58. Діяльнісь «старорусів» та «москвофілів»

Духовний поступ в Галичині – це процес складний, багатоплановий, що визначався взаємодією 3-ох складових тогочасного політичного життя – позицією австрійського уряду, прагнення польського елементу до нівеляції українства, зростання національної свідомості української інтелігенції. Не можна заперечити, що староруси були першими культурними будите лями Галичини і по – своєму піклувалися за долю нації, а її розквіт вони повязували з розвитком нац.. інтелігенції. Вони сприймали і навіть наслідували зовнішні прояви народного буття, одяг, пісні тощо. Староруси прагнули зрівнятись у майновому, суспільному і культурницькому значенні з польською шляхтою і австрійською буржуазією., тому вони не могли прийняти мову простого селянина за основу літератури. Мова творів старорусів була далекою не тільки від народно розмовного мовлення українців 19 ст. , вона була такою ж далекою від ЦС норм. Це було штучне поєднання церковнослов’янізмів та народно розмовних елементів. Намішано сюди запозичень з польської та німецької мови. Така мова отримала назву «язичіє». Дуже скоро старорусів замінюють москвофіли – ця течія підтримувана морально і матеріально російським царським урядом. ЇЇ прихильники вважали, що українська інтелігенція повинна користуватися. Єдиною л-рною мовою, незважаючи на те, в якій державі вона живе. А оскільки більша частина України входила до складу рос. імперії, а українська еліта користувалася рос.мовою, то і галицькі, закарпатські та буковинські теж повинні користуватися рос. літ. мовою. Москвофіли вважали, що укр..мова мало що відрізняється від рос.мови. Самі прихильники цього напряму не знали сучасної рос. мови. Вони орієнтувалися не на мову 30-40 рр 19 ст.а на стару рос.літ.мову. На практиці мова москвофілів мало відрізняється від мови старорусів, і їх мову називають «язичіє». Представники обох цих напрямів користувалися етимологічним правописом, таким, яким користувалися у 17 – 18 ст., які українці того часу називали єрижкою. Москвофіли проіснували в галичині до 20 рр. 20 ст.

59. Роль народовців в іулм.

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої зх-укр інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х рр 19 ст у Галичині.Проводила культурно-освітницьку роботу, організувала Товариство ім Шевченка у Львові (1873), укр інституції «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін.В 1899 р народовці з частиною радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в уряді ЗУНР. З 1919 ця партія стала називатися «Українська трудова партія». В 1925 ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). Народовcький рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Сформувалася на противагу консервативній політичній течії — москвофільству, в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини укр інтелігенції, особливо духовенства, на Російську імперію. Народовці, виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх укр земель та розвиток єдиної укр мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів: «Вечерниці» (1862-63), «Мета» (1863-64), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).

До народовців належали переважно представники укр інтелігенції-письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Група письменників, педагогів і громадських діячів, зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Кость Горбаль, Данило Танячкевич, Корнило Устиянович — організували на зразок київської Громади студентські та учнівські організації (громади) у навчальних закладах Галичини. Через діяльність громад, в яких їх учасники вивчали укр л-ру та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну самосвідомість в укр молоді.Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — укр театр (1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори укр письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературно-Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892 реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка. Політична діяльність: Поштовхом до початку активної політичної діяльності народовців стали вибори 1879 до галицького сейму, на яких українці, очолювані москвофільською Руською Радою, змогли послати тільки трьох своїх представників. Нову роботу народовці розпочали з видання двох політичних часописів: «Батьківщина» (1879) і «Діло» (1880). Серед керівництва цих видань були головні ідеологи народовців: В. Барвінський, Володимир Навроцький, О. Огоновський, Юліан Романчук, Анатоль Вахнянин, Дем'ян Гладилович та ін. У 1885 народовці створили нову політичну організацію — Народну Раду.