56. Проблема діалектного зунісонування української літературної мови.

Л-рної мова у Галичині формувалася під животворним впливом сх. укр л-ри і в головних своїх рисах на початк етапі становлення визначалася обопільним прагненням австрійських і російських українців утверджувати існування єдиної нації як історичного і культурно-етнічного цілого. Їхнє завдання - створити єдину укр л-рної мову. Проголошення і виконання такого завдання в умовах постійних утисків було важким. Існували позалінгвальні фактори (багатовікове міждержавне роз'єднання народу, політика культурної асиміляції і денаціоналізації, перерваність або послаблення літературно-писемної традиції), які були причиною того, що виникли гострі суперечки про вибір діалектної бази укр. л-рної мови. Передові галицькі діячі друг пол XIX ст приєдналися до прогресивних поглядів ранніх „народовців” про те, що основою спільної для Сх і Зх України л-рної мови виступатимуть подніпрянські говори. Але в др. пол. 19 ст внаслідок численних заборон друкованого слова в під російській Україні центром л-рного укр. життя стає Львів, де локалізується видавнича діяльність укр. мовою, що сприяє зближенню зх. і сх. Укр. діалектів.

У 1891 р Б.Грінченко під псевдонімом Чайченко написав статтю „Галицькі вірші”, де порушено проблему діалектних різниць мови укр л-ри, надрукувала львівська «Правда». На противагу цій статті І. Франко виступив зі своєю статтею, де порушив проблему того часу – «будущої єдності і одноцільності нашої л-рної мови». Між Б. Грінченком і І. Франком виникла гостра полеміка, в якій Франко підкреслював, історичні причини діалектних різниць між Сх і Зх Україною. Думки Франка підтвердив І. Верхратський, який визнавав безперечний пріоритет східної мовленнєвої основи в єдиній загальноукр л-рній мові. Він підкреслював, що сх. укр. л-ра мала безпосередній вплив на культурний розвиток Галичини. У формуванні особистості Верхратського відіграли М. Шашкевич, Г. Квітка-Основ´яненко. Особливого значення надавав він творам Т. Шевченка, які стали поштовхом до мовного відродження Галичини і були еталоном, до якого прагнула надзбручанська громадськість. І. Верхратський акцентував на тому, що Зх укр. мовні особливості (головний об´єкт критики Грінченка) були наслідком історичного розвитку укр. народу. Проблему прозуміння істор основи діалектних розрізнень було відсунено на майбутнє. Він запропонував тимчасову концепцію побудови л-рної системи і виступав за гетерогенність лексичної системи. Верхратський виступав на захист того, що Галичина проявляє прехороший матеріал для збагачення малорускої мови і закликав утворити єдину загальноукр л-рну мову. Одним із проявів вироблення мови, спільної для усіх носіїв нації, мовознавець вбачав у прагненні галицьких народовців вивчати і наслідувати кращі зразки мови закордонних братів.. Вагомим внеском галичан до укр. л-рної мови був розвиток ними мови науки-правничої, природознавчої, мовознавчої термінології та видання підручників для шкіл та гімназій. Верхратський закликав не відволікатися дрібними мовленнєвими питаннями від головного, а трудитися невтомно і мироно і дружно учитися.

Питання про діалектну основу укр. л-рної мови вирішилося загальним ходом л-ро-мовного процесу. К-сть і якість л-рної продукції зі Сх України визначили загальну орієнтацію всіх українців на сприйняття мови цих творів як єдиної л-рної о-ви для всіх її носіїв. Таким чином після пройденої дискусії були стверджені основні основні наслідки дискусії: основа л-рної мови не повинна приймати і всі діалектні варіанти до свого складу. Вона повинна зростати органічно, в процесі взаємодії жителів різних її територій і мати загальноукраїнський характер.