий вимовляється як а, я, а юс великий як у, ю, ять як і, йор,єр-о,е.

- г вимовляється як фрикативний а не проривний.

- ы (єри) позночає и- середнього піднесення.

- и читається відповідно до її вимови в сучасному українському мовленні. (або як і – ити, як и – зима).

- омега читається як о, оу.