54. Суспільно-культурницьке тло розвитку укр. Л-рної мови другої пол. 19ст.

У другій пол XIX ст. існували численні екстралінгвальні чинники, що спричиняли звуження функціонального розвитку української мови, а саме: Польське повстання 1863 року і як його наслідок – Валуєвський циркуляр, а пізніше, у 1876 році – „Емський указ”, історико-культурна інерція та ідеологічна заданість на викладання у вищих навчальних закладах польською, російською та ряд інших чинників.

В другій половині XIX ст. народилася нова генерація української інтелігенції, що вийшла з народу. У цьому середовищі формувалася національно-духовна еліта, яка висунула ідеологію нерозривного зв´язку зі своїм народом, консолідувалася в єдине національне ціле і засобами широкого просвітницького руху вела українців до соціально-політичного, національного та духовного визволення.

Інтегруючим чинником українського культуротворчого процесу була всеукраїнська літературна мова. Витворена Т. Шевченком, вона і в другій половині XIX ст. виступала каталізатором національно-духовного відродження українського народу. Вихід Шевченкового "Кобзаря" став епохальним явищем у цьому процесі, визначивши демократичний напрям у розвитку української літератури на засадах критичного реалізму.

Друга половина XIX ст. – це період інтенсивних змін в українській літературній мові, зокрема в її лексичному складі, спрямованих насамперед на збагачення засобів абстрактного вираження, створення системи наукової і публіцистичної лексики. Разом із цим беремо до уваги і той факт, що „жанрово-стилістична обмеженість функціонування української літературної мови на народній основі ... стала причиною припинення чи звуження використання в літературному обігові окремих лексичних одиниць і навіть цілих груп лексики, давно освоєних староукраїнською книжною мовою”. У мовно-літературному процесі другої пол. XIX ст. постаттю, яка протягом усього творчого шляху намагалася створити на основі народної мови високоінтелектуальну літературну мову, що рівнялася б з мовами культурних народів був П. Куліш. Він гостро відчував невиробленість української книжної лексики.

55. Роль громадських організацій у розвитку укр.. Л-рної мови.

До середини XIX століття укр.. л-рна мова існувала в основному в усному мовленні й у художній л-рі. У другій пол. XIX ст. увиразнюється проблема функціонального розвитку мови. Жодна л-рна форма мови не може існувати без освітянської, судової, наукової системи. Досить чисельна група укр.. інтелігенції 60-80-х років XIX ст вважала, що саме освіта є тим фактором, який зможе змінити матеріальне становище народу. Фундаментом. народної освіти вважалася л-рна мова, що розвинулась на основі народного мовлення, звідси невідривна увага “народовців” до проблем укр. л-рної мови. Найвпливовішою організацією, в якій брали активну участь “народовці”, була створена у 1868 році “Просвіта”. Їхнім завданням було те, щоб нижчі верстви суспільності, народні маси піднести до тої степені просвіти, щоби ця народна маса почула себе членом національного організму, відчула своє громадянське і національне достоїнство. Основним напрямком діяльності “Просвіти” від початку й до кінця було книгодрукування. На першому Загальному зібранні вони вирішили видавати книжки чистою укр.. мовою без польс, російс та церковнослов’янс. слів, в “простому й доступному стилі”. З початку заснування до 1874 року “Просвіта” видала 81 628 книжок, які редагували, а часто й укладали О. Партацький, В. Шашкевич, Ю. Федькович та ін.

Великого значення члени “Просвіти” надавали освітянській справі. Вся початкова школа, навчання в університеті та діловодство в Зх Україні велося польською мовою, через відсутність укр. підручників, тому спеціалісти товариства повинні були зайнятися опрацюванням термінології та упорядкуванням оригінальних чи перекладних підручників.У 60-х рр вийшли “Граматика руського язика” М.Осадці, “Читанка для сільських людей (“Зоря”) О.Партацького та ін. З 1869 до 1876 р. вийшло 22 підручники укр.. мовою. Елементами просвітницької діяльності були і курси для неписьменних, голосні читання, запровадження читалень по всьому регіоні, вечорниці, театральні виставки, земельно-господарські промислові спілки.

Члени ‘Просвіти” – О. Огоновський, А. Вахнянин, І Франко, І. Белей, Г. Хоткевич, І. Труш, О. Колесса.

У плані розвитку української мови діяльність “Просвіти” може бути охарактеризована такими пунктами:

- усвідомлення необхідності функціонального розвитку української мови;

- утвердження нерозривності літературної мови та народного мовлення;

- вироблення основ науково-популярного та публіцистичного стилів шляхом видавання підручників та газети “Правда”;

- активна участь в опрацюванні мовних проблем другої половини XIX століття.